Де мені взяти Книгу Мормона?

Джоні Хілтон, шт. Каліфорнія, США

Я витрусила все, що було в сумці і там, на дні, разом з посадковим талоном був номер журналу Ensign.

Коли я увійшла в аеропорт, повертаючись додому після відвідування давніх друзів, я була пригнічена тим, що під час подорожі ні з ким не поговорила про євангелію. Я завжди ношу в сумці Книгу Мормона, як нагадування молитися про людину, якій я можу подарувати книгу, але дуже часто вона так і залишається в моїй сумці. Ця подорож була ще однією невдачею.

Я глибоко вдихнула і в мовчазній молитві попросила пробачення. Мені здавалося, що як член Церкви я жахливо виконую місіонерську роботу.

Після перевірки речей службою безпеки я відчула спонукання заговорити з жінкою, яка йшла попереду. Ми перекинулися слівцем про те, хто куди летить, а потім розійшлися на різні авіалінії. Однак, прямуючи до свого виходу, я знову побачила ту саму жінку. “О, привіт ще раз,—сказала вона.— Рада вас бачити!”

Я запитала у неї, коли відлітає її літак. “Мені ще кілька годин чекати. Я приїхала дуже рано”.

“Тоді ходімо посидите зі мною!”—сказала я.

У мене було ще 45 хвилин до посадки на рейс, тож ми сиділи біля мого виходу і розмовляли про роботу. Я трохи розповідала про те, що дещо пишу для святих останніх днів, і раптом її обличчя засяяло.

“Ви—мормон?—запитала вона.— Я вже давно хочу більше дізнатися про мормонів. Де мені дістати Книгу Мормона?

“Що ж,—сказала я, відкриваючи сумку,—у мене є один примірник прямо зараз”.

“Ось як!—сказала вона.— Думаю, що, можливо, нам було призначено сьогодні зустрітися”.

Вдячність переповнила моє серце. Коли вона запитала, що відрізняє святих останніх днів від інших релігій, я відчула спонукання, що саме розповідати.

Я сказала їй, що попрошу місіонерів з нею зв’язатися, а потім оголосили про посадку. Я взяла свою сумку, щоб дістати посадковий талон, але не могла його знайти. Я витрусила все, що було в сумці. Там, на дні, разом з талоном, був номер журналу Ensign з матеріалами генеральної конференції! Я подарувала журнал і подякувала Господу, що мені довелося шукати свій посадковий талон. Жінка зазначила, що завжди бере з собою щось почитати, але відчула, що того разу не потрібно було.

“Можливо для того, аби я могла почитати це”,—сказала вона. З посадковим талоном у руці я обняла її і попрощалася.

Тепер ми спілкуємося кожного тижня, і вона розповідає про свої розмови з сестрами-місіонерками. Минув рік, і я сподіваюся, що колись побуваю на її хрищенні. Я не знаю, чи це станеться, але продовжую бути в захопленні від того, як Небесний Батько допоміг нашим шляхам перетнутися. Я дякую Йому за те, що Він чув мою молитву і надав просту можливість поділитися Книгою Мормона.