Новобранець
Я взяла мемуари свого чоловіка і знову прочитала його розповідь про те, як понад півстоліття тому він знайшов Церкву:
“У 1951 році 20-річним юнаком я був у школі сержантів у замку Кронборг [у Данії]. У Різдвяну ніч я був у наряді на валу, що оточував замок. У якусь мить я зупинився, подивився на зорі й відчув, що між небом і землею існує щось більше, ніж я досі уявляв. Іншими словами, я почав вірити, що існує Бог, у якого я ніколи раніше не вірив. Мої батьки були далекі від релігії, і ми разом ходили до церкви лише на хрищення, конфірмації, весілля й поховання.
Коли за кілька місяців я став сержантом, то отримав свій підрозділ. У ньому було 44 новобранці, або, краще сказати–43 плюс 1. Цей один дуже відрізнявся, і коли я запитав у нього, що саме відрізняє його від інших, він відповів, що розповість мені ввечері у казармі.
Там п’ять вечорів поспіль він розповідав мені про Церкву Ісуса Христа Святих Останніх Днів. На шостий день, у неділю, я пішов до церкви. Отак і почалося моє нове життя.
Я повністю поринув у церковне життя. Поступово познайомившись із членами Церкви, я побачив, що мій новобранець не відрізнявся від загалу членів Церкви.
Я прийшов до переконання, що Церква істинна, що вона є Господньою Церквою—і охристився. То був дійсно величний день”.
Я вдячна, що мій чоловік Орла, який помер у 1998 р., записав ці слова до сімейної історії. Завдяки тій далекій різдвяній ночі, коли мій чоловік уперше відчув, що Бог дійсно існує, і завдяки його розмовам з новобранцем, ми зустріли одне одного, запечаталися у храмі й маємо п’ятьох дітей, а тепер у нашій сім’ї вже є онуки і правнуки. У нас було насичене життя у Церкві й багато благословень. Я вдячна за ту різдвяну ніч і за новобранця у Данії, якого мій чоловік зустрів багато років тому.