Пазл сімʼї Ліндсі
“У мене є для тебе сюрприз”,—сказав з усмішкою тато.
“І зможемо ми відшукать своїх рідних, і пам’ять про них збережемо ми” (Збірник дитячих пісень, сс. 144–145).
Ліндсі помчала сходами вниз, коли почула, як тато покликав її.
Останнім часом вони разом робили дуже багато сімейно-історичної роботи. Тато допомагав їй заходити на сайт FamilySearch, і разом вони переглядали сімейні фотографії та історії. Буквально днями вона знайшла справді старий документ про дідуся на його місії!
Ліндсі збігла сходами вниз, де її чекав тато. “Будемо сьогодні займатися сімейно-історичною роботою?”—спитала вона.
“Так, і у мене є для тебе сюрприз”,—сказав з усмішкою тато. Він вручив їй довгий рулон паперу, який до цього тримав за спиною. Ліндсі обережно розгорнула його. Вона здивовано дивилася на велике зображення віяла на папері. А внизу було написане її імʼя! Багато-багато інших імен рівними рядами розташовувалися навколо її імені.
“Ось ти і мама,—сказала Ліндсі, вказуючи на імена, що були найближче до її імені.— А ось бабуся й дідусь!”
“Правильно,—сказав тато.—Ця віялоподібна діаграма показує імена твоїх предків до девʼятого покоління”.
Там було дуже багато імен. Але деякі місця були порожніми. Ліндсі задумалась про імена, яких не вистачало. “Це схоже на пазли, які я завжди складала з дідусем”,—сказала вона. Дідусь помер кілька років тому, і Ліндсі дуже скучала за ним.
Тато кивнув. “Це й справді схоже на пазл. Дуже важливий пазл. І кожний член сімʼї подібний до фрагмента пазла”.
Ліндсі майже розсміялась, уявивши собі бабусю у вигляді пазла.
“Коли ми знаходимо чиєсь імʼя і виконуємо за цю людину храмову роботу, ми зʼєднуємо її з рештою сімʼї—як зʼєднуємо разом фрагменти пазла. Ти допомагаєш скласти цей пазл”.
“Ого!” Ліндсі провела пальчиками по іменам. Вона знала, що сімейна історія була важливою справою, але тепер вона ще з більшим захватом хотіла допомагати. Усі з її сімʼї могли бути зʼєднані разом навіки!
Ліндсі прикріпила цю свою нову діаграму на стелі, справа від свого двоярусного ліжка. Їй подобалося дивитися на цю діаграму й вивчати всі імена. Вона уявляла собі, що вони тримають одне одного за руки, зʼєднані разом, як фрагменти пазла. Вона відчувала себе щасливою. Це був найбільший з усіх пазлів, які вона тільки бачила!
Одного вечора Ліндсі ніяк не могла заснути. В її кімнаті було дуже темно. Від крихітного нічника на стінах були страшні на вигляд тіні. Вона натягла ковдру собі на голову й міцно заплющила очі.
Через якийсь час вона виглянула з-під ковдри і подивилась на діаграму. Вона прочитала своє імʼя. Потім вона прочитала імена мами й тата. Коли вона дійшла до імені дідуся, то відчула тепло і спокій.
Вона згадала, як дідусь посміхався їй, коли вони разом складали пазли. “Коли я допомагаю тату досліджувати сімейну історію,—подумала вона,—я обʼєдную нашу сімʼю разом!” Вона уявила собі, що дідусь ще більше усміхнувся цьому. Їй вже не було страшно. Вона усміхнулась, вкрилася ковдрою і заснула, мріючи про людей, пазли і обʼєднання всієї своєї сімʼї.