Чи можу я зізнатися?

Ім’я не вказується

Коли я сидів навпроти члена президентства колу, моє серце почало калатати. Я відчував неспокій з того часу, як діловод колу зателефонував і призначив зустріч. Чи знав він, що я не гідний служити?

Я вирішив, що деякі гріхи буде легше принести до місця суду Бога, ніж розповісти про них тут, на землі, вважаючи, що так егоїстично розповідати про те, що змусить мою дружину відчувати біль або сором. Краще подолати все самому і жити з цим тягарем. Єдина проблема—я не міг подолати це сам.

Я сидів там, а радник у президентстві колу пропонував мені служити у певному покликанні. Він запитав: “Брате, чи приймете ви це покликання?” Як би я хотів вигукнути: “Так!” Натомість, майже мимоволі, я почув, як кажу: “Я не можу. Мені треба зізнатися в певних гріхах”.

Мене одночасно охопили хвилювання і полегшення, коли я загалом описав, у чому полягає мій гріх. Радник запитав, чи розмовляв я зі своїм єпископом. “Ні”. З дружиною? “Ні”. Він потиснув мені руку, усміхнувся і сказав, що пишається тим, що я зізнався та порадив поговорити з єпископом і дружиною.

Я послухався, спершу поговоривши з дружиною, таким чином усунувши найбільший страх. Вона не перестала мене любити! Хоча засмутилася і нам треба було працювати над певними речами, але вона мене любила і заохочувала піти до єпископа.

Коли я пішов на зустріч з єпископом, він відразу ж запросив мене у свій кабінет. Мені було важко пояснити, чому я прийшов. Після того як я так довго приховував свої гріхи, мені було важко зрозуміти, з чого ж почати. Він з любов’ю заохочував мене очиститися. Я загалом пояснив йому суть своїх гріхів і попросив дати певний час, щоб скласти повний перелік своїх провин. Він радо погодився.

Мені все ще потрібно було повністю зізнатися, але я відчував, що тягар світу спадає з моїх плечей. Я також відчував оновлену надію на свободу, яку зрештою отримаю, скинувши цей тягар.

Наступні тижні я провів у молитві, читанні Писань і складанні переліку своїх провин, щоб розповісти про них не лише єпископу, але і Небесному Батькові. Спочатку я звернувся зі своїм списком до Небесного Батька, зі скрушеним серцем і впокореним духом, аби Він знав, як я жалкую і щиро хочу змінитися. Я призначив ще одну зустріч з єпископом і обговорив з ним усе, написане в моєму переліку. Він не насупився, не кричав, не карав мене; натомість він міцно мене обійняв. Він дав мені відчути свою любов і Господню любов, даючи зрозуміти, що зараз я перебуваю на шляху справжнього покаяння. Я знав, що це так.

Зізнання у гріхах—те, чого я найбільше боявся,—стало однією з найпрекрасніших подій мого життя. То був перший крок, який допоміг мені по-справжньому зрозуміти дар зцілюючої сили Спокути Ісуса Христа.