Відвези її до лікарні

Гейл І. Брандволд, шт. Каліфорнія, США

Аніта сказала, що добре себе почуває, але я відійшла від ліжка, стала на коліна і помолилася.

Коли я приєдналася до Церкви, у мене не було сім’ї, я була приватним підприємцем, тож у мене бували дні, коли я мала більше вільного часу. В один з таких днів я зателефонувала президенту Товариства допомоги і запитала, чи того дня комусь була потрібна допомога. Вона назвала одну літню сестру на ім’я Аніта (ім’я змінено), яка нещодавно повернулася додому з лікарні і була самотня. Я зустрічалася з Анітою раніше, тож була рада, що відвідаю її.

Я зателефонувала, а потім вирушила до її помешкання. Аніта попросила приготувати для неї сніданок, а після того ми гарно провели час. У неї було чудове почуття гумору, і вона любила сміятися та розповідати історії зі свого життя.

Після сніданку вона стомилася і попросила допомогти переміститися з інвалідного візка у ліжко. Незабаром я переклала її в ліжко. Раптом тихий спокійний голос, про який я так часто чула раніше, промовив мені: “Негайно відвези її до лікарні!”

Аніта не любила лікарень і щойно повернулася додому. Я запитала, чи добре вона себе почуває. Вона сказала, що добре, але відчуває втому.

Я відійшла від її ліжка і стала на коліна. Як тільки я почала молитися, голос знову повторив: “Відвези її до лікарні, і відвези її туди негайно!”

Я вагалася, запитуючи себе: “А що я скажу лікарю в лікарні?”

Я зателефонувала подрузі, яка також помолилася, а потім сказала, що я маю діяти за спонуканням.

Аніта розсердилася, як тільки я сказала, що хочу повезти її до лікарні, але незважаючи на це, я викликала швидку допомогу. Коли вона прибула, два парамедики увійшли і перевірили основні показники її стану. Не ставлячи жодних запитань, вони поклали Аніту на ноші й швидко вирушили до лікарні.

Я поїхала за ними на своєму авто. Прибувши до лікарні, я сиділа і чекала. Невдовзі вийшов лікар. Він мене запитав: “Вона не сказала вам, що упала перед тим, як ви до неї прийшли, чи не так?”

“Ні”,—відповіла я.

Він сказав мені, що Аніта пошкодила селезінку і мала внутрішню кровотечу. Без негайної медичної допомоги, за його словами, вона могла б померти.

У мне було подвійне відчуття: докори сумління і надзвичайна радість. Докори через те, що я вагалася, а радість через те, що я все ж дослухалася до Святого Духа. Більш за все я була вдячна за знання про те, що Господь довірив мені допомогти цій хворій сестрі і надихнув мого президента Товариства допомоги послати мене до неї.

З того часу як стався цей випадок, моє власне здоров’я погіршилося, але Господь продовжує посилати мені спонукання. Я завжди молюся, щоб мати силу діяти згідно з цими спонуканнями.