РОЗДУМИ
Жуки-світляки
Автор живе в штаті Флорида, США.
Чого ми прагнемо—вічних нагород, чи чогось іншого?
Ілюстрація Супанси Вонгвірафаб
Кілька років тому я працював на археологічній ділянці під назвою Агуатека, яка розташована в прекрасній і віддаленій частині Гватемали, до якої можна дістатися, лише подолавши довгу відстань човном, звивистою річкою Петексбатун.
Одного вечора я повертався до Агуатеки з кількома археологами, провівши цілий день на сусідній ділянці. Коли ми пливли вгору по річці на човні, і тишу порушував лише глухий шум мотору і сюрчання комах, я обперся на бік човна і насолоджувався спокійною подорожжю і безмісячною, незвично ясною ніччю. Коли човен повторював повороти серпантину річки, я намагався не втратити своє відчуття напрямку, відстежуючи Полярну зірку. Іноді Полярна зірка зникала за темними силуетами дерев, що вишукалися по берегам річки, але вона завжди невдовзі знову з’являлася.
На одному з поворотів річки я знову загубив Полярну зірку за верхівками дерев. Коли човен повернув у південному напрямку, я швидко знайшов її, відчуваючи себе моряком в давнину, гордий від того, що можу не втрачати орієнтир. Однак, спостерігаючи за нею протягом однієї хвилини, я зрозумів, що помилився: я знайшов не Полярну зірку і навіть взагалі не зірку. Я дивився на жука-світляка.
Лише тоді я побачив, що багато “зірок” наді мною в дійсності були жуками-світляками, які тихо ширяли в теплому нічному небі. Дивовижним чином відблиск десятків жуків-світляків над головою був майже таким самим, як і відблиск далеких зірок і галактик, а через повороти човна на річці їх легко можна було сплутати.
“Як можна було сплутати крихітного жучка з зіркою майже безмежної яскравості?”—подумав я. Відповідь була очевидною: вся справа була у відстані. Відносно слабке й недовготривале світло жука-світляка конкурувало з зірками лише тому, що жуки-світляки знаходилися на відстані лише одного-двох метрів наді мною, а зірки були так далеко. З того місця, звідки я спостерігав, обоє здавалися майже однаковими.
Подібно до жуків-світляків, спокуси і випробування видаються великими, оскільки вони біля нас. Між тим обіцяні благословення, подібно до зірок, можуть здаватися дуже далекими.
Наша духовна короткозорість може мати багато наслідків. Чим дальшою здається нагорода, тим більше ми маємо спокусу думати, що можемо зволікати з днем нашого покаяння і все ж повернутися до Небесного Батька, щоб претендувати на вічний спадок (див. Алма 34:33–34). Ми можемо почати сумніватися у вічній винагороді або вирішити, що веселіше буде потурати тілесній людині зараз, ніж чекати благословень, які можуть прийти набагато пізніше. Нас може страхати жорстока боротьба проти гріха, яка триватиме все життя, або нестача віри в те, що наш Спаситель допоможе нам вистояти атаки Сатани.
Час від часу всі ми втрачаємо бачення вічності; виклик у тому, щоб повернути його якомога швидше. Хоч світ може пропонувати привабливі, підроблені нагороди, ми можемо дивитися на Ісуса Христа, коли просуваємося вигонами й поворотами життя, і вірити, що дійсно “тим, хто шукає Його, Він дає нагороду” (Євреям 11:6).
Минуло багато років з того часу, як я плив у тому човні річкою, та навіть сьогодні я зупиняюся, коли стикаюся зі спокусою, і нагадую собі: “Це лише жук-світляк”.