Блаженний спокій храму

Члени Церкви розповідають, який спокій їм приносить відвідування храму.

Радість храмового шлюбу

Ми з дитинства мали бажання укласти храмовий шлюб. Ми готувалися і намагалися бути гідними, щоб колись увійти до святого храму. Коли ми вирішили одружитися, то отримали велике благословення: завдяки одній подружній парі ми отримали змогу поїхати в Гонконзький храм у Китаї, який знаходиться так далеко від нашого дому в Індонезії, і ми запечаталися там 17 лютого 2004 р.

Ми відчували велику радість, коли стали на коліна перед олтарем і були впевнені в тому, що наша любов—вічна і що ми зможемо бути разом на час і на всю вічність. Ми вдячні за храмові благословення у нашому житті. Ми вдячні за можливість христитися за наших предків і за те, що вони можуть отримати ендаумент і запечататися сім’ями навіки. Радість виконання храмових обрядів—незрівнянна ні з чим.

Еді та Ліса Рочаді, Індонезія

Далеко від світу

Коли я жила в Аргентині, то двічі їздила до храму в Буенос-Айресі—один раз, щоб отримати особистий ендаумент, і один раз, щоб виконати обряди за померлих. Мої почуття у храмі неможливо описати словами. Все, що я можу сказати,—це те, що я відчула себе далеко від світу, а думки про те, що я знову приїду до храму, приносять мені велику радість. Я можу свідчити про супровід, любов і втіху Святого Духа. Я з упевненістю знаю, що євангелія і пророки є виявом любові Небесного Батька до мене, моїх братів і сестер.

Норма Родрігес, Ізраїль

Неймовірні благословення

Коли з чоловіком і двома маленькими хлопчиками ми жили в Сан-Дієго, шт. Каліфорнія, у мене була прекрасна нагода ходити до храму щотижня. Одного разу, беручи участь у храмових обрядах для однієї померлої сестри, я відчула, ніби вперше проходжу через ці обряди. Я сиділа з широко відкритими очима, всотуючи все, про що дізнавалася. Моя душа дійсно відчувала спрагу за всім, чого мене навчали. У мене перехоплювало дихання, коли я задумувалася над благословеннями, обіцяними цій сестрі та її нащадкам завдяки храмовим обрядам. Просто неможливо описати моє почуття радості та вдячності. Я просто плакала. Я хотіла кричати від радості й обіймати усіх навколо!

Повернувшись до роздягальні, я обняла здивовану храмову працівницю і розповіла про свої почуття. Я була здивована тим, що у буквальному розумінні стала знаряддям, за допомогою якого померла людина отримала вічні істини.

Рітва Хокканен, Фінляндія

Чудеса у храмі

У серпні 2002 р. Президент Гордон Б. Хінклі несподівано приїхав до Нью-Йорка і звернувся до нас із такими словами: “Сьогодні ми хочемо вам оголосити, що через два роки у вас буде храм. Я сподіваюся бути тут, щоб це побачити”. Час минав, і наша надія зростала. Нарешті було оголошено, що дні відкритих дверей будуть проводитися на початку травня 2004 р. Я записав себе в усі можливі списки волонтерів, і оскільки у мене накопичилися вихідні, я міг протягом 11 днів неперервно працювати у храмі.

Як гід я відчував духа під час кожної екскурсії по храму, а найбільшою нагородою були відгуки відвідувачів. Я пам’ятаю одного повного чоловіка, який прийшов з ціпком. Після екскурсії з сяючими очима він сказав: “Я ніколи не думав, що знайду місце, яке б випромінювало такий спокій, що я відчував сьогодні”. Під час днів відкритих дверей відбулося багато подібних чудес. Вони зворушили багато сердець і змусили багатьох замислитися і відчути дуже незвичайних дух, що тут панує.

Одного дня я познайомився з молодою жінкою з Чилі, яка зустрічала гостей на вході під час днів відкритих дверей. Вона була переповнена почуттями і пропонувала свою допомогу скрізь. Вона розповіла, що подорожувала по Сполучених Штатах протягом лише кількох тижнів і невдовзі збиралася повернутися додому. Я запитав, як довго вона в Церкві і був здивований, почувши, що вона ще не хрищена.

Вона, мабуть, помітила моє здивування, і розповіла свою історію. На другий день своєї відпустки вона побачила у газеті оголошення про дні відкритих дверей у храмі. Вона зацікавилася і вирішила піти. Під час екскурсії вона була настільки зворушена красою і спокоєм, який відчула, що не могла стримати сльози. Коли екскурсія закінчилася, вона попросила місіонерів розповісти їй більше про Церкву. Після того як її навчали, вона вирішила охриститися. Жінка приїхала сюди у відпустку, а Господь приготував шлях, щоб вона почула про євангелію. І, ще не будучи членом Церкви, вона попросила дозволу працювати на вході до храму під час днів відкритих дверей!

Безсумнівно, чудеса продовжують відбуватися у храмі, коли хтось отримує ендаумент, або христиться заради померлого родича, або сповнена любові молода подружня пара запечатується на час і на вічність. І навіть до освячення Манхеттенського Нью-Йоркського храму Дух там перебував. Кажучи словами Президента Хінклі: “Це місце світла, місце спокою, місце любові, де ми спілкуємося з вічністю”.

Карлос Гонсалес, Мексика