Терпіння: більше ніж очікування
Автор живе в штаті Юта, США.
Терпіння—це нелегкий для засвоєння урок, але він того вартий.
Фотографія minoandriani/iStock/Thinkstock
“Сестро Олсен, ми благословляємо вас терпінням”. То були не ті слова, які я хотіла почути. Я молилася увесь день, аби мати достатньо віри для одужання. У благословенні мені було обіцяно, що я з часом почуватимуся краще, але мене запевнили, що це вимагатиме часу.
Я зітхнула, коли старійшини закінчили давати мені благословення. У мене залишалося лише три місяці до закінчення місії, і мені хотілося спілкуватися з людьми, а не лежати хворою в ліжку. Я хотіла прийняти Господню волю, але, чесно кажучи, не розуміла, навіщо Він змушував мене чекати.
Мені знадобилося кілька днів, аби призвичаїтися до своєї ситуації. Я вже змирилася з тим фактом, що мені не стане відразу ж краще, але в той же час я почувалася нещасною—поки одного дня не звернулася до Писань. Нарешті я знайшла такий необхідний для мене спокій у посланні Якова 1. Джозеф Сміт знайшов свою відповідь у вірші 5, а моя містилася у віршах 2–4.
“Майте, брати мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробовування [у Перекладі Джозефа Сміта “усілякі випробовування” змінено на “численні бідування”];
знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість.
А терпеливість нехай має чин досконалий, щоб ви досконалі та бездоганні були, і недостачі ні в чому не мали”.
Коли я читала ці вірші, то не можу сказати, щоб раптом змогла мати “повну радість” від того, що була хворою, але я дійсно засвоїла дещо таке, що допомогло мені почуватися менш нещасною в своїй ситуації.
Той факт, що я не отримала негайного зцілення, не означав, що у мене не було віри і не означав, що Господь не переймався моєю ситуацією—насправді все навпаки. Господь дбав про мене настільки, що випробував мою віру, не зціливши негайно, аби я могла розвивати терпіння.
Я зрозуміла, що Господь хотів, аби я розвивала терпіння, бо це дуже важлива якість. Терпіння нас удосконалює. Терпіння допомагає нам ставати більше схожими на Спасителя. У мене дійсно були важливі обов’язки, як у місіонерки повного дня, але я зрозуміла, що коли йдеться про служіння Господу, Він турбується про знаряддя стільки ж, скільки Він турбується про завдання, яке треба виконати. Господь навчав мене терпінню, аби я могла бути кращою і більш ефективною місіонеркою у ті останні місяці своєї місії.
Обіцяне мені благословення зцілення дійсно прийшло, але урок терпіння на цьому не закінчився. Багато благословень у нашому житті—шлюб, робота, діти, фізичне або емоційне здоров’я, відповіді на молитви—не приходять саме тоді, коли ми їх очікуємо. Коли відповіді на ваші молитви приходять із запізненням, а це найвірогідніше є або буде у вашому житті, покладайтеся на терпіння, довіряючи Господу та Його розкладу подій. Це благословить ваше життя.
Перспективи, які відкриває терпіння
Я повернулася додому після місії, помилково вважаючи, що можу викреслювати терпіння із переліку уроків для засвоєння. Однак коли йдеться про терпіння, то це не той урок, який ми засвоюємо лише один раз. Старійшина Ніл А. Максвелл (1926–2004), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, виступав з промовою на тему терпіння, і вперше я прочитала її після досить сумного розриву стосунків з хлопцем, з яким зустрічалася. Я була вбита горем і навіть трохи втратила надію. У тій ситуації, на мою думку, я найменше потребувала нагадування про терпіння. Проте, на мій подив, погляд старійшини Максвелла на терпіння навчив мене кільком важливим поняттям, які повністю змінили моє бачення (ще раз) і допомогли знову покладатися на терпіння.
Терпіння не означає відступ
Наприклад, я зрозуміла, що покладатися на терпіння не означає, що ми знизуємо плечима і перестаємо надіятися. Старійшина Максвелл навчав: “Терпіння—це не байдужість. Насправді, це вияв великої турботи, але в той же час, бажання підкоритися Господу і тому, що в Писаннях називається “по деякім часі”1. Я завжди думала про терпіння як про якусь пасивну реакцію на життєві події, такий собі різновид поступки. Але терпіння—це не поступка. Терпіння—це вияв внутрішньої сили і відданості Господу.
Терпіння—це вияв впевненості, а не тривоги
Старійшина Максвелл навчав: “Терпіння—це певна готовність з відчуттям подиву і захоплення спостерігати, як розгортаються Божі цілі, а не біганина з кута в кут у клітці наших обставин. Можна сказати і по-іншому: якщо через нетерпіння ми відкриваємо двері духовки, то пиріг не підніметься, а осяде. Так і з нами. Якщо ми завжди егоїстично будемо вимірювати температуру, щоб подивитися, чи ми щасливі, то ми щасливими не будемо”2. Ця ідея насправді знайшла у мене відгук (і не лише через те, що я нетерплячий кухар). Сумно, коли плани провалюються або не реалізуються так, як хотілося б. Нам буває важко зрозуміти своїм земним розумом божественний розклад подій. Але те, що я можу зрозуміти, так це, що Бог є люблячим Батьком, Який має план, що гарантує в кінці кінців щастя, якщо ми вірні, і я вчуся приймати Його розклад з упевненістю—не з нетерпінням.
Це не завжди стосується нас
Оскільки терпіння є перевіркою для нас на дуже особистому рівні, ми часто зосереджуємося на внутрішньому світі. Однак старійшина Максвелл навчав, що “терпіння також допомагає нам усвідомити, що хоча ми готові рухатися вперед, здобувши достатньо певного досвіду, наша подальша присутність часто є необхідною для того, щоб створити навчальні умови для інших”3. Не лише ми потребуємо терпіння, але й інші також потребують нашого терпіння або прикладу терпіння. Ця ідея ніколи у мене не з’являлася, і вона допомогла мені поглянути на терпіння як на благородну якість, дуже наближену до милосердя, чистої любові Христа, яке “ніколи не минає” (Moроній 7:46).
Більше ніж очікування
Навіть коли ми маємо правильне бачення, все ж очікування може бути важким. Однак я навчилася, що терпіння—це більше, ніж просте очікування. Я навчилася цього від свого брата Ендрю та його дружини Бріанни в той час, коли вони долали проблему неспроможності мати дітей. Хоча їхні надії розбилися, коли вони дізналися, що не зможуть мати дітей, вони знайшли нову надію завдяки перспективі усиновлення—однак це також означало очікування.
Я не наважуюсь використати слово чекати, коли згадую їх, тому що це слово зазвичай несе пасивне навантаження. Для них очікування не означало чекати на час появи дитини. Терпіння—набагато більше за це.
Ендрю казав: “Так багато в усиновленні залежить від Господа, а не від нас. Але нам приємно, що ми можемо дещо зробити, просуваючись до своєї мети—мати дітей у своїй сім’ї”. Чи то через блоги, чи ділячись своєю контактною інформацією з друзями і членами сім’ї, або долучаючись до місцевих груп батьків, які також займаються усиновленням, вони намагаються робити “все, що в [їхній] владі” (УЗ 123:17), а тоді покладати довіру на Господа.
Після років очікування і молитов вони змогли удочерити чудову дівчинку-немовля на ім’я Джессіка. Коли вони тримали її на руках, роки розчарувань і суму відійшли на задній план. Для них вона була і є дивом.
Уже минуло п’ять років з дня удочеріння Джессіки, і упродовж наступних чотирьох років вони намагалися усиновити ще одну дитину. Знову почалося очікування. Бріанна сказала мені: “Люди часто нагадують нам, що в той час, коли дитині призначено з’явитися у нашій сім’ї, вона з’явиться”. Ми знаємо, що вони праві, але ми також знаємо, що не можемо просто сидіти і чекати. Ми повинні мати віру в те, що це станеться, але також іти вперед, жити своїм життям, складати плани на майбутнє, мати радість і насолоджуватися тим, що ми разом”.
Чекати важко, але Ендрю і Бріанна навчили мене, що ми обираємо бути щасливими сьогодні. Так легко думати: “Я буду щаслива, коли ________”, але ми пропускаємо так багато того, що пропонує життя, відкладаючи своє щастя. Навіть якщо нам доводиться часом відкладати свої бажання, аби підкоритися волі нашого Батька, це не означає, що ми також маємо відкласти своє щастя. Його любов може надавати нам силу, заповнювати порожнечу і вселяти надію.
Спасителевий приклад терпіння
Фотографія каменяра AngelGV/iStock/Thinkstock; Фотографія статуї lawrod4/iStock/Thinkstock
Спаситель—це найбільший приклад терпіння для нас. Як на мене, Його слова, промовлені в Гефсиманському саду, є втіленням Його терпіння. Посеред страждань і жертвування, які навіть важко уявити, Він просив, аби, якщо це можливо, чашу Його страждань було забрано. “Проте,—сказав Він,—не як Я хочу, а як Ти” (Maтвій 26:39). Слово проте несе велике послання. Попри те, що Спаситель в дійсності хотів у ту мить, Він висловлює Свою готовність прийняти волю Свого Батька і витерпіти.
Нам усім доведеться чекати на щось у своєму житті—іноді навіть на виповнення найбільш праведних бажань наших сердець. Але Ісус Христос, наш найкращий “Небесний Друг”4, може утішити і запевнити нас в тому, що все зміниться на краще. І Він виявляє до нас сповнене любові терпіння, коли ми вчимося бути такими, як Він, коли ми вчимося протистояти передбачуваним і непередбачуваним поворотам земного життя і казати нашому Батькові: “Проте не Моя, а Твоя нехай станеться воля”.
Моє ставлення до терпіння безумовно змінилося, коли я стала дорослою. Терпіння—це процес, і я завжди буду навчатися. Хоча чекати дійсно важко, я навчаюся мати “повну радість”, коли моє терпіння випробовується—не тому, що я знаходжу радість у труднощах, а тому, що я знаю про славетну мету терпіння. Я знаю, що коли ми робимо так, що “терпеливість … має чин досконалий”, це складова виповнення моєї мети тут, на землі, аби одного дня я стала “досконал[ою] та бездоганн[ою], і недостачі ні в чому не мал[а]” (Якова 1:4).