Найдорогоцінніший подарунок
Коли я думала про всі подарунки й листівки, які ми будемо дарувати під час наступного Різдва, у мене раптово виникло запитання. Чи був серед подарунків, отриманих мною на Різдво в минулому, хоч один такий, який значною мірою вплинув на моє життя? Тоді я пригадала грудень 1963 року.
Я була вдома сама, бо батьки кудись поїхали. У той час я була молодою вчителькою. Заняття закінчилися, я була у відпустці, і Різдво швидко наближалося. Я продивилася, що можна було б почитати, але всі книги нашої домашньої бібліотеки вже були мною прочитані. Я вирішила піти до сусідки, яка мала хорошу колекцію книжок і часто їх мені позичала. Того разу вона запропонувала книгу, яку залишили їй двоє юнаків-іноземців.
“Я б хотіла знати твою думку про неї,—сказала вона.— Зміст книги мені здався цікавим”.
Потім вона додала, що двоє юнаків були місіонерами. Місіонерами? Моя зацікавленість книгою відразу ж зникла. У той час я не цікавилася нічим, пов’язаним з релігією, але все ж таки взяла книгу.
Коли я попрощалася, моя сусідка додала: “У книзі ти знайдеш коротку записку, залишену ними, в якій людину запрошують помолитися Богові, перш ніж читати книгу”.
Оскільки я не мала жодних планів тієї дощової суботи, то вирішила почитати “цікаву” книгу. Я відкрила її й знайшла записку, написану місіонерами. Я поклала книгу на ліжко, стала на коліна і вперше у своєму житті помолилася Богові власними словами.
Коли я почала читати, історія захопила мене. Як міг юний Нефій виявляти таку непохитну віру? Я думала про те, чи колись зможу вчинити так само. Коли я читала книгу Мосії, то черпала силу в словах царя Веніямина. У той час я не уявляла, що читала книгу, яка стане моєю улюбленою книгою протягом наступних 40 років.
Протягом цих років сторінки книги надавали мені велику підтримку, втіху і силу. Я відкрила для себе багато істин, якими ділилася у своїх виступах та на уроках у маленькій філії Тукуман в Аргентині, де я була охрищена і конфірмована. Через два роки, служачи на місії повного дня, я також писала маленькі записочки на клаптиках паперу, запрошуючи зацікавлених Церквою помолитися перед читанням Книги Мормона, яку ми з моєю напарницею вручали їм.
З того часу пройшло стільки років. Але як я могла забути про найдорогоцінніший різдвяний подарунок, який отримала, і про сусідку, яка його мені дала? Мені зараз важко пригадати її обличчя, і мені було нелегко згадати її ім’я—Марина. Дякую, сусідко. Моя вдячність тобі буде вічною.