У пошуках Господа на островах Тонга
Члени Церкви на островах Тонга розповідають про те, яким чином жертви в Господній роботі приносять щедрі благословення.
Прохолодний туманний ранок у північно-східній частині Тонгатапу—головного острова Тонги. Филимон Туфіу Пасі, одягнутий для роботи “в полі”—так на Тонга кажуть, коли йдуть працювати на город. Щоб дістатися туди, йому потрібно пройти через заболочену місцевість навколо його дому, збудованого з шлакобетону, а потім дорога пролягає під високими кокосовими пальмами й поміж широколистими колоказіями.
Однак того дня президент Пасі, радник у президентстві колу, так і не дістався до свого городу. У пошуках допомоги до нього прийшли члени Церкви. Смиренний небагатослівний президент Пасі спокійно киває головою, повертається додому й пояснює ситуацію своїй дружині—Ані Маліні. Вона разом з дочкою буде увесь день виготовляти тканину з тапи, щоб заробити гроші на школу й послати дітей на місію.
За кілька хвилин президент Пасі повертається до групи людей, тепер одягнутий у білу сорочку й краватку, готовий допомагати. На вирішення питання він витратить увесь день, залишившись без заробітку на прожиття. Але на його обличчі задоволена усмішка, бо він знає, що виконує Господню роботу. І це все змінює. “Я намагався так жити все своє життя,—каже він.—Мабуть саме тому Господь мене так щедро благословляє”.
Такі прояви відданості й віри поширені серед святих останніх днів на Тонга. Вони свідчать, що вірне дотримання євангельських принципів у житті приносить благословення.
Служити з вірою
Ліола Крістін Нау Хінгано виросла у Церкві, і вона часто бачила, як служать місіонери в її місті. “Я також хотіла служити на місії”,—каже вона. Однак служіння—це нелегка справа.
Невдовзі після того, як Ліола подала документи на місію, вона тяжко захворіла. Лікарі знайшли у неї пухлину, і для її видалення необхідна була операція. Перебуваючи в лікарні, Ліола отримала своє покликання на місію—служити на Тонга. У неї залишалося два місяці для одужання перед від’їздом на місію, однак то був важкий час для Ліоли, тому що батьки вважали, що місіонерське служіння буде для неї надто важким. Через це вони не хотіли, щоб дівчина їхала.
“Однак я вірила, що оскільки Господь мене покликав, усе буде добре, тож вирішила їхати,—розповідає дівчина.—Коли я увійшла до Центру підготовки місіонерів, президент місії дав мені благословення і сказав, що оскільки я служу Господу, я буду такою ж здоровою, як і всі місіонери.
Перше місце служіння було дуже важким. Ми проходили багато миль щодня, щоб лише дістатися до району нашого служіння. Ми носили з собою Писання, і сонце було таким спекотним. Але я знала, що зі мною все буде добре, бо саме так було сказано в благословенні священства, яке я отримала. Так і сталося. У мене ніколи не виникало ускладнень через захворювання, яке я мала раніше.
Я дуже вдячна, що мала сміливість поїхати на місію і не відмовилася від неї. Це сильно вплинуло на мою особистість і на моє свідчення. Я вірю в нашого Спасителя і Небесного Батька”.
Відчиняти вікна небесні
Так само, як Ліола служила з вірою завдяки своєму свідченню, інші люди здобули це свідчення завдяки послуху. Ось що сталося з Анау Вуна Хала. Анау христився ще хлопчиком, однак майже відразу став менш активним. І хоча його сестра була активним членом Церкви, Анау не мав жодного бажання повертатися до активності. Так тривало багато років.
Уже дорослим він одружився з Кінакіуа (Кіна) Хала, святою останніх днів. Одного разу він зрозумів, що його щось непокоїть: його дружина сплачує десятину.
“Я був дуже розстроєний,—каже Анау.—Я не заробляв багато грошей, працюючи шкільним учителем. І я більше не хотів, щоб вона платила десятину. Ми сперечалися про це роками”.
Кіна все перепробувала, аби переконати чоловіка, що сплата десятини—це хороша справа. “Вона просила домашніх учителів навчати нас про принцип десятини,—розповідає Анау.—Я прослухав багато уроків про десятину, але продовжував негативно до неї ставитися.
Тоді одного дня моя дружина запропонувала, щоб я разом з нею почав дотримуватися цього закону й подивився, що станеться. То було важким рішенням для мене, але я хотів, щоб ми жили в мирі, тож погодився.
Невдовзі після того Анау почав помічати невеликі зміни, які відбувалися в їхньому житті. “Після сплати десятини, а потім рахунків, у нас дуже мало залишалося,—розповідає він.—Однак потім ми отримували благословення. Іноді неочікувано приходила допомога від членів сім’ї, які жили за кордоном, або від когось іще. У нас завжди було достатньо”.
Благословення були не лише фінансовими. Анау розповідає: “Я став активним у Церкві. Ми були щасливішими вдома. Ми вирішили всиновити немовля, хоча й знали, що на їжу й одяг доведеться багато витрачати. Але ми також знали, що якщо будемо вірно платити десятину, виконувати те, що вимагає Господь, все складеться, як треба. Я навіть зміг отримати кращу роботу в церковній школі—Liahona High School. І ми запечаталися у храмі.
Ми вважаємо своїм найбільшим благословенням мир і радість, які приносить знання про те, що ми зможемо подолати свої фінансові труднощі, якщо сплачуємо десятину. З тієї миті, як я дотримуюся цього принципу, Господь благословляє мою сім’ю. Я знаю, що це істина”.
Вплив нашої віри
Куміфонуа (Фонуа) Таумоепену зрозумів, що сила переконання може здобуватися навіть після періодів невдач і неактивності. Невдовзі після свого хрищення в 1995 році Фонуа служив у багатьох церковних покликаннях. Він також працював у компанії, яка виготовляла безалкогольні напої, і був дуже успішним, швидко отримуючи нові підвищення по роботі. Але йому часто доводилося їздити у відрядження, й непомітно його духовні переконання почали слабшати. З часом він почав брати участь у заходах, до яких, як він знав, йому не слід було долучатися.
Одного разу Фонуа перестріла група чоловіків, які без усякого приводу так сильно його побили, що він потрапив у лікарню. Там Фонуа почав розмірковувати про своє життя і неправильні рішення, які він приймав. “Я зрозумів, що якось неправильно живу,—розповідає він.—Дивлячись на мій приклад, діти також почали приймати неправильні рішення. Вони робили те, чого не слід було робити”.
Фонуа вирішив, що настав час змінюватися. Він докладав багато зусиль, щоб покаятися, став гідним відвідування храму й почав ходити до нього регулярно. Одного вечора в храмі він розмірковував над своїм життям. “Я знав, що був гідним відвідування храму,—розповідає він,—але мені було незатишно. Я озирався на прожите життя і оцінював, що зробив. Я не був хорошим слугою Господа. І я також шукав відповіді на запитання. Я хотів знайти нову роботу, на якій легше залишатися чистим”.
Фонуа щойно запропонували добре оплачувану роботу в Новій Зеландії. Сім’я заохочувала його погодитися на неї, бо таку роботу не пропонують кожного дня. “Але мене непокоїло те, як я залишу свою сім’ю на Тонга і як залишатимуся чистим, якщо житиму так далеко”,—розповідає він.
У храмі Фонуа вилив своє серце в молитві Небесному Батькові. “Я взяв зобов’язання перед собою і перед Богом, що робитиму те, чого хоче Він. Це відрізнялося від усіх зобов’язань, які я коли-небудь на себе брав раніше. І я отримав відповідь там, у храмі, щодо того, як я маю назавжди змінити своє життя”.
Замість того, щоб погодитися на нову роботу в Новій Зеландії, Фонуа вирішив залишитися на Тонга і шукати кращу роботу. У цей час його покликали храмовим працівником. Він каже, що під час вірного виконання цього служіння Господь благословив його за правильні рішення. Фонуа невдовзі отримав великий контракт на прибирання будівель. “Це було неймовірним благословенням. Я міг залишатися на Тонга із сім’єю, піклуватися про них і служити у храмі”.
“Усе, що я маю, всі мої благословення приходять завдяки служінню Господу. Я ніколи не забуду ту мить у храмі. Навіть мої діти отримали благословення. Раніше вони завдавали багато неприємностей членам Церкви. А тепер вони змінилися. Зараз діти беруть участь в житті Церкви. Тепер наш дім наповнився великим щастям—і все це завдяки Господу”.
Жертвування приносить благословення
Щоб бути вірним членом Церкви, Ваеа Тангітау Тауфооу доводиться іти на значні жертви й багато трудитися ся фізично. Коли в 19-річному віці він приєднався до Церкви, то жив на Фоа—одному з віддалених островів групи Хаапагі. Одним з його перших покликань була робота з молоддю. Як і інші провідники, він мав часто відвідувати збори в Пангаї—місті на сусідньому острові. Щоб дістатися туди, йому потрібно було пройти 11 км до кінця острова. Потім дочекатися відпливу, щоб мілиною перейти на сусідній острів, сподіваючись, що течія в той час не буде надто сильною, а потім дістатися до місця призначення. Подорож займала майже день, а іноді йому доводилося там ночувати.
“Було нелегко приходити на збори,—каже Ваеа.—Але це не злякало нас. Це зміцнило наше свідчення”.
В молодості Ваеа погано ставився до Церкви через неправдиві історії, які люди розповсюджували по селу. Потім його сім’я подружилася із членами Церкви. Їхній гарний приклад пом’якшив серця членів сім’ї Ваеа, і його сестра охристилася. Через рік він приєднався до Церкви і невдовзі вірно в ній служив.
Минуло кілька років, їхній округ значно виріс чисельно й міг перетворитися на кіл. Після зборів у Пангаї Ваеа разом з іншими братами мав повернутися додому. Однак президент округу попросив їх наступного дня прийти на ранкові збори і бути там вчасно. Щоб повернутися додому, а потім знову в Пангаї, Ваеа довелося пробігти більшість шляху.
“Я був настільки виснажений, що мені здавалося, ніби я на грані смерті, бо президент округу просив нас також поститися заради утворення колу. Однак я встиг. Я зрозумів, як важливо приходити на збори й бути на них вчасно попри випробування. Я впевнений, що невдовзі мене покликали служити єпископом саме тому, що я був готовий жертвувати заради служіння й бути слухняним. Я також вірю, що піст мав великий вплив. Невдовзі приїхав Президент Говард В. Хантер [1907–1995] і організував кіл”.
Однак, мабуть, найбільшим випробуванням для Ваеа, була подорож до храму, щоб запечататися. І він, і його наречена вирішили, що хочуть запечатати свій шлюб у храмі. Проте найближчий храм у той час знаходився в Новій Зеландії, а щоб дістатися до нього, потрібна була величезна сума грошей.
“Цілий рік ми постилися разом щовівторка, щоб знайти спосіб дістатися до храму. Вона продовжувала жити на острові, розташованому північніше, а я жив у Хаапаї. Було важко. Але якось двоє бізнесменів почули нашу історію й відчули натхнення допомогти. Вони справді заплатили за нашу подорож. Вони сказали, що якщо ми дійсно хочемо запечататися у храмі, то вони допоможуть. У мене не було ніякого майна чи навіть роботи, щоб повернути гроші, але вони нічого не хотіли. То було неймовірне благословення”.
Життя за євангелією приносить благословення
Так само, як колоказія і кокосові пальми годують тих, хто за ними доглядає, ці святі на Тонга зрозуміли, що Господь благословляє тих, хто служить Йому. І так само, як хвилі, які невпинно омивають береги Тонга, Господь незмінно присутній у житті цих членів Церкви. Покаяння, сплата десятини чи виконання простих щоденних обов’язків приносить їм мир, втіху і щастя, якщо вони віддано служать Господу. І ці святі свідчать, що подібні благословення доступні всім, хто погоджується віддано служити (див. Moсія 2:24, 41; УЗ 130:20–21).
Фотографії зроблені Джошуа Перкі, за винятком зазначених
Фотографія храму Нукуалофа на Тонга зроблена Вільямом Флойдом Холдменом
Вгорі: Ліола Хінгано (вставка) веде заняття не лише в інституті релігії, але й навчає в Недільній школі для молоді. Крайня зліва: Филимон Пасі зі своєю дружиною Аною Маліною, вставка: сім’я Филимона демонструє тканину тапа, яку його дружина і дочка виготовляють з кори паперової шовковиці.
Вгорі: Анау Вуна Хала зі своєю дружиною Кіною і немовлям. Внизу: Куміфонуа Таумоепену (по центру) зі своєю дружиною і дітьми. Він свідчить, що всі їхні благословення прийшли від Господа.
Вгорі: Коли Ваеа Тауфооу розповідає про своє життя, він зазначає, що жертви, на які він пішов, принесли небесні благословення. Завдяки силі молитви й посту Ваеа разом зі своєю нареченою змогли поїхати до Нової Зеландії, щоб укласти храмовий шлюб. Вони не змогли б цього здійснити за власні кошти.
Сіоне Фінау зі своєю дружиною Оа.