Непередбачена зупинка в Лаймоні
Крістіна Уедлі, шт. Міссурі, США
Ілюстрація КРІСА УОРМЕЛЛА
Одного літа під час подорожі, коли ми їхали провідати родичів, наш 12-річний мінівен з пробігом у багато тисяч миль, заглух і, скотившись зі схилу, зупинився. Ми застрягли. На щастя, між нами і невеличким містечком Лаймоном, шт. Колорадо, США, було лише 8 км.
Місцевий механік повідомив нам погану новину. Необхідно було замінити коробку передач, і нам треба чекати щонайменше 5 днів, поки надійдуть необхідні запчастини. У нас було мало готівки, але ми мали намет і те, що необхідно для наметового табору, тож ми вирішили зупинитися на місцевому наметовому майданчику.
Сотні миль відділяли нас від сім’ї та друзів, тому ми роздумували, як нам дістатися до магазину, аби купити необхідні продукти, щоб прожити цей час. Ми вирішили знайти місцевого президента філії, сподіваючись, що він допоможе з транспортом. Ми зателефонували президенту Доусону й за півгодини нам подзвонили двоє членів Товариства допомоги з цієї маленької філії. Ми з радістю дізналися, що одна сім’я живе за квартал від наметового майданчика; через кілька годин після дзвінка вони до нас приїхали.
Упродовж наступного тижня ми були приголомшені тією любов’ю і турботою, яку нам виявили члени тієї маленької філії на вітряних рівнинах у Колорадо. Сім’я, що жила неподалік, запросила нас додому на вечерю у той перший день, і ми чудово провели вечір, розмовляючи з батьками, поки наші діти гралися з їхньою донечкою. Наступного ранку інша сім’я підвезла нас до магазину, де ми купили продукти і все необхідне для перебування у таборі.
Члени Церкви продовжували щедро виявляти нам увагу, роблячи для нас більше, ніж ми просили. Вони підвезли нас у неділю до церкви. Вони допомогли нам отримати незабутні враження від відвідування місцевого музею історії залізниці. Вони забрали наших дітей до себе додому під час граду. Один з членів Церкви навіть на кілька днів найняв на роботу мого чоловіка, аби допомогти нам заплатити за ремонт автомобіля.
Кожного вечора члени тієї маленької філії годували нас і запрошували наших дітей погратися у них вдома. Під кінець нашого перебування одна сім’я відвезла нас до себе на ранчо, де наші діти навчилися їздити верхи на конях.
Коли через тиждень ми їхали з Лаймона, то залишали це місто з молитвами вдячності за нову групу дорогих друзів, які прийняли нас і допомогли почуватися у Лаймоні, як вдома.