Монголія: кроки віри
Євангелія є відносно новою для Монголії, але члени Церкви, змінюючи себе силою віри, змінюють світ навколо себе.
На схилі гори за околицями міста висічений образ Чингізхана дивиться вниз, на столицю його рідної Монголії. Велетенське зображення Великого хана нагадує, що колись він створив імперію, яка займала більшу частину Азії, Середній Схід та частину Східної Європи. “За двадцять п’ять років монгольська армія підкорила більше земель і народів, ніж римляни завоювали за чотириста років…. Чингізхан завоював у два рази більше, ніж будь-яка інша людина за всю історію”1. Нащадки хана та їхній вплив були рушійною силою в історії ще протягом багатьох наступних століть.
У липні 2006 р. Монголія святкувала 800-ту річницю заснування Монгольської імперії. Сьогодні Монголію можна називати “країною, що розвивається”, але це поняття слід використовувати у позитивному значенні. Енергійні та винахідливі монголи швидко розвивають і свою країну, і себе.
Для декого з них це також включає розвиток віри в Ісуса Христа. З 1920 по 1990 роки офіційно в Монголії не визнавалася жодна з релігій. Місіонери-святі останніх днів прибули в 1993 році. Зараз у Монголії є 2 округи, 20 філій і 6 тис. членів Церкви. На думку місіонерів, багато монголів з радістю сприймають євангелію.
Далі подано кілька історій навернення.
Пуревсурен
Ш. Пуревсурен вперше почув про Бога і про Біблійні історії, коли навчався в університеті в Радянському Союзі. (Як правило, монголи використовують своє ім’я, а ініціали прізвища ставляться попереду для офіційності). Він купив Біблію у одного зі студентів, бо на одній сторінці книги був текст російською, а на протилежній—англійською мовою. Пуревсурен читав тайкома, вночі, щоб вивчати англійську мову. Відкрите читання Біблії означало виключення з вузу.
Його батько навчав Пуревсурена буддійських принципів честі й правди, і хлопець завжди намагався жити за ними. Його духовна зацікавленість Біблією відбулася лише після того, як він повернувся до Монголії, одружився й став викладачем університету. У службових справах він відвідав Індію. Один християнин, з яким він там познайомився, подарував йому Біблію і поділився своїми почуттями про божественність Ісуса Христа. Пуревсурен пам’ятав учення свого батька про життя, яке настає після цього життя. “Я отримав основоположне вірування в Бога від свого батька”,—сказав він, а потім він почав думати про те, як за бажанням Бога, він має приготуватися до наступного життя.
Як голову спілки монгольських освітян його запросили відвідати Сполучені Штати, де він уперше побачив Книгу Мормона. У Юті один член Церкви, який супроводжував цю групу відвідувачів, подарував йому примірник книги. Пуревсурен трохи почитав її, а потім відклав.
У вересні 2000 р. його сім’я почала спілкуватися з місіонерами СОД у Монголії та слухати місіонерські бесіди. Цього разу він прочитав Книгу Мормона зовсім іншими очима і знайшов істину, яку шукав. У листопаді він і його дружина були охрищені й конфірмовані. Усього через тиждень чи два його покликали президентом філії.
Спочатку їхні діти не були зацікавлені новою церквою. Особливо опирався син-старшокласник, але він слухняно погодився на прохання батька прослухати місіонерів. Згодом обоє дітей були охрищені й конфірмовані. Син відслужив місію в штаті Айдахо.
Зараз Пуревсурен активно займається навчанням молоді, будучи координатором Церковної системи освіти в Монголії. Він обіймає цю посаду з 2001 року.
У Монголії близько 600 студентів відвідують інститут релігії і близько 700— семінарію. Ці цифри зросли майже на 300 відсотків з 2001 року, хоча студентам часто доводиться долати перепони з боку сім’ї. Часові й транспортні витрати є також високими.
Що в роботі приносить найбільше задоволення? “Мабуть, найприємніше бачити, як багато дітей приєднується до Церкви завдяки семінарії”, бо студенти приводять своїх друзів.
Сойолмаа
“Я була нелегкою дитиною”,— розповідає У. Сойолмаа, згадуючи навчання у старших класах після смерті батьків. Вона почала пити й постійно шукала розваг, навчаючись в університеті в Росії. Повернувшись до Монголії, вона була здивована запрошенням однієї подруги студентських років, з якою вони разом ходили на вечірки, прийти до церкви. Здавалося, що її подруга стала іншою людиною.
Сойолмаа була трохи обізнана з християнським ученням, але спочатку відхиляла запрошення подруги. Коли ж вона нарешті погодилася, то одразу відчула радість, хоча не розуміла її причин. На церковних зборах її миттєво заполонило відчуття спокою, відчуття дому, знання того, в якому напрямку має розвиватися її життя. Сойолмаа приєдналася до церкви своєї подруги, а в 1995 році вони стали першими двома місіонерками, покликаними з Монголії. Сойолмаа служила в штаті Юта.
Зараз вона є директором Відділу матеріального забезпечення Церкви в Монголії. Вона також є національним директором церковної служби зі зв’язків з громадськістю, радником у президентстві Товариства допомоги округу і вчителем євангельського вчення у своєму приході.
“Бути членом Церкви—це привілей,—каже вона.— Оскільки я в Церкві, моє життя йде вгору”.
Церкву мало знають у Монголії, і про святих останніх днів існує більше негативної інформації, ніж позитивної. Слід постійно намагатися поширювати істину.
Члени Церкви є найкращими послами Церкви. За словами Сойолмаа, вони виділяються з усіх завдяки “тому світлу й щастю”, яке випромінюють їхні обличчя. Вони відчувають впевненість і радість завдяки євангелії, якої багато інших людей не мають.
Вона каже, що члени Церкви в Монголії, як і святі останніх днів у будь-якому іншому куточку світу, “мають ті ж самі вірування, то ж у євангелії ми належимо до однієї великої сім’ї”.
Одгерел
Коли в 1995 році мати запросила його відвідати християнську церкву, Одгерел не знав, що вона вже була членом Церкви. Оскільки вона працювала в громадській бібліотеці, то була відповідальна за здачу в оренду актового залу. Її увагу привернув спів, який одного разу лунав з того приміщення, і тоді її запросили приєднатися до зборів. Пізніше вона прослухала місіонерські бесіди, була охрищена і конфірмована.
Одгерел народився в Росії, коли там навчалися його батьки, і був вихований у дусі Радянського соціалізму. Це, можна сказати, була його релігія. Але коли Радянський Союз розпався, все, у що він вірив, зникло. Він почав пити, гуляти, вважаючи, що єдина мета життя—жити у своє задоволення, перш ніж помреш. Однак невдовзі він зрозумів, що такий стиль життя веде в нікуди і слід утримуватися від того, що, як він зрозумів, шкодить йому.
Як і багатьом монголам, йому було легко прийняти Книгу Мормона, коли він її читав. “Монголи можуть досить швидко сприймати євангелію, бо їм легко побачити в ній добро”,—каже Одгерел. Вони “щиро відкривають їй свої серця”. Так було і з ним. Він відчув, що є Вища Істота. За допомогою євангелії він знайшов Бога і той спосіб життя, у який він вірив. “То був найщасливіший момент”,—казав він.
За словами Одгерела, монгольське суспільство отримує користь від того, що євангелія змінює життя людей. П’янство—це проблема, так само, як і аморальність. У Монголії існує лише мирська модель формування поведінки, яка зараз активно пропагується телебаченням. У країні не існує сильної релігійної традиції, на яку можна було б спертися. Але, як каже Одгерел, за допомогою євангелії Ісуса Христа люди знаходять праведний шлях, що спрямовує їхнє життя.
Одгерел є президентом Уланбаторського Монгольського округу, до якого входить 11 філій і близько 3700 членів Церкви. Майже 70 відсотків членів Церкви складають неодружені.
Анхбаяр
З 2001 по 2003 роки Е. Анхбаяр служив у Південній місії у Солт-Лейк-Сіті. Зараз, коли йому лише трохи за 20, він є провідником дорослої молоді в Уланбаторському окрузі.
Коли він отримав покликання на місію, то зовсім не розмовляв англійською. Двоє американських місіонерів прочитали йому листа. Зараз він керує розподільчим центром, що розміщується в одній кімнаті офісу Церкви в Улан-Баторі, допомагаючи членам Церкви добути матеріали, доступні монгольською мовою, та матеріали англійською мовою для тих, хто може ними користуватися. Він каже, що, будучи місіонером, допомагав людям дізнатися про євангелію, і зараз займається тим самим.
Анхбаяр прийшов до Церкви в 1998 році зі своєю сім’єю—батьками і молодшим братом. Коли його сім’я вже ходила на церковні збори, він бачив два сни, що вплинули на нього. В обох йому загрожувало якесь знищення, і яскрава, сяюча особа спасала його. Батьки Анхбаяра пізніше сказали йому, що тією особою безсумнівно був Спаситель, і запропонували молитися про значення тих снів. Отримана відповідь спонукала його прийняти євангелію.
Перш ніж приєднатися до Церкви, сім’я, за його словами, “не була дружною”. Зараз ми “розмовляємо одне з одним. Я можу відчувати любов батька і матері”. На місії Анхбаяр мав таке відчуття, що члени Церкви є сім’єю. Зараз він працює над тим, щоб ділитися євангелією з друзями, щоб і вони мали такі ж чудові почуття.
Серед тих, кому він розповів про євангелію,—його подруга, яка була охрищена і конфірмована. Якщо вони одружаться, то постануть перед дилемою, яку намагаються подолати багато молодих монгольських подружніх пар: де жити. Забезпечення житлом у країні недостатнє, і для багатьох молодих подружніх пар ціна його є надто високою. Вони можуть жити з батьками у маленькій квартирці або принаймні у традиційному гер, круглому однокімнатному домі у вигляді намету, в якому живуть монгольські кочівники.
Маїгсурен
Оскільки місіонерам у Монголії не дозволено проповідувати, їхні контакти розширюються за допомогою розпитувань або осіб, рекомендованих для навчання. Коли монголи приймають євангелію, перші люди, яких вони рекомендують місіонерам—це близькі родичі, тож часто членами філії є близькі родичі сімей.
З. Маїгсурен живе в маленькій квартирі в Дархані з чоловіком, двома дочками підліткового віку й кількома родичами. Ще одна дочка із зятем та їхньою маленькою донькою також там живуть. Живуть там і син зі своєю дружиною і немовлям. Зять Маїгсурен, А. Соронзонболд, є президентом Дарханського округу. Її син Х. Сергелен, є першим радником у президентстві Другої Дарханської філії. А Маїгсурен є першим радником у президентстві Товариства допомоги філії.
Місіонери вперше приїхали в Дархан у 1996 році, а вона охристилася і була конфірмована в 1997 і є однією серед найперших членів Церкви.
“Я дуже вдячна, що всі мої діти є членами Церкви”,—каже вона. Маїгсурен згадує про плід дерева життя, яке Легій бачив уві сні (див. 1 Нефій 8). “Я хотіла скуштувати того плода і повернутися до Небесного Батька”. Вона також хотіла, щоб і її діти скуштували від плода. Вона вдячна, що двоє з них зараз запечатані до своїх супутників у Гонконзькому храмі: її дочка К. Селенге, яка є дружиною Соронзонболда, і Сергелен зі своєю дружиною Т. Алтантуєю.
Вона каже, що членам Церкви “потрібно ходити до церкви, потрібно молитися і потрібно зберігати віру. Найважливішою є віра”, бо без неї не буде й іншого.
Її син Сергелен зацікавився Церквою, бо бачив, як змінилися мати й сестра після того як стали членами Церкви. Він чув, як літня місіонерська пара розповідала його матері історію про Легія, і він зрозумів, що і його мати намагалася спрямовувати своїх дітей до хороших вчинків.
Як і багато монгольських членів Церкви, Сергелен каже: “Я люблю читати Книгу Мормона, бо кожного разу я відкриваю щось нове”. Улюбленою є історія про полководця Моронія. Його також зворушують вірші у книзі Якова 6:11–12, які закликають усіх “пока[ятися]… і увій[ти] тісними воротами”.
“Я такий вдячний, що міг служити на місії в Росії”,—каже Сергелен. Він охристив небагато людей, але він вірить, що було посіяне насіння, яке в майбутньому принесе плоди. З 1993 року понад 530 молодих людей з Монголії відслужили місію. Понад 300 з них відслужили в Сполучених Штатах і велика кількість—у Росії.
Зять Сергелена, Соронзонболд, був членом Церкви з 18 років, а зараз, коли йому вже за 20, служить президентом Дарханського округу, який налічує п’ять філій. Він є студентом університету. “Я вдячний за своє покликання у Церкві, бо завдяки цьому багато навчаюся”,—каже він.
Соронзонболд розповідає, що монголів дуже вражає те, що члени Церкви служать безкоштовно.
“До того як приєднатися до Церкви, я був дуже егоїстичний”,—каже він. Зараз його мета—дізнатися якомога більше про євангелію. “Наше завдання—навчатися і ділитися знанням”.
Мунхсайхан
Перш ніж А. Мунхсайхан знайшла євангелію, світ для неї був темним, майже безнадійним місцем. Коли завдяки євангелії вона знайшла віру й надію, світ змінився.
На початку 1990-х вона викладала російську мову. Але коли політичний і культурний клімат у Монголії змінився, вона зрозуміла, що їй необхідно вивчати англійську мову, щоб вона могла її викладати. Мунхсайхан протягом року вивчала англійську з місіонерами-святими останніх днів. Перш ніж слухати місіонерські бесіди, вона вирішила, що ретельно перевірить їхню віру. Вона зрозуміла, що їхня релігія—це не просто віра, основана на істинних принципах. Це—стиль життя. У червні 2000 року її було хрищено і конфірмовано, а решта її сім’ї приєдналася до Церкви через місяць. Тепер вона бачить, що світ є набагато яскравішим для неї, її дітей та онуків. Зараз вона служить президентом Товариства допомоги в Уланбаторському окрузі.
Після того як євангелія змінила її життя, Мунхсайхан подумала, що сталося б, якби вона застосувала її принципи у своєму вчителюванні. Вона почала свідомо любити всіх своїх студентів, а деяких з них любити було важко. Вона почала молитися за студентів. Цікавим є те, що вона побачила, як змінюється сама. Вона розвинула кращу здатність любити їх. Хоча студенти й не знали, що Мунхсайхан молиться за них, але і їхнє ставлення до неї змінилося.
“Коли ми застосовуємо віру в євангелію, ми можемо змінюватися”,—каже вона.
Саме таким чином, як доводить її досвід, євангелія може змінити Монголію. Коли члени Церкви змінюються через віру в Христа, вони змінюють світ навколо себе.