Добрий самарянин: Забуті символи

Джон В. Велш

Професор Університету Бригама Янга на юридичному факультеті ім. Дж. Рубена Кларка і головний редактор видання BYU Studies

Однією з найбільш впливових історій, розказаних Ісусом Христом, є притча про доброго самарянина. Ісус розповідав цю історію чоловікові, який запитав: “Учителю, що робити мені, щоб вічне життя осягнути?” Ісус відповів запитанням: “Що в Законі написано?”

Чоловік відповів, звернувшись до книг Повторення 6:5 і Левит 19:18: “Люби Господа Бога свого всім серцем своїм… і свого ближнього, як самого себе”.

Коли Ісус пообіцяв: “Роби це,—і будеш жити”, чоловік, випробовуючи Його, відповів: “А хто мій ближній?” У відповідь на це запитання, Ісус розповів притчу про доброго самарянина. (Див. Лука 10:25–35).

Глибший рівень розуміння

Спаситель часто говорив притчами, тому що кожна з них має глибинне значення, яке можуть зрозуміти лише ті, хто мають “вуха, щоб слухати” (Матвій 13:9). Пророк Джозеф Сміт стверджував, що невіруючі не розуміли Спасителевих притч. “Однак для Своїх учнів [Господь] просто пояснював [притчі]”, і ми можемо зрозуміти притчі, яких навчав Пророк, “якщо лише відкриємо свої очі й будемо читати без упередженості”¹. У світлі євангелії Ісуса Христа ця прекрасна історія неймовірним чином описує план спасіння таким чином, який можуть осягнути небагато сучасних читачів.

Ця притча має чітке практичне застосування, її зміст абсолютно очевидний, але, згідно з давньою християнською традицією, ця притча також є вражаючою алегорією Падіння і Викуплення людства. Ці ранньохристиянські тлумачення притчі про доброго самарянина зображені у відомому соборі одинадцятого століття в Шартрі, що у Франції. У верхній частині одного з прекрасних вітражів змальовано вигнання Адама і Єви з Еденського саду і паралельно до цього у нижній частині зображено сюжет з притчі про доброго самарянина. Це є ілюстрацією “символічного тлумачення Христової притчі, яка була поширена у середні віки”². Коли я побачив цей вітраж, то замислився: що спільного в Падінні Адама з притчею про доброго самарянина?

Невдовзі я знайшов відповідь³. Коріння тлумачення цієї алегорії сягають у ранньохристиянську добу. У другому столітті від Р.Х. як Іренеус у Франції, так Климент Александрійський побачили в доброму самарянині символ Самого Христа, який спасає людину, що пала, маючи на собі рани гріха. Через кілька років учень Климента, Оріген, стверджував, що це тлумачення дійшло до його вчителя від перших християн, які пояснювали алегорію таким чином:

“Чоловіком, який ішов, був Адам. Єрусалим—це рай, а Єрихон—це світ. Розбійники— це ворожі сили. Священик—це Закон, Левит—це пророки, а самарянин—Христос. Рани—це непослух, тварина—це тіло Господа, [готель], куди можуть прийти всі бажаючі—це Церква. … Господар [готелю]—це голова Церкви, якому доручається піклування про неї. А той факт, що самарянин обіцяє повернутися, є символом Другого пришестя Спасителя”⁴.

Таке алегоричне прочитання викладалося не лише давніми послідовниками Ісуса, але й фактично було загальноприйнятим серед перших християн і підтримувалося Іренеусом, Климентом та Орігеном, а в четвертому та п’ятому століттях Хрисостомом в Константинополі, Амбросієм в Мілані та Августином у Північній Африці. Це тлумачення майже повністю міститься у двох інших вітражах французьких соборів у Бурже й Сенсі.

Символ і натяк плану спасіння

Читачі отримують багато користі, розмірковуючи над Писаннями, особливо, якщо ці Писання свідчать про Ісуса Христа (див. Іван 5:39). Притча про доброго самарянина свідчить про Христа. Вона навчає про план спасіння, про викупительну любов Спасителя і про нашу подорож до успадкування вічного життя. Її можна читати не лише як історію про чоловіка, який ішов до Єрусалима з Єрихону, але і про всіх, хто прийшов з присутності Бога, щоб жити на землі. Це значення стає найбільш очевидним у світлі євангелії Ісуса Христа, відновленої через Його пророків останніх днів.

Давайте дослідимо складові цієї історії.

Один чоловік ішов з Єрусалиму до Єрихону, і попався розбійникам

Один чоловік. Перші християни порівнювали цього чоловіка з Адамом. Зв’язок більш очевидно прослідковується у древніх мовах, ніж у сучасних перекладах. Гебрейською слово адам означає “людина, люди”, множина від слова “чоловік”, і в той же час “Адам”—це особисте ім’я.⁵ Отже, Климент Александрійський правильно вбачав у жертві в цій алегорії уособлення “всіх нас”. Справді, усі ми повинні піти, як Адам і Єва, відчути небезпеку і нестабільність земного існування: “Бо в Адамі [всі] вмирають”… (1 Коринтянам 15:22).

Ішов. Ранньохристиянський автор Хрисостом вбачав у цьому слові рух Адама з саду в цей світ—від славетного —до земного, від безсмертя—до смертності. З історії, що міститься в Євангелії від Луки 10, зрозуміло, що чоловік ішов з певною метою, знаючи про небезпеку цієї подорожі. Ніхто його не примушував іти до Єрихону. Він вочевидь відчував, що подорож була варта того, хоча всі добре знали про небезпеку такої подорожі і про погані дороги за часів Ісуса⁶.

З Єрусалиму. Ісус розповідає, що чоловік ішов не з якогось там місця, а з Єрусалиму. Через святість міста, в якому знаходився святий храм, ранні християни вбачали у цьому храмі ідею того, що ця особа йшла з присутності Бога.

До Єрихону. Єрихон легко асоціюється з цим світом. Знаходячись на 250 м нижче рівня моря, Єрихон—це місто, яке має найнижче розташування на землі. Завдяки м’яким зимам він став елітним курортом, де Ірод побудував розкішне місце для відпочинку. Однак ми помічаємо, що чоловік у притчі ще не дійшов до Єрихону, як на нього напали розбійники. Він знаходився на крутому спуску, що вів до Єрихону, але не дійшов до кінця.

Попався. Тут легко зрозуміти натяк на занепалий смертний стан і на гріховність: “Усі занепалі й загублені” (Алма 34:9).

Розбійникам. Ранньохристиянські автори не були однодушними і вбачали в грабіжниках (або розбійниках) диявола і його сатанинські сили, злих духів або лжевчителів. Грецьке слово “розбійники”, що використовувалося Лукою, має на увазі, що ці грабіжники опинилися на дорозі не випадково. На чоловіка напала організована банда злочинців, яка спланувала і узгодила свої дії.

що обдерли його, і завдали йому рани, та й утекли, покинувши ледве живого його.

Обдерли весь його одяг. Ранні християни відчували, що Ісус у цьому місці повідомляє щось важливе. Оріген і Августин вбачали у втраті одягу символ втрати людством безсмертя і нетління. Хрисостом говорив про втрату “його покрову безсмертя” або “покрову послуху”. Амбросій говорив про втрату чоловіком “покрову духовної благодаті, яку [всі] ми отримали [від Бога]”.

Вочевидь нападники хотіли отримати одяг подорожнього, бо немає ніяких згадок про багатство чи майно, яке він міг мати. З якоїсь причини розбійники зацікавлені в його одязі, який був у святому місці, якому вони заздрять і хочуть забрати.

Рани. У цьому слові вбачали подобу життєвих випробувань, душевних мук і скорбот, які приносять численні гріхи й пороки. Дійсно, вороги душі залишають рани (див. Кн. Якова 2:8–9). Переступи мають реальні наслідки (див. Алма 41:10).

Ледве живого. Розбійники пішли, залишивши чоловіка саме “ледве живого”. Ми можемо вбачати у цій деталі натяк на першу і другу смерть. Чоловік пав, став підвладним гріхові і зазнав першої смерті, ставши смертним. Але другу смерть, постійне відділення від Бога, все ще можна відвернути (див. Алма 12:32–36).

Проходив випадком тією дорогою священик один, побачив його і проминув. Так само й Левит надійшов на те місце, поглянув,—і теж проминув.

Випадком. Прибуття іудейського священика сталося “випадком”, не внаслідок свідомих пошуків. Його присутність там ніким не була запланована.

Священик один… Так само й Левит. Ранньохристиянські автори однодушно вважали священика символом закону Мойсея. На їхню думку справа не в тому, що носії священства Старого Завіту не хотіли допомогти загубленому чоловіку, але закон Мойсея не мав влади спасти його. В дійсності закон Мойсея є лише символом і натяком на Спокуту, яка ще мала відбутися, а не її повним втіленням (див. Мосія 3:15–17).

У Левиті вбачали представника пророків Старого Завіту, слова яких Господь виповнив (див. Матвій 5:17; 3 Нефій 15:2–5). Нижчий клас священиків, Левити, доглядали за храмом. Принаймні цей Левит уже був близький до того, щоб допомогти; він “надійшов” і поглянув. Можливо, він хотів допомогти, але, вірогідно, він вважав своє становище надто низьким, щоб допомогти; у нього також не було влади спасти помираючу людину.

Проходив же там якийсь самарянин, та й натрапив на нього, і, побачивши, змилосердився. І він підійшов, і обв’язав йому рани, наливши оливи й вина

Самарянин. Ранньохристиянські автори однодушно вважають образ доброго самарянина символом Христа. Хрисостом припускає, що самарянин відповідає опису Христа, тому що “так само, як самарянин не з Юдеї, так і Христос не від цього світу”.

Ті, хто слухав Ісуса в Єрусалимі, міг також зрозуміти, що Спаситель має на увазі Себе. Деякі юдеї в Єрусалимі відкидали Ісуса з таким звинуваченням: “Чи ж не добре ми кажемо, що й Ти самарянин?” (Іван 8:48). Оскільки Назарет знаходиться на північ від Самарії і їх розділяє долина, ці дві місцевості можна легко поєднати в одне. І так само як самарян вважали найнижчими з усіх людей, так само пророкувалося, що Месія “погорджений був, Його люди покинули” і “ми не цінували Його” (див. Ісая 53:3).

Проходив же. Складається враження, що самарянин (який уособлює Христа), цілеспрямовано шукав людей, які потребували допомоги. У тексті не сказано, що він прийшов випадково. Оріген зазначає, що “він ішов, маючи намір спасти помираючого чоловіка і попіклуватися про нього”. Спаситель прийшов, взявши заздалегідь олію і все необхідне для перев’язування ран, щоб “принести викуплення світові” (3 Нефій 9:21).

Змилосердився. Це важливе слово говорить про чисту любов Христа. Це грецьке слово каже, що самарянин поставився з надзвичайним співчуттям. Це слово зустрічається у Новому Завіті лише тоді, коли автори хочуть описати Божий вияв милості. Головним чином воно зустрічається в притчі про немилосердного боржника, де пан (уособлюючи Бога), “змилосердився” (Матвій 18:27) і в притчі про блудного сина, в якій батько (знову уособлюючи Бога), побачивши, що син повернувся, “переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому і зачав цілувати його!” (Лука 15:20). Таким же чином самарянин уособлює божественне співчуття Христа, який страждав, “щоб Його нутро сповнилося милості, будучи у плоті, як допомогти Своєму народові в його недугах” (Алма 7:12).

Обв’язав йому рани. Деякі з перших християн казали, що перев’язування символізує любов, віру й надію, “скріпляючі сили спасіння, які неможливо зруйнувати”. Інші вбачали в перев’язуванні Христове вчення, яке поєднує нас у праведності. Святі останніх днів додають, що людина, яку спасають, зв’язана з Господом завітами (див. УЗ 35:24; 43:9).

Олива. Оливна олія дуже заспокоює біль. У той час, як більшість ранньохристиянських авторів вбачали в ній символ Христових слів втіхи, Хрисостом вбачав у ній “святе помазання”, що може стосуватися кількох обрядів священства, зцілення хворих (див. Якова 5:14), дару Святого Духа (який часто символізувався з оливною олією) або помазання царя чи цариці.

Вино. Самарянин налив також вина на відкриті рани, щоб промити їх. Автори пізньої християнської доби вбачали у вині слово Бога—щось таке, що жалить,—але тлумачення ранньої християнської доби асоціювали вино з кров’ю Христа, яку також символізує причастя (див. Матвій 26:27–29; 3 Нефій 18:8–11). Отже, вино, спокутуюча кров Ісуса Христа, змиває гріх і очищує душу, даючи Божому Духові перебувати з нами. Крім надання фізичної допомоги, воістину добрий самарянин також попіклувався про спасительні принципи і обряди євангелії. Викупительне вино спочатку може пекти, але його дія невдовзі приносить зцілення.

посадив його на худобину власну, і приставив його до гостиниці, та й клопотався про нього.

Посадив його на худобину власну. Христос, виконуючи пророцтво, несе наші болі (див. Ісая 53:4; Алма 7:11). Вважалося, що худобина самарянина символізує тіло Христа. Те, що чоловіка посадили на худобину, є символом того, що Бог став плоттю, поніс гріхи і страждав за нас.

Гостиниця. Для перших християн цей елемент притчі дійсно символізував Церкву. “Гостиниця—це загальнодоступна будівля, відкрита для всіх”. Прихисток для всіх порівнюється з Церквою Христа кількома способами. Готель, розміщений уздовж дороги, це не небесна ціль, а необхідний засіб, що допомагає подорожнім досягти своєї вічної домівки.

Поклопотався про нього. Самарянин залишився з пораненим чоловіком і особисто піклувався про нього першу ніч. Він не передав пораненого відразу ж власнику готелю, але залишався поруч у найскладніший момент. Як зазначає Оріген, Ісус піклується про поранених “не лише вдень, але також і вночі. Вся Його увага і діла віддаються їм”.

А другого дня, від’їжджавши, вийняв він два динарії, та й дав їх господареві й проказав: “Заопікуйся ним, а як більше що витратиш,—заплачу тобі, як вернуся”.

Другого дня. Ранньохристиянські автори вбачали в цьому ідею того, що Ісус підніметься в ранок Воскресіння. Христос протягом короткого часу особисто служив Своїм учням. Після Його вознесіння про мандрівника мала піклуватися Церква.

Господар. Відповідним чином, давні автори вбачали у господарі, або власнику готелю, Павла або інших апостолів та їхніх наступників. Однак якщо готель символізує усю Церкву, то власник готелю і його працівники можуть уособлювати церковних провідників та працівників, яким Господь довірив догляд і піклування про душі, що прагнуть зцілення.

Як вернуся. Самарянин, який уособлює Христа, відкрито обіцяє знову повернутися, що насправді вказує на Друге пришестя Христа. Грецьке слово, яке перекладається “як вернуся” вживається в Новому Завіті, крім цього, ще в одному місці—Лука 19:15, у притчі про пана, який вернувся, щоб судити, що люди зробили з грошима, які він їм дав. Такий зв’язок ще більше підсилює цей натяк на Друге пришестя.

Заплата або нагорода. У кінці власник готелю отримує запевнення, що всі витрати буде покрито: “Я заплачу за все, що ти витратиш”. Можливо, цей епізод притчі, це обіцяння, яке давало власнику готелю свободу дій, як ніякий інший епізод турбує сучасних авторів, які розуміють усю історію просто як подію з реального життя. Яка людина у здоровому глузді дасть таке обіцяння незнайомому власнику готелю? Але коли ми алегорично сприймаємо цю історію, то подібне обіцяння має сенс, бо самарянин (Христос) та власник готелю знали один одного і довіряли один одному до того, як було дане обіцяння.

Вічний імператив

Оскільки нам важко зрозуміти Його безмежну природу і божественну повноту, Бог промовляє до нас за допомогою аналогій (див. Мойсей 5:7) Символи привертають наш обмежений розум до священних істин, що є частиною таємниці незрівнянної євангелії Христа, а алегоричне розуміння притчі про доброго самарянина додає вічну перспективу до моральних імперативів цієї євангелії.

У Своїх притчах Ісус навчав основам Батькового плану спасіння. Символом і натяком цього плану є те, що добрий самарянин поміщає наше добре ставлення до ближніх у смертному житті у вічний контекст: звідки ми прийшли, як ми опинилися у теперішньому становищі і як спасительні євангельські обряди і зцілююча любов обіцяного Викупителя та вчення Його Церкви можуть спасти нас від теперішнього стану, якщо ми будемо жити гідно нагороди Його Другого пришестя.

Поглянувши на притчу під таким кутом, читачі зможуть співвіднести себе з кожним героєм у цій історії. На одному рівні люди можуть вбачати в собі добрих самарян, спасаючи людей від фізичних небезпек, а також можуть бути спасителями на горі Сіон, допомагаючи у найважливішій справі зі спасіння загублених душ. Ісус сказав фарисею: “Іди,—і роби так і ти” (Лука 10:37). Чинячи так, як самарянин, ми разом з Ним допомагаємо здійснити спасіння і вічне життя людей.

Учні також захочуть подумати про себе як про власників готелю, у якому Ісус Христос дав завдання сприяти одужанню поранених мандрівників, для лікування яких необхідний тривалий час.

Або знову, читачі можуть побачити себе у ролі мандрівників. На початку притчі кожен співчуває самотньому, стомленому мандрівнику і вбачає в ньому себе. Нам також потрібне спасіння. У кінці історії всі мандрівники можуть відчути безпеку, зрозумівши завдяки цьому тлумаченню, що Той, Хто “був ближнім тому, хто попався розбійникам” (Лука 10:36)—не хто інший, як милосердний Христос. Він—найкращий взірець Ближнього.

Це усвідомлення дає відповідь на друге запитання законника: “А хто то мій ближній?” У той же час, воно відповідає і на перше запитання: “Що робити мені, щоб вічне життя осягнути?” Вічне життя прийде, якщо любити Бога “всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю” (Лука 10:27) і любити Його Сина (твого ближнього), як самого себе. А цього можна досягнути одним шляхом: іти і робити те, що робив Спаситель—любити ближніх, бо коли ми служимо їм, то ми лише служимо Богові нашому (див. Мосія 2:17).

Символи притчі про доброго самарянина

Символ	Тлумачення ранньохристиянських авторів
Добрий самарянин	Ісус Христос
Жертва	Людина, поранена гріхами
Єрусалим	Рай
Єрихон	Світ
Священик	Закон Мойсея
Левит	Пророки
Тварина	Тіло Христа
Готель	Церква
Управляючий готелю	Голова Церкви