Важкий вибір
Автор живе в штаті Юта, США.
Чи могла погана відеогра коштувати йому нового друга?
“Кожний раз, коли треба вибирати, завжди тільки правду обирай” (Гімни, № 143).
Дієго ледве сунувся схилом вгору по дорозі додому. Перерви завжди були найкращою частиною дня. Але увесь тиждень вони були жахливими! Ніхто не хотів грати з ним у футбол, тож він просто самотньо бродив навколо грального майданчика, поки не задзвенить дзвінок.
“Мамо! Я вже вдома!”—крикнув Дієго. Він прослизнув у двері й сів на кухні.
“Як справи у школі?”—запитала мама.
“Не дуже добре”. Дієго узяв яблуко. “Ніхто не хоче грати зі мною на перерві”. Він відчув, як підступають сльози, тож замружив очі.
“Важко почуватися самотнім або полишеним”,—сказала мама. Вона поклала свою руку на плече Дієго. “Може ти попросиш про допомогу в молитві”.
Дієго потер очі. “Дякую, мамо”, сказав він і побіг у свою кімнату. Чи справді Небесному Батькові не байдуже, чи є у нього друзі, щоб погратися під час перерви? Дієго став на коліна і помолився, щоб він міг знайти друга. Коли він закінчив, то почувався трохи краще, але все ще не знав, що робити.
Наступного дня після школи у двері хтось подзвонив. Дієго побіг відкрити двері. То був новий сусідський хлопчик. Дієго бачив його сьогодні на гральному майданчику.
“Привіт, мене звати Рубен,—сказав він.— Чи хочеш погратися у моєму домі?”
Дієго усміхнувся. Друг, з яким можна пограти? Це була відповідь на його молитву!
Вони пішли в дім Рубена і сіли на дивані. Старший брат Рубена грав у відеогру. Дієго спочатку не знав, що й думати. Гра була дійсно жорстока і містила непристойні зображення, але здавалося, що Рубенові та його брату це подобалося. “Вбий його!”—вигукнув Рубен, коли вони спостерігали за грою.
У Дієго виникло неприємне відчуття в животі, і він звівся на ноги. Дієго знав, що йому не слід дивитися такі відеоігри, як ця.
Але що ж робити?
Він не хотів, аби його новий друг подумав, що з ним надто нудно грати у захоплюючі відеоігри. Чи вважатиме Рубен його дивним, якщо він скаже щось проти гри?
Дієго озирнувся в кімнаті й спробував подумати, чим іншим вони могли б зайнятися.
Дієго глибоко вдихнув. “Слухай, мммм … а ти можеш показати мені свій будинок? Чи, може ми пограємося на другому поверсі?”—сказав він.
Рубен якусь мить дивився на Дієго. Дієго закусив губу. Чи скаже Рубен, що більше не хоче гратися?
Очі Рубена засяяли. “Слухай, а тобі подобаються автомобілі? У мене є найшвидші автомобілі. Хочеш, ми влаштуємо перегони?”
Дієго усміхнувся і кивнув головою. Він пішов за Рубеном нагору. Погане почуття зникло. Йому здалося, що він не чує під собою ніг, ідучи сходами. Дієго був радий, що в нього є новий друг. І він був радий, що не дивився на те, що є поганим.
“Червона машина моя,—сказав Рубен,—але ти можеш взяти блакитну або зелену. Яку ти вибереш?”
Дієго взяв зелену машину—його улюблений колір. Цей вибір було легко зробити.
Ілюстрації Джен Лейферінг