Різдвяна гостя
“Я повний потіхи, збагачуюся радістю” (2 Коринтянам 7:4).
Ґрунтується на справжніх подіях
“Будь ласка, матусю, чи можемо ми запросити сестру Фуріман лише ще один раз?”— благав Грег. Молодші брати з нетерпінням на обличчях визирали з-за Грегової спини як горобці з-під стріхи.
“То буде Святвечір, і не можна, щоб вона була самотньою”,—сказав Лейн. Скотт і Джим закивали головами.
“Ви ж знаєте, як багато разів ми намагалися запросити сестру Фуріман до нас додому,—сказала мама.— Вона рідко куди-небудь ходить. Але ви можете запросити її на Святвечір, якщо вже так хочете”.
Хлопці зраділи й побігли на вулицю.
Невдовзі двері з шумом знову розчинилися. “Мамо, це диво!— вигукнув Грег.— Вона сказала, що із задоволенням прийде. Це просто чудово, правда?”
Наступного дня почав падати сніг. Грег знав, що сестра Фуріман не виходить на вулицю в погану погоду навіть за поштою. “Як ти думаєш, вона прийде завтра?”— запитав Грег. Мама не була в цьому впевнена.
У Святвечір тітка Керолайн прибула зі своїми трьома дітьми як раз у той час, коли Лейн закінчував прибирати кухню після обіду. —Тепер ми можемо піти за сестрою Фуріман?— запитав Лейн.
—Можете,—сказав тато.— Не забудьте допомогти їй перейти через дорогу. На вулиці слизько.
—Обов’язково,—сказав Скотт.
—І якщо вона все-таки вирішить не йти, не робіть так, щоб їй було незручно, що вона не прийшла,—сказав тато.
—Добре, тату,—відповів Грег. Хлопці вийшли на засніжену вулицю. Сніг уже не падав, і на вулиці було ще досить світло, тож вони бачили дорогу.
Восьмирічний Адам допомагав Беці й Джилл одягати костюми для сімейної різдвяної вистави, коли хлопці увійшли у двері, допомагаючи сестрі Фуріман! Вона радісно посміхалася, її щоки розрум’янилися від морозу. Сім’я намагалася не виказувати здивування, що їхня почесна гостя все-таки прийшла.
Батько щиро привітав сестру Фуріман і допоміг їй знайти місце поруч з мамою. Грег швидко зняв куртку й сів за піаніно. Після вступного гімну він почав тихенько грати різдвяні гімни. Скотт читав з Біблії, а молодші діти розігрували сценку першого Різдва. У купальному халаті трирічна Бека благоговійно грала роль Марії, а Ден був Йосипом. Джилл з прикріпленою до волосся золотою гірляндою грала ангела. Двоюрідні брати грали мудреців, які прийшли поклонитися немовляті-Царю.
Невдовзі мелодія “Тихої ночі” стихла і на зміну благоговінню священної історії пришли обійми, посмішки й похвала, яка лунала звідусіль. Наприкінці вечора всі пригощалися маминими булочками з корицею. Вечір закінчився надто швидко.
Хлопчики знову одягли куртки, шапки й рукавиці, щоб провести сестру Фуріман через дорогу. Сяйво ліхтаря, що горів біля ґанку, розганяло темряву, і прогулянка по засніженій дорозі була приємною, незважаючи на холод.
“На добраніч, сестро Фуріман”,— вигукнув Грег, коли разом з братами повернув, щоб іти додому.
“Веселого Різдва,—вигукнула сестра Фуріман.— І дякую”.
Грег озирнувся, перш ніж зайти у дім. Сестра Фуріман все ще стояла на порозі й дивилася. Вона махала рукою.
* * *
Минуло кілька місяців, і сім’я переїхала до іншого містечка. У грудні Грег увійшов у дім з конвертом у руках. “Ми отримали листа від сестри Фуріман”,—вигукнув він. Він розірвав конверт і прочитав:
“Мені буде не вистачати вашої сім’ї на Різдво. Я мабуть ніколи не казала вам, наскільки мені сподобався той Святвечір у вашому домі. Я повинна сказати зараз те, що не сказала тоді.
За кілька років до того, як ви переїхали в будинок напроти, я бачила сон. Я бачила ваш будинок, який сяяв у вогниках. Коли я прокинулася, то мене огорнуло прекрасне відчуття щастя і спокою—те, чого я майже ніколи не відчувала після смерті мого чоловіка.
Пройшли місяці, і я зовсім забула про той сон. Потім ви запросили мене на Святвечір. Я з таким задоволенням розділила святкування з вашою сім’єю.
Після того як хлопчики провели мене додому, я стояла на ґанку, щоб пересвідчитися, що вони безпечно повернуться додому. Якраз тоді я помітила, що ваш будинок весь у вогниках. Та картина була такою ж, яку я бачила уві сні кілька років тому, і мене огорнуло таке ж почуття спокою. Я просто хочу, щоб ви знали, наскільки я вам вдячна”.
Коли Грег прочитав слова сестри Фуріман, він пригадав тепло, яке відчував того вечора. Він був вдячний, що його сім’я розділила святкування з сестрою Фуріман, давши їй відчути різдвяний затишок і радість.
“Різдво—це більше, ніж ялинки і гірлянди. … Це—мир”.
Президент Гордон Б. Хінклі, “A Season for Gratitude,” Liahona, Dec. 1997, 6.