Пам’ятати, Кому ми довірилися

Старійшина Аллен Д. Хейні

Сімдесятник

Наша надія жити знову з Батьком залежить від Спокути Ісуса Христа.

Коли мені було дев’ять років, моя сивочола бабуся за материнською лінією, зріст якої становив 150 см, приїхала, щоб провести кілька тижнів з нами у нашому домі. Одного полудня, коли вона була там, двоє моїх старших братів і я вирішили викопати яму в полі на протилежному боці вулиці від нашого будинку. Я не знаю навіщо ми це зробили; іноді хлопчики копають ями. Ми дещо забруднилися, але ніщо подібне не могло призвести нас до надто серйозних проблем. Інші сусідські хлопчики побачили, яка це захоплююча справа копати яму і почали допомагати. Тоді всі ми ще більше забруднилися. Земля була твердою, тож ми підтягли садовий шланг і налили трохи води на дно ями, щоб пом’якшити ґрунт. Коли ми копали, на нас попало трохи багнюки, але яма стала глибшою.

Хтось з нашої групи вирішив, що нам слід перетворити яму на басейн, тож ми наповнили її водою. Оскільки я був наймолодшим і бажав прихильності з боку інших, мене переконали стрибнути туди і спробувати вилізти з неї. Тепер я був по-справжньому брудний. На початку я не планував опинитися по вуха в багнюці, але зрештою цим завершилося.

Коли стало прохолодніше, я перейшов на інший бік вулиці з наміром йти додому. Моя бабуся зустріла мене перед вхідними дверима і відмовилася впустити мене всередину. Вона сказала мені, що якщо дозволить мені увійти, то я рознесу бруд по всьому дому, який вона щойно прибрала. Тому я зробив те, що зробив би будь-хто з дев’ятирічних дітей за подібних обставин, і помчав до задніх дверей, але вона виявилася спритнішою, ніж я думав. Я розлютився, тупотів ногами і вимагав, щоб мене пустили в дім, але двері залишалися замкненими.

Я був промоклим, брудним, замерзлим, і в своїй дитячій уяві думав, що можу померти на своєму подвір’ї. Зрештою я спитав її, що мені слід зробити, щоб я міг увійти в дім. Перш ніж я зміг дізнатися про це, я усвідомив, що стою на подвір’ї, а моя бабуся поливає мене зі шлангу. Здавалось, минула ціла вічність, поки моя бабуся не оголосила мене чистим і не дозволила мені увійти в дім. В домі було тепло і я зміг вдягнути сухий, чистий одяг.

Пам’ятаючи цю притчу з реального життя, будь-ласка, замисліться над такими словами Ісуса Христа: “І ніщо нечисте не може увійти в Його царство; отже, ніхто не входить до Його покою, крім тих, хто омив свій одяг в Моїй крові через свою віру, і покаяння в усіх своїх гріхах, і свою вірність до кінця”¹.

Стояти на подвір’ї свого дому під струменем води, якою мене поливала бабуся, було неприємно і незручно. Отримати відмову від можливості повернутися до нашого Небесного Батька і бути з Ним через наш вибір залишатися в брудній ямі гріха або вимазатися в ній стане вічною трагедією. Нам не слід обманювати себе щодо того, що вимагається, щоб повернутися до присутності нашого Небесного Батька і залишатися там. Ми маємо бути чистими.

До того, як ми прийшли на цю землю, ми як духовні сини і дочки Бога брали участь у великій нараді². Кожен з нас був уважним, і ніхто не заснув. На тій нараді наш Небесний Батько представив план. Оскільки за планом зберігалась наша свобода волі та вимагалось, щоб ми вчились на власному, а не лише на Батьковому досвіді, Він знав, що ми будемо грішити. Він також знав, що гріх змусить нас стати нечистими і нездатними повернутися у Його присутність, оскільки там, де Він живе, ще чистіше, ніж у домі, прибраному моєю бабусею.

Оскільки наш Небесний Батько любить нас і Його мета “здійснити [наше] безсмертя і вічне життя”³, в Його плані була роль Спасителя—Того, хто міг би допомогти нам очиститися незалежно від того, наскільки брудними ми стали. Коли наш Небесний Батько оголосив про потребу в Спасителі, я вірю, що всі ми обернулися і подивилися на Ісуса Христа, Першонародженого в Дусі, того, Хто розвинувся настільки, що став схожим на Батька⁴. Я вірю, що всі ми знали, що то має бути Він, що ніхто з решти з нас не зміг би цього зробити, але Він міг би і Він це зробить.

У Гефсиманському саду та на Голгофському хресті Ісус Христос страждав тілом і духом, тремтів від болю, кровоточив кожною порою, благав Свого Батька пронести гірку чашу мимо Нього⁵, і втім випив з неї⁶. Чому Він це зробив? За Його словами, Він прагнув прославити Свого Батька і завершити Свої “приготування для дітей людських”⁷. Він прагнув дотриматися Свого завіту і уможливити наше повернення додому. Що Він просить нас зробити взамін? Він просто благає нас зізнатися у наших гріхах і покаятися, щоб нам не довелося страждати так, як Він⁸. Він закликає нас стати чистими, щоб ми не залишилися поза домом нашого Небесного Батька.

Хоча уникнення гріха є пріоритетом у житті, коли йдеться про дієвість Спокути Ісуса Христа, не має значення те, які гріхи ми вчинили або наскільки глибоко занурилися в яму з притчі. Не має значення те, що ми відчуваємо сором або збентеження через гріхи, які, як сказав пророк Нефій “так легко обплутують”⁹ нас. Не має значення те, що колись ми продали своє перворідство за сочевичне вариво¹⁰.

Має значення те, що Ісус Христос, Божий Син, зніс “муки, і страждання, і спокуси всякого роду”, “щоб Він міг знати, будучи у плоті, як допомогти Своєму народові”¹¹. Має значення те, що Він волів виявити поблажливість¹², прийти на цю землю і спуститися “нижче всього”¹³ та зазнати “більш могутніх протиріч, ніж [колись могла би] будь-яка людина”¹⁴. Має значення те, що Христос заступається за нас перед Батьком, “кажучи: Батьку, подивись на страждання і смерть Того, Хто не вчинив ніякого гріха, Кого Ти так уподобав; … отже, Батьку, помилуй цих Моїх братів, які вірять у Моє ім’я, щоб вони могли прийти до Мене і мати вічне життя”¹⁵. Ось, що дійсно має значення і що має дати всім нам оновлення надії і рішучість зробити ще одну спробу, оскільки Він не забув про нас¹⁶.

Я свідчу, що Спаситель ніколи не відвернеться від нас, коли ми смиренно шукаємо Його, щоб покаятися, Він ніколи не вважатиме нас безнадійними, ніколи не скаже: “О, ні, тільки не ви знову”, ніколи не відмовиться від нас через неспроможність зрозуміти, як важко уникати гріха. Він все досконало розуміє, в тому числі й відчуття смутку, сорому та розчарування, які є неминучими наслідками гріха.

Покаяння є реальним і воно працює. Це не фантастика і не вигадка “божевільного розуму”¹⁷. Воно має силу знімати тягарі та замість них давати надію. Воно може вести до могутньої зміни серця, завдяки якій ми “вже не маємо бажання чинити зло, але постійно чинити добро”¹⁸. Потрібно, щоб покаяння було нелегким. Те, що має вічну значущість, рідко буває легким. Але результат того вартий. Як свідчив президент Бойд К. Пекер у своєму останньому зверненні до сімдесятників Церкви: “Думка є такою: Спокута не залишає по собі ні стежок, ні слідів. Що вона полагодила, полагоджено. … Спокута не залишає по собі ні слідів, ні стежок. Вона просто зцілює, і що вона зцілила, залишається зціленим”¹⁹.

І так і є, що наша надія жити знову з Батьком залежить від Спокути Ісуса Христа, від прагнення однієї безгрішної Істоти взяти на Себе, незважаючи на той факт, що справедливість не мала жодних вимог до Нього, загальну вагу провин всього людства, в тому числі й ті гріхи, за які деякі сини і дочки Бога без потреби вибрали відстраждати самі.

Як члени Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів ми приписуємо більшу силу Спасителевій Спокуті, ніж більшість інших людей, оскільки знаємо, що якщо ми укладаємо завіти, постійно каємося і витерпимо до кінця, Він зробить нас співспадкоємцями з Ним²⁰ і, подібно до Нього, ми отримаємо все, що має Батько²¹. Це дивовижне вчення, і втім воно істинно. Спокута Ісуса Христа робить те, до чого закликає Спаситель: “Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!”²² абсолютно можливим, а не безнадійно недосяжним.

У Писаннях сказано, що кожна людина має бути “суд[жена] за святим правосуддям Бога”²³. Того дня не буде можливості сховатися серед більшої групи людей або вказувати на інших, як виправдання за власну нечистоту. На щастя, в Писаннях також говориться, що Ісус Христос, Той, Хто постраждав за наші гріхи, Хто є нашим Заступником перед Батьком, Хто називає нас Своїми друзями, Хто безкінечно любить нас, зрештою буде нашим суддею. Одним з благословень Спокути Ісуса Христа, на яке часто не звертають уваги, є те, що “Отець … ввесь суд віддав Синові”²⁴.

Брати і сестри, якщо ви відчуваєте розчарування або не знаєте, чи зможете ви колись вибратися з духовної ями, яку ви викопали, будь ласка, пам’ятайте, Хто стоїть “між [нами] і справедливістю”, Хто є “сповненим співчуття до дітей людських”, і Хто взяв на Себе наші беззаконня і провини та “виконав вимоги справедливості”²⁵. Іншими словами, як зробив це Нефій, коли був невпевнений у собі, просто пам’ятаймо “Кому [ви] довірилися”²⁶, самому Ісусу Христу, і тоді покайтеся та відчуйте знов “справжню яскравість надії”²⁷. В ім’я Ісуса Христа, амінь.