Картоплина для вчительки

Бонні Далсруд

Автор живе в штаті Юта, США.

Я навчилася тому, що мені не потрібно кожного разу робити щось велике, аби послужити. Невеликий вияв любові також є чудовим.

За час роботи вчителькою початкової школи впродовж 25 років я отримувала від своїх учнів багато цікавих речей. Безглузді записки, малюнки, всякого виду поробки—це звичні подарунки. Однак минулого року я вперше отримала картоплину.

“Картоплина для вчительки,—з гордістю сказала маленька Емма, коли підійшла до мого столу,—бо в мене не було яблука”. Це була середнього розміру картоплина, добре вимита і гарна, якою тільки може бути картоплина. Я подякувала їй і поклала картоплину на стіл. Я бачила, як великі блакитні очі Емми сяяли від гордості кожного разу, коли вона дивилася на неї впродовж дня.

Після школи, коли я працювала за своїм столом, я не могла не дивитися на картоплину з ніжною усмішкою. Діти дивляться на все просто, і тією звичайною картоплиною Емма навчила мене чомусь важливому. Картоплина залишалася на моєму столі більше тижня, бо була чудовим нагадуванням.

Як візитна вчителька і сестра у своєму приході я хотіла служити іншим, але завжди чекала на “яблуко”, перш ніж знайти час для того, щоб допомогти. Я була дуже зайнята і не могла приготувати їжу для когось, або я б хотіла подарувати квітку, але, не маючи змоги заїхати до квіткового магазину, я не зважала на тихий спокійний голос Духа, Який шепотів, що хтось потребує мого служіння.

“Я зроблю щось у ці вихідні, коли матиму час,—втішала я себе.— Я сьогодні нікому не потрібна”.

Але якщо я комусь дійсно потрібна? Що було б, якби я не знехтувала спонуканням відвідати літню сусідку або молоду вдову, яка щойно втратила чоловіка? Чи могла б я допомагати або служити хоча б тим, що в змозі запропонувати на ту мить—“картоплину”?

Емма виклала мені великий урок, який я тепер намагаюся з усіх сил застосовувати в житті. Якщо у мене немає яблука, я натомість даю картоплину, і я даю її в цю ж мить. Я не чекаю, поки зможу приготувати якусь страву або свій особливий пиріг з лимонним кремом, натомість я купую коробку печива. Я нечасто потрапляю до флориста, але можу заїхати і просто поговорити з кимось, навіть без квітки. Було б так чудово зробити вручну вітальну листівку, але не менш приємним буде простий телефонний дзвінок. Мені не потрібно кожного разу робити щось велике, аби послужити. Невеликий вияв любові також є чудовим.

Зараз я тримаю ту картоплину вдома, але не думаю, що коли-небудь її з’їм. Вона служить мені постійним нагадуванням служити тоді, коли відчуваю спонукання. Я даю те, що можу зараз, замість того, щоб відкладати на потім. Картоплина для вчительки дійсно була найкращим даром.