Чому Церква

Старійшина Д. Тодд Крістофферсон

З Кворуму Дванадцятьох Апостолів

Варто зупинитися і подумати, чому Ісус Христос вибирає використовувати церкву, Його Церкву, для виконання Своєї роботи і роботи Його Батька.

Протягом усього мого життя генеральні конференції Церкви були підбадьорюючими духовними подіями, і сама Церква була місцем, де можна було пізнавати Господа. Я розумію, що є такі, хто вважає себе релігійними чи духовними людьми і в той же час відкидають участь у церкві чи навіть необхідність у такій організації. Релігійна діяльність для них є суто особистою справою. Однак Церква є творінням Того, на кому зосереджена наша духовність,—Ісуса Христа. Варто зупинитися і подумати, чому Він вибирає використовувати церкву, Його Церкву, Церкву Ісуса Христа Святих Останніх Днів, для виконання Своєї роботи і роботи Його Батька—“здійснювати безсмертя і вічне життя людини”¹.

Починаючи від Адама, євангелія Ісуса Христа була проповідана, і такі суттєво важливі обряди спасіння, як хрищення, виконувалися через порядок священства, основою якого була сім’я². Коли структура суспільства ускладнилася і стала чимось більшим, ніж розширена сім’я, Бог також покликав інших пророків, посланців та вчителів. Ми читаємо, що у часи Мойсея була більш формальна структура, яка включала старійшин, священиків та суддів. В історії Книги Мормона Алма встановив церкву зі священиками і вчителями.

Потім, у середину часів, Ісус організував Свою роботу таким чином, щоб євангелію можна було встановити одночасно у багатьох країнах і серед багатьох людей. Та організація, Церква Ісуса Христа, була основана на “апостолах і пророках, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос”³. Вона включала додаткові чини, як сімдесятники, старійшини, єпископи, священики, вчителі та диякони. Ісус, після Свого Воскресіння, встановив за схожим порядком Церкву у Західній півкулі.

Після відступництва і розпаду Церкви, яку Він організував на землі, Господь заново встановив Церкву Ісуса Христа через пророка Джозефа Сміта. Давня мета залишається, а саме—проповідувати добру новину євангелії Ісуса Христа і виконувати обряди спасіння, інакше кажучи—приводити людей до Христа⁴. І тепер, через посередництво цієї відновленої Церкви, обіцяння викуплення є доступним навіть духам померлих, які у своєму смертному житті нічого не знали, або знали небагато про милість Спасителя.

Як Церква Господа виконує Його цілі? Важливо зрозуміти, що основна мета Бога—це наш розвиток. Він бажає, щоб ми продовжували “від благодаті до благодаті, доки не отрима[ємо] повноту”⁵ усього, що Він може дати. Для цього вимагається щось більше, ніж просто бути хорошими чи відчувати духовність. Для цього потрібна віра в Ісуса Христа, покаяння, хрищення водою і Духом та витерпіти у вірі до кінця⁶. Людина не може досягти усього цього в ізоляції, тому основна причина, чому Господь має церкву—це створити спільноту святих, які будуть підтримувати одне одного на “цій тісній і вузькій путі, яка веде до вічного життя”⁷.

“І [Христос] настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів,

… на діло служби для збудування тіла Христового,

Аж поки ми всі не досягнемо з’єднання віри й пізнання Сина Божого, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти”⁸.

Ісус Христос є “творцем і виконавцем [нашої] віри”⁹. Наше поєднання у тіло Христа—в Церкву—є важливою складовою взяття на себе Його імені¹⁰. Нам сказано, що давня Церква “збиралася разом часто, щоб поститися, і молитися, і розмовляти один з одним про благополуччя своїх душ”¹¹ “і чути слово Господа”¹². Так само це відбувається і в сьогоднішній Церкві. Поєднані у вірі, ми навчаємо та напучуємо одне одного і прагнемо підійти до досягнення повної міри учнівства, “у міру зросту Христової повноти”. Ми прагнемо допомагати одне одному прийти до “пізнання Сина Божого”¹³, доки не настане той день, коли “більше не будуть навчати вони один одного, … говорячи: Пізнайте Господа! Бо всі будуть знати Мене, від малого їхнього й аж до великого їхнього, каже Господь!”¹⁴

У Церкві ми не лише пізнаємо божественне вчення; ми також отримуємо досвід його застосування. Як тіло Христа, члени Церкви служать одне одному в реаліях щоденного життя. Усі ми недосконалі; ми можемо ображати та ображатися. Ми часто випробовуємо одне одного нашими рисами характеру. У тілі Христа ми змушені виходити за межі концепцій і пишномовних слів та отримувати справжній практичний досвід, навчаючись “жи[ти] разом у любові”¹⁵.

У цій релігії турбуються не лише про себе; натомість нас усіх покликано служити. Ми—це очі, руки, голова, ноги та інші частини тіла Христового і навіть “члени тіла, що здаються слабіші, … потрібні”¹⁶. Нам потрібні ці покликання і нам потрібно служити.

Один з чоловіків мого приходу виріс не лише без підтримки батьків, але з їхньою протидією його активності в Церкві. Він висловив на причасних зборах наступне спостереження: “Мій батько не може зрозуміти, як хтось може ходити до церкви, якщо вони могли б піти кататися на лижах, але мені дійсно подобається ходити до церкви. У Церкві ми усі подорожуємо одним маршрутом і мене надихає у цій подорожі сильна молодь, чисті діти і те, що я бачу в інших дорослих та чую від них. Мене зміцнює спілкування і звеселяє радість життя за євангелією”.

Приходи і філії Церкви пропонують щотижневі збори перепочинку і відновлення, час і місце, коли можна залишити світ позаду—Суботній день. Це день, коли можна “розкошувати в Господі”¹⁷, відчувати духовне зцілення, яке приходить від причастя, і отримувати поновлене обіцяння перебування Його Духа з нами¹⁸.

Одним з найчудовіших благословень того, що ми є частиною тіла Христа, хоча в певний момент це може й не виглядати як благословення—це можливість бути виправленими у скоєнні гріха чи в помилках. Ми схильні знаходити вибачення і виправдання для наших недоліків, а іноді ми просто не знаємо, у чому нам слід удосконалитися чи як це зробити. Без тих, хто може докоряти нам “вимогливо в належний час, коли спонукає Святий Дух”¹⁹, нам може не вистачити сміливості змінитися і з більшою досконалістю наслідувати Учителя. Покаяння є особистим, але дружня підтримка на цьому іноді болючому шляху є у Церкві²⁰.

У цьому обговоренні Церкви як тіла Христового, нам слід завжди пам’ятати дві істини. Перша, ми прагнемо навертати не до Церкви, а до Христа і Його євангелії, й цьому наверненню сприяє Церква²¹. Книга Мормона найкраще пояснює це, коли каже, що людей “було навернено до Господа, і приєднано до церкви Христа”²². Друга, нам слід пам’ятати, що спочатку Церква була сім’єю, і навіть сьогодні, як окремі організації, сім’я і Церква служать одна одній і підтримують одна одну. Жодна з них не заміняє іншу, і певно, що Церква, навіть якщо вона функціонує якнайкраще, не може замінити батьків. Метою надання Церквою євангельських учень та обрядів священства є досягнення сім’ями гідності унаслідувати вічне життя.

Є інша важлива причина того, чому Спаситель працює через церкву, Його Церкву, і це досягнення того необхідного, що не можуть виконати окремі люди чи невеличкі групи. Один яскравий приклад стосується бідності. Це правда, що як окремі особи і сім’ї ми забезпечуємо фізичні потреби інших, “віддаючи один одному як тлінне, так і духовне, за їхніми нуждами і їхніми потребами”²³. Але коли ми разом у Церкві, наша здатність піклуватися про бідних і нужденних помножується для задоволення більших потреб, і омріяна самозабезпеченість для дуже багатьох стає реальністю²⁴. Далі Церква, її Товариства допомоги і кворуми священства, мають здатність допомагати багатьом людям у багатьох місцях, де є природні лиха, війни і переслідування.

Без дієздатності Його Церкви, наказ Спасителя нести євангелію усьому світові не міг би бути виконаний²⁵. Не було б апостольських ключів, структури, фінансових засобів і відданості та жертви тисяч і тисяч місіонерів, потрібних для виконання роботи. Пам’ятайте, “проповідана [має бути] ця Євангелія Царства по цілому світові, на свідчення народам усім, і тоді прийде кінець”²⁶.

Церква може побудувати храми і забезпечити роботу цих домів Господа, де можна виконати життєво-важливі обряди й укласти завіти. Джозеф Сміт сказав, що мета Бога у збиранні Його людей будь-яких часів—це “побудувати Господу дім, де Він [може] відкрити Своєму народу обряди Свого дому і слави Свого царства, і навчати людей шляху спасіння; бо є певні обряди і принципи, які, коли їх навчають і практикують, мають виконуватися в певному місці, або домі, збудованому для цієї мети”²⁷.

Якщо людина вірить, що усі дороги ведуть до небес або що для спасіння немає конкретних вимог, він чи вона не побачить необхідності у проповідуванні євангелії чи в обрядах і завітах для викуплення живих чи померлих. Але ми говоримо не лише про безсмертя, але також і про вічне життя, а для цього шлях євангелії та євангельських завітів є суттєво важливим. І Спасителю потрібна церква, щоб зробити їх доступними для всіх Божих дітей—як для живих, так і для померлих.

Остання причина, яку я назву, з якої Господь встановив Свою Церкву, є самою унікальною—Церква, зрештою, є царством Бога на землі.

Коли Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів була встановлена у 1830-х роках, Господь сказав пророку Джозефу Сміту: “Підносьте свої серця і радійте, бо вам царство, або, іншими словами, ключі від Церкви було дано”²⁸. Маючи владу цих ключів, провідники священства Церкви зберігають чистоту доктрини Спасителя і цілісність Його спасительних обрядів²⁹. Вони допомагають підготувати тих, хто бажає отримати їх, судять про виконання вимог і гідність кандидатів на отримання обрядів, і потім виконують їх.

З ключами царства слуги Господа можуть розпізнавати як істину, так і підробку, й знову мати повноваження заявити: “Так сказав Господь”. На жаль, дехто ображається на Церкву, оскільки вони бажають самі визначати власну істину, хоча насправді це неймовірне благословення, отримати “знання про все суще як воно [дійсно] є, і як воно було, і як воно буде”³⁰ у тій мірі, в якій Господь бажає його відкрити. Церква береже і публікує одкровення Бога—канон Писань.

Коли Даниїл розтлумачив сон вавилонського царя Навуходоносора, повідомляючи, “що буде в кінці днів”³¹, він проголосив, що “Небесний Бог поставить царство, що навіки не зруйнується, і те царство не буде віддане іншому народові. Воно потовче й покінчить усі [інші] царства, а само буде стояти навіки”³². Церква це те царство останніх днів, про яке було пророковано, встановлене не людиною, а Богом небес, яке котиться як камінь, який “з гори відірвався … сам, не руками”, щоб наповнити всю землю³³.

Її доля—це встановити Сіон у підготовці до повернення і тисячолітнього правління Ісуса Христа. До того дня—вона не буде царством у жодному політичному сенсі—як сказав Спаситель: “Моє Царство не із світу цього”³⁴. Вона більше як місце Його влади на землі, тут укладаються Його святі завіти, тут відповідають за Його храми, захищають і проповідують Його істини, це місце для зібрання розсіяного Ізраїлю і “для захисту і для притулку від бурі і від гніву, коли його буде пролито незмішаним на всю землю”³⁵.

Я закінчу проханням і молитвою пророка:

“Прикликайте Господа, щоб Його царство могло йти по землі, щоб жителі її могли сприймати його і бути готовими до днів прийдешніх, у які Син Людини зійде в небесах, одягнений у яскравість Своєї слави, щоб зустріти царство Бога, яке встановлено на землі.

Отже, нехай царство Бога йде вперед, щоб царство небесне могло прийти, щоб Тебе, о Боже, могло бути прославлено як на небі, так і на землі, щоб Твоїх ворогів могло бути підкорено; бо Твоя є честь, сила і слава на віки вічні”³⁶.

В ім’я Ісуса Христа, амінь.