Підтримувати єпископа Шитса
“Ми віримо, що чоловік мусить бути покликаним Богом через пророцтво і рукопокладання тих, хто має повноваження” (Уложення віри 1:5).
Ґрунтується на справжніх подіях
“Усіх, хто може підтримати брата Рулона Т. Шитса як нашого нового єпископа просимо підняти праву руку”.
Моя рука злетіла вгору. Я була дуже рада, що брат Шитс буде нашим новим єпископом. Його донька Пеггі була моєю подругою. Хоча вона була на кілька років старша, та все ж часто запрошувала мене на заходи до себе додому. Брат Шитс час від часу брав участь у тих заходах. Він показував танцювальні рухи разом з Пеггі, або брав участь у грі на відгадування. Іноді він робив попкорн, сідав з нами і розмовляв.
Я була рада, що брат Шитс буде нашим новим єпископом. Але коли я підняла руку в Церкві й оглянула каплицю, сповнену піднятих рук, то міркувала, яку ж саме підтримку можуть надати мої маленькі 11-річні руки такому видатному чоловікові.
Найперше, що я зробила—скористалася моїми маленькими руками, щоб зробити для єпископа печиво. Мама сказала, що єпископ проводить багато часу в Церкві й іноді не має часу поїсти вдома, тож ми заходилися готувати наше найсмачніше вівсяне печиво. Я допомогла розтерти масло до потрібного стану. Потім, коли печиво було готове, я обережно віднесла його до дому єпископа. Єпископ був дуже розчулений, але я хотіла допомагати більше.
За кілька тижнів я була на заході в домі Пеггі. Вона доручила мені відповідати за музику. Я налаштовувала своїми руками радіо, прослуховуючи станції з відповідною музикою. Потім я приглушила звук, щоб він не був занадто гучним. То був дім єпископа, і я хотіла допомогти зробити так, щоб він був місцем спокою.
Коли почалися заняття в школі, сім’я єпископа запросила жити в їхньому домі дівчинку на ім’я Карла, яка не мала сім’ї. Коли я вперше побачила її, то простягнула їй руку і привіталася. Я знала, що допоможу єпископові, якщо Карла з кимось подружиться.
Проходили місяці, і єпископ захворів. Йому знадобився ціпок, щоб ходити. Мама сказала, що він хворіє, і йому потрібні наші молитви й підтримка як ніколи.
Коли наближався мій 12 день народження, у мене відбулося інтерв’ю з єпископом Шитсом. Ми з мамою увійшли до Церкви і прийшли саме тоді, коли єпископ виходив зі своєї машини. Він радісно махнув мені рукою і, важко рухаючись, пішов по тротуару. Я помітила, що хоча була субота, єпископ був одягнутий у костюм і краватку спеціально для інтерв’ю зі мною. Я відчула його повагу до мене.
Коли єпископ підійшов до бровки, то зупинився і мав стурбований вигляд. Я зрозуміла, що він був надто слабкий, аби підніматися на неї. Я підбігла до нього.
“Візьміть мене за руку,—сказала я.— Я можу вам допомогти”.
Він з вдячністю взяв мене за руку й почав підніматися. Потім я обігнала його і потягнула важкі двері каплиці.
“Я повинен був зробити це для тебе,—тихо сказав він.— Дякую”.
У своєму офісі він з полегшенням сів у крісло і зітхнув. Потім він попросив мене помолитися. Я склала благоговійно руки і хоча й не згадувала єпископа у молитві, та все ж у серці просила Небесного Батька благословити і зміцнити його.
Після молитви єпископ виглядав майже так само, як і завжди. Він сидів рівно у своєму кріслі, і в його очах сяяло світло. У кінці інтерв’ю він міцно потиснув мені руку, а я з радістю зробила те ж саме.
Коли ми з мамою ішли додому після інтерв’ю, я подумала про те, як сильно люблю єпископа Шитса, і я знала, що його покликано Богом. Я була вдячна, що хоча мої руки й маленькі, я знаходила спосіб підтримати свого любого єпископа.
“Посади єпископа і президента філії та радників є священними в цій Церкві. Чоловіків, які обіймають ці посади, поважає Господь. … Ми поважаємо і любимо їх, і ми показуємо це своїм шанобливим ставленням до них”.
Старійшина Даллін Х. Оукс, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, “Bishop, Help!” Ensign, May 1997, 24.