Наші домівки, наші сім’ї
Молитва: мамин дар
Автор живе у Гватемалі.
Яким би бунтівним не був мій син, я ніколи не переставала за нього молитися.
Молитва, художник Уолтер Рейн
Я ніколи стільки не молилася, як тоді, коли одному з моїх синів виповнилося 17 років. У нього виникли певні сумніви стосовно євангелії і час від часу він бував бунтівним і неслухняним. Ми з чоловіком завжди намагалися наполягати на тому, щоб він ходив до церкви, але часто він відмовлявся. Ми проводили домашні сімейні вечори, читали Писання і молилися всією сім’єю, але він часто не брав у цьому участі. Важко сказати, скільки разів я ставала на коліна і просила Небесного Батька зворушити його серце та допомогти йому й надалі йти правильним шляхом.
Упродовж наступних двох років у нього було багато злетів і падінь. Церковні провідники підтримували мене і розмовляли з ним, але все здавалося марним. Зрештою він пішов з дому.
Увесь той час я ніколи не переставала за нього молитися. Іноді мій чоловік, стомлений цією ситуацією, казав мені: “Облиш його. Це його вибір”. Але моя відповідь завжди була однаковою: “Ні. Я завжди буду надіятися”.
Через якийсь час наш син зайшов до нашого дому. Він попросив пробачення і сказав мені: “Мамо, я хочу повернутися додому”. Ми з чоловіком сприйняли це дуже насторожено, але після певних обговорень ми поступилися. Після повернення сина додому я бачила, що він мав твердий намір змінитися. Він став активним у Церкві й брав участь у заходах. Пізніше його покликали служити вчителем Початкового товариства, що допомогло йому здобути дуже особливий досвід.
Одного дня я повісила плакат з Ліягони, на якому було написано: “Не дай турботам чи сумнівам утримати тебе від служіння на місії повного дня.”1. Він висів у його кімнаті кілька місяців, а потім раптом він сказав мені: “Мамо, в кінці цього року я хочу поїхати на місію”. Це було надзвичайно. Ми з чоловіком плакали і плакали, і звичайно ж ми підтримували його, поки він готувався до храму та до служіння на місії. Я продовжувала молитися увесь час, цього разу дякуючи Небесному Батькові за те, що Він зворушив серце мого сина.
Через якийсь час служіння на місії в одному зі своїх листів він написав мені: “Мамо, завдяки тобі я маю велике свідчення про молитву. Я знаю, що ти молилася за мене увесь цей час, і зараз я на місії, тому що Господь зворушив моє серце, а не тому, що я такий хороший. Дякую, мамо. Розкажи всім сестрам про цей принцип, який змінив моє життя”.
Зараз мій син уже вірно відслужив місію, долучившись до чудової роботи. Я дуже вдячна Небесному Батькові за те, що Він слухав мої молитви усі ці роки і за те, що зворушив серце мого сина, завдяки чому він повернувся на правильний шлях.