Наші домівки, наші сім’ї
Шлях до вічної сім’ї
Автори живуть у штаті Аляска, США, і служать на місії в Тонга.
Коли сім’я Акауола навернулася, вони сповнилися рішучесті увійти в храм.
Ілюстрація Джеймса Л. Джонсона; фотографія люб’язно надана авторами
Одного недільного ранку, провівши чи не всю ніч з друзями за розпиванням алкоголю і п’янкої кави, Сіопе Акауола з Тонга повертався додому і побачив якусь сім’ю у найкращому недільному одязі. Йдучи вулицею, вони сміялися і розмовляли. Сіопе стало цікаво, чому вони такі щасливі, тож він пішов за ними, щоб побачити, куди вони йдуть.
Сіопе побачив, що сім’я увійшла в церковну будівлю святих останніх днів. Крізь вікно він дивився, як приходять інші люди. Обличчя сімей випромінювали щастя, коли вони сиділи разом і співали пісні поклоніння.
Сіопе згадав про свою дружину, Ліу. З часу одруження їхня взаємна любов поступово згасала. Сіопе хотів повернути цю любов. Він поквапився додому і сказав своїй дружині, що знайшов спосіб допомогти їхній сім’ї стати успішною: вони мають приєднатися до Церкви.
Того ж дня Сіопе пішов додому до єпископа у своєму селі. Єпископ упізнав Сіопе, бо бачив його п’яним на вулицях. Під час їхньої розмови Сіопе бачив сумнів на обличчі єпископа, однак він був налаштований рішуче; він сміливо сказав єпископу, що хоче христитися. Єпископ подумав і запросив Сіопе увійти. Він почав навчати його євангелії Ісуса Христа.
Спочатку Ліу поставилася до цього без ентузіазму, однак вона бачила, що її чоловік поступово змінювався на краще. Сіопе почав більше часу проводити зі своїми дітьми і виявляти більше любові своїй дружині й сім’ї своїми вчинками. Тож Ліу також почала слухати уроки місіонерів і невдовзі обоє вони христилися.
З наближенням річниці їхнього хрищення, сім’я Акауола мріяла про чудові благословення храму. Сіопе сказав: “Якщо благословення храму ще величніші, ніж ті, які ми отримали після хрищення, уявіть, наскільки чудовими мають бути ці храмові благословення!” Попри їхнє бажання запечататися, храм в Тонга знаходився на реконструкції, тож вони мали чекати більше року або здійснити коштовну подорож до Нової Зеландії або Фіджі, щоб відвідати храм.
Сім’я ретельно обдумувала і молилась про те, що їм робити. Зрештою вони вирішили взяти невелику позику. Коли вони чекали на схвалення позики, банк, що займався нею, було знищено пожежею. Усі позики були відкладено до наступного року.
Сіопе і Ліу відчували сум. Вони сиділи разом у своїй вітальні і молилися про чудо. Коли вони молилися і радилися разом, прийшла відповідь: “У своєму розумі я побачив сімейний мікроавтобус і знав, що то була відповідь на наші молитви”,—сказав Сіопе. Наступного дня їм вдалося продати мікроавтобус і придбати авіаквитки до Фіджі для всієї їхньої сім’ї з п’яти чоловік.
Пізно ввечері вони прибули до міста Наді, Фіджі, з трьома втомленими дітьми. Попереду їх ще чекала довга подорож до храму в Суві. Ліу сказала: “Я пізнала, що чим більше ми намагаємося наблизитися до Господнього дому, тим більше Сатана намагається змусити нас здатися, перш ніж ми отримаємо благословення”.
Коли вони сиділи в аеропорту і намагалися вирішити, що робити далі, якась жінка допомогла їм знайти притулок на ніч і домовилася про транспорт до Суви наступного дня за меншу за звичайну ціну. Вони відчували, що Бог послав ангела, щоб допомогти їм.
Вони прибули до храму наступного дня. “Коли ми увійшли до храму, я відчула мир і спокій у своєму серці,—сказала Ліу.— Я ще ніколи не бачила такої чистоти й білизни у своєму житті, як у храмі. Мені на ум спала думка: якщо храм—це дім, зроблений людиною, і він такий прекрасний, тоді, наскільки чудовим має бути дім, який пообіцяв нам Небесний Батько!”
Досвід, який вони здобули у храмі, змінив життя їхньої сім’ї. Ліу сказала: “Весь час, коли ми були на Фіджі, я відчувала любов до нас Нашого Небесного Батька. Коли ми вирішуємо йти за Ним, Він дійсно добре дбає про нас”.
Чудові благословення продовжували приходити в сім’ю Акауола, коли вони повернулися додому. Сіопе і Ліу отримали в коледжі стипендії, здобули ступені з викладання і були прийняті на роботу в середню школу “Ліягона”.
Навчаючи, вони дізналися про дітей, яким потрібно було житло. Іноді по одному, а частіше по двоє й по троє, діти почали стукати у двері Сіопе і Ліу. А Сіопе і Ліу впускали їх. В їхньому маленькому помешканні зараз живе 20 чоловік. Вони “всиновили і вдочерили” ще п’ятьох дітей, які вже поїхали навчатися в університеті або служити на місії.
Сіопе і Ліу знають, що ці діти виростуть і будуть успішними, коли їм даруватимуть любов і покажуть напрямок в їхньому житті. Ті, хто не був членами Церкви, прийняли євангелію і зараз все більше прагнуть служити на місії. Сіопе і Ліу називають всіх дітей, про яких піклуються—своїми дітьми, а всі діти називають Ліу і Сіопе—мамою й татом. Акауоли знають, що отримали рясні благословення, і вони з радістю діляться цими благословеннями з іншими людьми.