Профілі дорослої молоді
Культура віри в Гватемалі
Мерсі Аренс приходить до думки, що відстоювати свої норми легше, якщо мати підтримку друзів, які дотримуються таких самих норм.
Фотографія надана Мерсі Аренс; фотографія текстилю Steve Burger/iStock/Thinkstock; фотографія озера Атітлан Simon Dannhauer/iStock/Thinkstock
За 68 років від першої появи Церкви у Гватемалі кількість її членів тут значно збільшилася. Гватемала—країна, багата на тропічні ліси та різноманітну культуру майя. Але Гватемалу часто згадують не за її красу, а через бідність та політичну боротьбу в ній. Проте це не означає, що ця країна бідна духовно. Мерсі Аренс, якій 25 років, живе в м. Гватемала й особисто відчуває, яке це благословення жити в країні, де народ, у переважній більшості, толерантний і сприйнятливий до різних релігій. “Однією з основних характеристик гватемальської культури є те, що за своєю природою ми є релігійним народом,—каже вона.— Культура і навколишнє середовище дуже гостинні й яскраві”. Але, за її словами, знайти ровесників, які б поділяли ті ж самі вірування, що й вона, не завжди легко.
“Мої норми здаються людям на роботі і в навчальному закладі, які ніколи не чули про мормонізм, радикальними”,—каже вона. Але це не засмучує Мерсі, яка наголошує на важливості бути активними в церковних покликаннях і на заходах. “Коли я йду на такі заходи, то спілкуюся, щоб завʼязати стосунки з людьми, які в основному мають ті ж самі цілі й принципи, що і я”. Вона зрозуміла: те, що вона мала друзів, з якими можна було ділитися духовним досвідом, сприяло зростанню її свідчення. Завдяки цій дружбі до Мерсі також прийшло несподіване благословення. “Мені стало легше ходити на побачення, бо я зустрічаюся з друзями. Я бачила їх в різних ситуаціях, і це дозволяє мені більше дізнатися про них”.
Час від часу Мерсі непокоять думки про одруження; але у своєму серці вона відчуває впевненість, що все є і буде добре. “Я чекаю на зустріч з тим, хто у наших стосунках допомагатиме мені наближуватися до Бога і з ким ми разом будемо будувати вічну сімʼю”.
З-поміж усіх благословень, які отримала Мерсі, є одне, яке є особливим для неї: “Я втратила матір, коли мені було 15. Разом з її смертю прийшла безліч запитань. Але ті запитання і відповіді на них цілковито сформували моє життя”. Завдяки відвертій молитві Мерсі змогла отримати втішення, що одного дня вона обніме свою матусю так, як та обнімала її в дитинстві. “Ця євангельська істина освітлює кожний день мого життя і все, що в ньому відбувається,—каже вона.— Я знаю, що обʼєднана з Богом божественною любовʼю і вона сповнює мене в усьому”.