Ніколи не самотні у Сьєрра-Леоне
Незважаючи на хвороби, ізоляцію та виснажливі наслідки війни, святі останніх днів у цій африканській країні знають, що Небесний Батько їх пам’ятає.
Фотографії люб’язно надані Норманом С. ХІЛЛОМ І МЕРІАТУ БРАУНІ, ЗА ВИНЯТКОМ ЗАЗНАЧЕНИХ; ПРАПОР—RONNIECHUA/THINKSTOCK; ЖОВТИЙ БАНЕР—УЕЛДОНОМ С. АНДЕРСЕНОМ.
Як могла би вижити Церква, якби вашу країну, ще не відновлену після громадянської війни, вразив смертельний вірус і через цю хворобу її було ізольовано від інших країн? Що б ви робили, якби місіонерів, окрім місцевих місіонерів, евакуйовували звідти, і так ставалось не один раз, а раз за разом?
Якби ви жили у західноафриканській країні Сьєрра-Леоне, ви б покладались на Господа і спостерігали, як Церква все одно процвітає. Ви б побачили, як місцеві провідники звеличують свої покликання. Ви б побачили, як члени Церкви зміцнюють одне одного, місіонерська робота продовжується і віра долає страх.
Безперервне зростання
Незважаючи на громадянську війну з 1991 по 2002 рік, кількість членів Церкви у Сьєрра-Леоне безперервно зростає. Перші місіонери повного дня прибули в цю країну, розташовану на південь від Сахари, у травні 1988 р. Через два роки було створено округ. У різні часи протягом 1990-х рр. місіонерів евакуйовували через війну, але завдяки місцевим членам Церкви, Церква діяла і зростала. В 2007 р. було створено Сьєрра-Леонську Фрітаунську місію, в межі якої входила також Ліберія. Потім у грудні 2012 р. старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, організував кіл у Фрітауні, столиці Сьєрра-Леоне. Це був 3000-й кіл Церкви.
Боротьба з Еболою
Згодом спалахнула епідемія Еболи. Спалах цієї геморагічної лихоманки, що спричиняється вірусом, виник у Гвінеї у березні 2014 р. Потрапивши до Сьєрра-Леоне в травні, вона набула швидкого поширення. Місіонери повного дня отримали нові призначення, а президента місії в Гані попросили також служити президентом Сьєрра-Леонської місії, залишаючись в Аккрі.
“Коли місіонери поїхали, ми хвилювалися, що залишені сам на сам шукати вихід,—сказав президент Кенемського округу, Джонатан Кобіна. Однак того ж самого тижня ми отримали листа від президентства Західноафриканської території із запевненням, що цього не станеться”. Відтоді й надалі 13000 членів Церкви у Сьєрра-Леоне отримували підтримку від території, а коли до надання допомоги підключилися міжнародні організації, церковна Служба благополуччя та реагування на надзвичайні ситуації працювала у партнерстві з різними міжнародними організаціями, що діяли на місцях, щоб задовольнити потреби громади. (Див. бокову вставку).
“Вже через кілька днів у нас відбулася відеоконференція з новопризначеним президентом місії,—сказав президент Кобіна. Він повідомив нам, що церковні збори і заходи слід проводити з обережністю, щоб уникнути зараження хворобою, але в інших відношеннях ми будемо продовжувати діяти точно так, як робили це в минулому”.
Щоб уникнути подальшого поширення хвороби, у вересні 2014 р. президент Сьєрра-Леоне оголосив, що за кілька днів по всій країні розпочнуться “дні закритих дверей”. Під час “днів закритих дверей” від усіх громадян вимагатиметься залишатися вдома. Більшості людей доведеться харчуватися лише тією їжею, яка є в їхніх домівках.
Своєчасно
На щастя, лише за кілька тижнів до оголошення “днів закритих дверей” Західноафриканська територія разом з Головним управлінням Церкви почала працювати над тим, щоб отримати схвалення на доставку очищувальних засобів для всіх 7800 сімей святих останніх днів у Сьєрра-Леоне та забезпечення кожної з понад 2500 сімей СОД, які мали потребу, 50-кілограмовим мішком рису і кількома літрами олії. Не знаючи, що невдовзі настануть “дні закритих дверей”, церковні провідники доклали всіх зусиль, щоб якомога швидше доставити ці запаси.
“Важко пояснити терміновість, яку ми відчували у той час,—згадував Сар Дое, спеціальний помічник президента місії. У ті вихідні, коли було схвалено розподіл запасів, ми дізналися, що в одній з областей може бути введено карантин. Це значно ускладнило б доставку запасів, тож ми працювали 24 години на добу, завантажуючи вантажівки і відправляючи їх до приходів по всій країні. В одному з міст запаси надійшли буквально за кілька годин до введення заборони на в’їзд. По всій країні ми змогли доставити запаси якраз перед початком “днів закритих дверей”. Це було благословенням для нас усіх і сучасним дивом”.
Спалах Еболи також призвів до того, що багато людей втратили роботу. “Це було майже безнадійно,—сказала сестра Сай Камайя з Аллентаунської філії, мати трьох дітей, яка заробляє на життя продажем дрібних товарів. Усі мої гроші скінчилися у вересні, ще до початку “днів закритих дверей”. Люди боялися торгувати. Я не знала, що мені робити”. Подібно до інших, вона просльозилась від радості, коли отримала запаси від Церкви.
“Мені як вдові та голові сім’ї дуже приємно, що Церква змогла нам допомогти,—сказала сестра Мері Мергі з Кісської другої філії. Ми не знали, де будемо знаходитися під час “днів закритих дверей”. Ми відчули велику радість від того, що можемо залишатися вдома і у нас буде їжа”.
Як і члени Церкви по всьому світу, святі у Сьєрра-Леоне намагаються бути самозабезпеченими. Але в цей неочікуваний період потреби запаси прибули якраз вчасно для багатьох, кому не до кого було звернутися. “Завдяки цим вчасним діям місцеві святі зрозуміли, що їх ніколи не залишать на самоті”,—сказала Меріату Брауні, директор зі зв’язків з громадськістю у цій країні. Протягом карантину святі останніх днів також ділилися своїми запасами з сусідами, благословляючи багатьох, хто інакше мав би мало або не мав би нічого.
У Господніх руках
На жаль, уникнення голоду було не єдиною проблемою. Деякі святі останніх днів заразилися. Саймон Камара з філії Теко-Роад, який був членом Церкви лише один рік, бачив, як його дружина і син померли від Еболи. Потім заразився і він.
“Моє життя у Господніх руках,—сказав він у лікувальному центрі. Як і будь-який батько, я прагну найкращого для своїх дітей. Але зараз, коли я знайшов євангелію і зрозумів план спасіння, я маю велику надію щодо себе та моєї сім’ї, незалежно від того, що станеться”. Незважаючи на початкові ознаки одужання, брат Камара помер. Його діти, які вижили, дуже сумують за своїми батьками, хоча про них зараз піклуються члени Церкви та друзі і в них все добре.
Особисте диво
Сестра Хайю Джулло з приходу Ватерлоо працює медсестрою. Піклуючись про хворих, вона щодня наражалась на небезпеку заразитися. Коли стало поступати дедалі більше хворих, в лікарні, де вона працювала, захисний одяг був іноді недостатньо випраним і знезараженим. Невдовзі після того, як сестра Джулло приєдналася до Церкви в серпні 2014 р., позитивні результати її аналізів показали, що вона заразилася на Еболу, і її залишили на карантин у неї вдома.
“Я не могла відвідувати церкву, тому члени Церкви з філії телефонували мені та підтримували мене,—сказала вона. Замкнена у своїй кімнаті, я вирішила зосередитися на вивченні Книги Мормона. Я читала про багато духовних подій, зокрема про чудеса, які відбувалися зі звичайними людьми, такими, як я. Я прагнула чуда, але не знала, чи слід мені навіть просити. Я продовжувала читати і обговорювати прочитане з друзями по телефону. Після кількох тижнів, проведених вдома, мені ще раз зробили аналіз на вірус і результати були негативними. Я мала залишитися на карантині ще один тиждень і потім знов пройти аналізи. І знов результати були негативними. Тому мені дозволили залишити мій будинок і відвідувати церкву, а також повернутися на роботу. Для мене це було чудом”.
Прискорення роботи
Чи має місіонерська робота просуватися вперед у важкі часи? У святих в Сьєрра-Леоне є традиція. Вони продовжують ділитися євангелією за будь-яких обставин.
“Замість того, щоб оплакувати нашу долю чи залишатися інертними, нас закликали активізувати святих, покликавши місіонерів філії замінити місіонерів повного дня,—пояснив президент округу Коссо-Таун, Бей Сізі. Ми не мали часу, щоб сповнюватися жалістю до себе; ми мали виконувати роботу зі спасіння. Ми поставили в пари колишніх місіонерів з потенційними місіонерами і організували їх у зони.
Кожному провіднику місіонерської роботи філії було дозволено мати телефонну картку для проповідування. Вони повинні були звітувати про користування ними, але це допомогло місіонерам філії залишатися в контакті з новими зацікавленими Церквою та новонаверненими і це зіграло вирішальну роль,—сказав Брайян Роббін-Тейлор, ще один спеціальний помічник президента місії.
Ми проводили “телефонні уроки” із зацікавленими Церквою та новонаверненими,—продовжив він. Вони доповнюють щотижневі місіонерські уроки, які проводяться в церкві. Ми адаптувалися до потреб членів Церкви та зацікавлених Церквою, з якими інакше не могли б підтримувати зв’язок через карантинні обмеження чи побоювання заразитися хворобою”.
Сьогодні кількість хрищень навернених у Сьєрра-Леоне лише трохи нижча за ту, коли тут були місіонери повного дня, багато малоактивних членів Церкви повернулися до активності і зростання Церкви відбувається стабільно.
Велика причина для надії
Під час епідемії безробіття перевищило 60 відсотків. Врожай було неможливо відправити на базар через обмеження карантину. Багато рідних померло. Немає сумнівів, що попереду на Сьєрра-Леоне чекають ще багато труднощів.
Однак, незважаючи на такі виклики, святі залишаються відданими, а Церква процвітає. Як сказала Меріату Брауні: “Ми знаємо, що Небесний Батько не забуває про нас. А коли Господь із вами, Церква підтримує вас і ви працюєте разом пліч-о-пліч, є велика причина для надії. Як святі у Сьєрра-Леоне, ми ніколи не самотні”.