Ми пішли тією дорогою

Рут де Олівейра Марколіно, Ріо-Гранде-до-Норте, Бразилія

Невдовзі після того як ми почали йти незнайомою стежкою, то побачили жінку, яка прямувала до нас. Ми не могли не помітити, що вона плакала.

Останнім районом служіння на місії у мене і мого напарника були два села, розташовані в центральній частині штату Сан-Паулу, Бразилія. Між двома селами була коротка дорога, яка йшла лісом, але якою ми ніколи не ходили, бо відчували, що вона була небезпечною і навряд чи ми когось би там зустріли.

Якось після обіду, коли ми наближалися до тієї короткої дороги, Святий Дух торкнувся мого серця, сказавши, що ми маємо зайти в ліс. Я подивився на старійшину Андраде і розповів про своє щойно отримане відчуття. Він сказав, що відчув те ж саме.

Невдовзі після того як ми почали йти незнайомою стежкою, то побачили жінку, яка до нас прямувала. Стежка була вузькою, і коли ми пройшли повз жінку, то не могли не помітити, що вона плакала.

Коли вона на нас поглянула, то запросила піти до неї додому, де ми познайомилися з її чоловіком. Негайно ми почали навчати євангелії це подружжя, сприйнятливе до навчання. Через кілька тижнів ми запропонували їм охриститися. Ми дуже зраділи, коли вони з готовністю прийняли запрошення, оскільки минув уже рік з того часу, коли в місцевому приході було останнє хрищення. Ми були вдячні, що діяли за спонуканням Духа, коли того дня звернули на стежку.

Однак незадовго перед їхнім хрищенням дружина сказала, що їй необхідно з нами поговорити. Вона сказала, що впродовж років мала той самий сон. У своєму сні вона стояла в центрі Сан-Паулу і чекала. До неї підходив літній чоловік і казав, що прийдуть двоє юнаків і змінять її життя. Тоді вона бачили двох юнаків, які до неї підходять, але на цьому сон закінчувався.

Одного дня, кілька тижнів тому, вона підмітала підлогу в домі, коли голос сказав їй, що двоє юнаків наближаються і що їй треба в цю ж мить піти короткою стежкою, де вони вперше її зустріли. Не зрозумівши спонукання, але бажаючи знайти відповідь на свій сон, вона покинула віник і вийшла на стежку.

Коли вона йшла, то їй почали пригадуватися образи з її сну, ніби у фільмі, і врешті-решт вона побачила обличчя двох юнаків. Вона також бачила, що у кожного була чорна табличка з іменем. Через мить, за її словами, ми зі старійшиною Андраде з’явилися на стежці. Вона була настільки схвильована, що не могла не розплакатися.

Сьогодні, згадуючи той священний досвід, я відчуваю Духа і знову подумки бачу заплакане обличчя тієї сестри, яка прийняла євангелію. Я вдячний, що ми з напарником були чутливими і мали сміливість піти шляхом, який Господь підготував для нас того дня.