Нехай голосно лунає звук сурми
Старійшина Грегорі А. Швайцер
Сімдесятник
Якщо й був колись час, коли світ потребував би учнів Христа, які можуть ясно передавати євангельське послання євангелії від серця до серця, так це зараз.
Минулого літа ми з дружиною були з двома нашими підлітками-онуками, які жили в нас, поки їхні батьки брали участь у заході “Піонерський шлях”, що проводився їхнім колом. Наша дочка хотіла бути впевненою, що хлопчики, перебуваючи далеко від дому, будуть і далі вчитися грати на піаніно. Вона знала, що кілька днів з дідусем і бабусею можуть трохи розслабити їх і вони забудуть про гру на піаніно. Одного дня після обіду я вирішив сісти зі своїм 13-річним онуком, Ендрю, та послухати, як він грає.
Цей хлопчина сповнений енергії і любить перебувати надворі. Він би легко міг проводити весь свій час за полюванням та рибною ловлею. Спостерігаючи, як він практикувався у грі на піаніно, я б сказав, що йому більше по душі було б ловити рибу в річці неподалік. Я слухав, як він з силою бив по клавішах, беручи кожний акорд знайомої пісні. Усі ноти він грав без відтінків у звучанні й ритмі, через що було важко розпізнати мелодію. Я, сидячи поряд з ним на лавці, пояснював, що основну мелодію треба грати трошки голосніше, а звуки, які супроводжують цю мелодію, треба грати трошки тихше. Ми говорили про те, що піаніно—це не просто механічне диво. Воно може передавати його власний голос та почуття і стати чудовим засобом для спілкування. Так само як людина розмовляє і плавно переходить від одного слова до іншого, так має литися й мелодія, коли ми переходимо від однієї ноти до іншої.
Ми разом сміялися, коли він пробував знову й знову. Він широко усміхнувся, аж на щоках з’явилися ямочки, коли знайома мелодія почала вирізнятися з того, що було раніше диким набором звуків. Послання стало ясним: “Я Божеє дитя, і з неба я зійшов”1. Я запитав Ендрю, чи зміг він відчути різницю в цьому посланні. Він відповів: “Так, дідусю, я її відчуваю!”
Апостол Павло навчає нас, порівнюючи спілкування зі звуками музичних інструментів; він писав коринтянам:
“Бо навіть і речі бездушні, що звук видають, як сопілка чи лютня, коли б не видавали вони різних звуків,—як пізнати б тоді, що бринить або грає?
Бо коли сурма звук невиразний дає,—хто до бою готовитись буде?”2
Якщо й був колись час, коли світ потребував би учнів Христа, які можуть ясно передавати євангельське послання євангелії від серця до серця, так це зараз. Нам потрібен гучний звук сурми.
Звичайно ж, для нас найкращим прикладом є Христос. Він завжди виявляв сміливість у відстоюванні того, що є правильним. Його слова лунають крізь віки, коли Він запрошує нас пам’ятати, що треба любити Бога і свого ближнього, виконувати всі Божі заповіді та жити так, щоб бути світлом для світу. Він не боявся говорити проти сильних світу чи правителів Його часу, навіть коли ті заперечували Його місію, дану Йому Його Небесним Батьком. Його слова призначалися не для того, щоб збентежити, а щоб зворушити людські серця. Він чітко знав волю Свого Батька в усьому, що Він казав і робив.
Мені також до душі приклад Петра, який сміливо і ясно висловив свою позицію людям світу у день П’ятдесятниці. Того дня люди з усіх країв зібралися разом, критикуючи перших святих, бо вони почули, що ті говорять мовами, й подумали, що вони понапивались. Петро, відчувши спонукання Духа, став сміливо захищати Церкву та її членів. Він свідчив такими словами: “Мужі юдейські та мешканці Єрусалиму! Нехай вам оце стане відоме, і послухайте слів моїх”3.
Потім він процитував Писання, які містили пророцтва про Христа, й відверто свідчив: “Отож, нехай весь Ізраїлів дім твердо знає, що і Господом, і Христом учинив Бог Його, Того Ісуса, що Його розіп’яли ви!”4
Багато з тих, хто чув його слова, відчули Духа, і 3000 душ приєдналося до лав первинної Церкви. Це переконливий доказ того, що один чоловік або одна жінка, які мають бажання свідчити, коли світ, як здається, рухається у протилежному напрямку, може багато чого змінити.
Коли ми, члени Церкви, приймаємо рішення відстоювати Боже вчення та Його Церкву і переконливо свідчити про них, щось змінюється в нас. Ми приймаємо на себе Його образ. Ми стаємо ближче до Його Духа. Він же, у Свою чергу, буде йти перед нами і буде “праворуч і ліворуч від [н]ас і [Його] Дух буде у [н]аших серцях, а [Його] ангели—навколо [н]ас, щоб підтримувати [н]ас”5.
Справжні учні Христа не шукають приводу вибачатися за вчення, коли воно не відповідає теперішнім уявленням світу. Павло був ще одним доблесним учнем, який відважно проголошував, що він “не сором[ився] Євангелії, бо ж вона—сила Божа на спасіння кожному, хто вірує”6. Справжні учні представляють Господа, коли це може бути й незручно робити. Справжні учні бажають надихати серця людей, а не вражати їх.
Відстоювати Христа часто буває незручно й некомфортно. Я впевнений, що так було й у випадку з Павлом, коли того було приведено до царя Агріппи і йому було запропоновано виправдатися та розповісти про себе. Павло, не вагаючись, заявив про свою віру з такою силою, що цей цар, якого боялися всі, визнав, що Павло “майже” переконав його стати християнином.
Відповідь Павла свідчила про його бажання, щоб люди мали абсолютне розуміння того, що він мав сказати. Він сказав царю Агріппі, що його бажання—аби всі, хто чує його, стали не “майже” християнами, а щоб всі стали учнями Христа7. Ті, хто говорять ясно, можуть цього досягнути.
Упродовж багатьох років, вивчаючи історію про сон Легія в Книзі Мормона8, я завжди думав про велику й простору будівлю як про місце, де перебувають тільки найбільш бунтівні люди. У цій будівлі було повно тих, хто насміхався й показував пальцями на праведних, які трималися за жезл із заліза, що символізує слово Бога, і хто продовжував просуватися до дерева життя, яке символізує любов Бога. Дехто не витримав тиску людей, які насміхалися з них, і збилися з дороги. Інші ж вирішили приєднатися до тих, хто був у будівлі. Хіба вони не мали відваги, щоб сміливо відповісти на критику або послання світу?
Дивлячись, як сучасний світ віддаляється від Бога, я думаю, що ця будівля збільшується в розмірах. Багато хто виявляє, що вже сам сьогодні блукає коридорами цієї великої і просторої будівлі, не усвідомлюючи, що, в дійсності, вони вже прилучилися до її культури. Вони часто піддаються спокусам та її посланням. Урешті-решти ми бачимо, що вони вже самі насміхаються або за одно з тими, хто критикує чи насміхається.
Протягом багатьох років я вважав, що натовп, який насміхається, глузує над тим, як живуть вірні, однак сьогодні голоси з будівлі змінили свій тон і підхід. Ті, хто насміхається, часто намагаються заглушити просте євангельське послання, нападаючи на якийсь аспект в історії Церкви або гостро критикуючи пророка чи якогось іншого провідника. Вони також нападають на саме серце нашого вчення і законів Бога, даних від Сотворіння землі. Як учні Ісуса Христа та члени Його Церкви, ми ніколи не повинні відпускати жезл із заліза. Ми маємо дозволити звукам сурми голосно лунати з нашої власної душі.
Ось це просте послання: Бог є нашим люблячим Небесним Батьком, а Ісус Христос—Його Син. Євангелія відновлена в ці останні дні через живих пророків, і доказом цього є Книга Мормона. Дорога до щастя пролягає саме через сім’ю, як вона була від початку організована й відкрита нашим Небесним Батьком. Це—знайома мелодія послання, яке багато хто може впізнати, бо вони чули його ще у своєму доземному житті.
Для нас, святих останніх днів, це час вставати й свідчити. Це час, щоб звуки мелодії євангелії зазвучали сильніше галасу світу. Я додаю своє свідчення до послання Спасителя і Викупителя цього світу. Він живе! Його євангелія відновлена, і благословення щастя й миру можуть бути гарантовані в цьому житті, якщо жити за Його заповідями і йти Його дорогою. Про це моє свідчення в ім’я Ісуса Христа, амінь.