Зміна в останню мить
У листопаді 2001 року моїй сестрі поставили діагноз: серйозна форма раку. Їй було 45 років. Вона була матір’ю чотирьох синів, один з яких служив на місії у Португалії. Негайно її приход і кіл в Арізоні, так само як і сім’я, почали за неї поститися і молитися. Але в кінці травня рак переміг, і вона впала в кому. Після того як ми отримали благословення священства і гаряче молилися, ми вирішили відключити її від системи штучного життєзабезпечення. Лікарі запевнили нас, що смерть настане швидко. Але через вісім днів нічого не змінилося, і кожен день здавався довгим і сумним.
Попередні кілька місяців були часом для роздумів у нашій сім’ї. Ми любили мою сестру, і хоча ми розуміємо план спасіння, часами було важко мати віру в Господа і в те, що все буде добре. Якимось чином ми відчували, що якби ми мали досить віри, то моя сестра одужала б. То ж ми ставили під сумнів силу такої віри. Ми знали, що Небесний Батько чує молитви й відповідає на них, але ми були пригнічені Його відповіддю і не могли відчувати спокій.
Наша конференція колу в Юті була призначена на 2 червня. На неї було запрошено територіального сімдесятника. Через кількість членів колу конференцію колу розділили на дві сесії. Наші три сини, які ходили до приходу дорослих неодружених, мали прийти на ранкову сесію. Решта сім’ї повинна була прийти на післяобідню сесію. Ми з чоловіком вирішили, що краще нам відвідати ранкову сесію всією сім’єю. Однак невдовзі після прийняття цього рішення нас з чоловіком запросили помолитися на післяобідній сесії. Отже, ми змінили свої плани.
Під час суботньої вечірньої сесії конференції ми помітили зміну. В останню мить на нашу конференцію було призначено старійшину Л. Уітні Клейтона, сімдесятника, який замінив територіального сімдесятника.
На післяобідній недільній сесії старійшина Клейтон почав виступ, сказавши, що відчув натхнення повністю змінити свою промову. Дух підказав йому, що він має звернутися до однієї сім’ї, присутньої сьогодні. Я відразу ж відчула, що він промовлятиме до нашої сім’ї. Він розповідав про одного президента колу, дружині якого було поставлено діагноз: рак. Після того як сім’я, друзі, члени колу багато молилися і постилися, вона повністю одужала.
Старійшина Клейтон розповів про іншого президента колу, дружина якого померла від раку під час його служіння президентом колу. На його руках залишилося кілька малих дітей. Багато людей також постилися і молилися за її одужання. Ця історія була особливо зворушливою, тому що та жінка була єдиною сестрою його дружини.
Далі старійшина Клейтон пояснив, що якою б сильною не була наша віра у такі часи, інколи відповідь буде негативною. Потім він прочитав уривок з Писань, який став улюбленим у нашій сім’ї—Даниїл 3:17–18.
“Якщо наш Бог, Якому ми служимо, може врятувати нас з палахкотючої печі, то Він урятує й з твоєї руки, о царю!
А якщо ні, нехай буде тобі, о царю, знане, що богам твоїм ми не служимо, а золотому бовванові, якого ти поставив, не будемо вклонятися” (курсив додано).
Старійшина Клейтон не відкрив нам жодного нового вчення того вечора. Але сталося чудо, і воно вразило нас. Господь зробив усе можливе, щоб ми відвідали післяобідню сесію, надихнувши когось попросити нас помолитися. Він також влаштував так, щоб один з Його слуг, який мав подібний до нашого досвід, промовляв до нас. І, нарешті, Він дав нам мудру і слухняну людину, яка живе таким чином, щоб чути Духа і відповідним чином реагувати. Цей випадок неймовірним чином вплинув на дух кожного нас.
Наступного дня ми отримали дзвінок, і нам було повідомлено, що моя сестра померла. Хоча нам було сумно, в нашому домі панував чудовий дух втіхи, коли ми молилися за її сім’ю. Цього разу ми молилися з повною упевненістю, що Господню волю було виконано, і ми дякували за Його дорогоцінні відповіді на наші молитви.