Залишитися чи послухатися?
Автор живе на Філіппінах.
Коли я сказав своїм батькам, що хочу служити на місії, їхня реакція була несподіваною. Вони попросили мене обрати: або сім’я, або місія.
Ілюстрація Скотта Джеррарда
Я все ще пам’ятав слова, яких навчали мене місіонери: “Все, що заповідує Бог—роби, а благословення прийдуть”. Ці слова справили глибокий вплив на моє серце. Я охристився у 16-річному віці й був єдиним членом Церкви у своїй сім’ї. Через вісім місяців я мав благословення бачити, як охристилися мої наймолодші брати і сестри.
Коли мені виповнилося 18 років, я захотів служити на місії повного дня і допомагати у виконанні Господньої роботи. Я із захопленням розповів про свій план батькам і про те, як я хочу запрошувати людей приходити до Ісуса Христа, допомагаючи їм дізнатися про принципи і обряди євангелії та прийняти їх. Їхня реакція мене здивувала. Вони сказали, що у них розривається серце від думки про те, що я поїду на місію, і я маю зробити вибір: або сім’я, або місія.
Почувши ці слова, я був приголомшений. Я відразу ж пішов у церковну будівлю неподалік нашого дому, увійшов в одну з кімнат і став на коліна, щоб запитати Небесного Батька: “Що мені робити? Що мені обрати: сім’ю чи місію? І одне й інше для мене важливі”.
Поки я стояв на колінах, на думку спали слова місіонерів: “Все, що заповідує Бог—роби”.
Я люблю свою сім’ю і хочу бути з нею вічно. Я поважаю їхні почуття. Однак у Писаннях сказано: “Послух ліпший від жертви” (1 Самуїлова15:22). Дух Господа наповнив мене, і я був зміцнений. Я вирішив служити, бо знав, що Небесний Батько допоможе моїй сім’ї зрозуміти.
Я пішов додому лише для того, щоб батько прогнав мене сердитими словами і наказав ніколи не повертатися. Не знаючи, куди іти, я спакував речі. Мені було зовсім не страшно, бо я знав, що Господь зі мною, що у Нього є план для кожної сім’ї і що одного дня моя сім’я зрозуміє цей прекрасний план.
Я вже був за кілька кроків від дому, коли моя мама наздогнала мене. Вона обняла мене і сказала, як сильно любить. Коли я йшов, то бачив, як вона плаче, відчуваючи всю ту любов і біль матері, коли її дитина іде з дому.
Упродовж року я жив у домі колишнього місіонера, з яким я познайомився ще тоді, коли цікавився Церквою. Господь вірний Своєму обіцянню з 1 Нефій 3:7: Він забезпечив для мене можливість виконувати Його заповіді. Він послав цього безкорисливого і щедрого чоловіка, аби піклуватися про мене і створити духовну атмосферу, в якій я міг підготуватися до місії. Я відчував, що рука Бога підтримує мене у моїх випробуваннях. Я відчував любов Спасителя Ісуса Христа через Його викупительну жертву. Ця любов вела мене через усі випробування, аж поки мене не було рукопокладено місіонером повного дня для служіння у Філіппінській місії Кауаян.
Через кілька місяців я отримав листа від сім’ї, в якому йшлося про те, що вони чекають на моє повернення. Я ніколи не втрачав віри й надії на те, що вся моя сім’я колись приєднається до Церкви, буде запечатана у храмі на вічність і перебуватиме одного дня з Небесним Батьком та Його Сином, Ісусом Христом.
Після повернення з місії я почав спостерігати, як ця мрія здійснюється. Я зміг охристити мою маму, яка зараз готується до відвідування храму. Я часто бачуся з сім’єю, і у нас настільки хороші стосунки, як ніколи раніше.