А хто витерпить аж до кінця,—той буде спасений!

Старійшина Клаудіо Д. Сівік

Сімдесятник

Давайте будемо вірні тому, у що ми вірили й пізнали.

Дорогі брати і сестри, я дуже вдячний за можливість висловити вам деякі мої почуття.

Кілька років тому ми з моєю дружиною були присутні на церемонії-презентації інтерактивної дитячої виставки в Музеї церковної історії в Солт-Лейк-Сіті. Наприкінці церемонії Президент Томас С. Монсон підійшов до нас і, потиснувши нам руки, сказав: “Витерпіть і ви відсвяткуєте тріумф”—глибоке вчення, свідками істинності якого всі ми, звичайно, можемо стати.

Ісус Христос запевнив нас: “Хто витерпить аж до кінця,—той буде спасений!”¹

Витерпіти—означає “залишатися твердим у зобов’язанні бути вірним заповідям Божим, незважаючи на спокусу, опір і лихо”².

Навіть ті, хто був свідком могутніх духовних подій і віддано служив, одного дня можуть відійти або стати неактивними, якщо не витерплять до кінця. Давайте завжди й наполегливо зберігати у своєму розумі й серці фразу: “Зі мною цього не станеться”.

Коли Ісус Христос навчав у Капернаумі, “відпали багато-хто з учнів Його, і не ходили вже з Ним.

І сказав Ісус Дванадцятьом: “Чи не хочете й ви відійти?”³

Гадаю, що сьогодні Ісус Христос запитує кожного з нас, хто уклав священні завіти з Ним: “Чи не хочете й ви відійти?”

Я молюсь, щоб усі ми, маючи глибоке розуміння про те, що зберігають для нас вічності, могли відповісти подібно Симону Петру: “До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного”⁴.

Давайте будемо вірні тому, у що ми вірили й пізнали. Якщо ми не жили відповідно до нашого знання, давайте змінимося. Грішники, які не полишають свої гріхи і не каються, все глибше й глибше занурюються у бруд, поки Сатана не заявить своє право на них, піддаючи великій небезпеці їхню можливість покаятися, отримати прощення і бути благословенними всіма благословеннями вічності.

Я чув багато виправдань від тих, хто припинив брати активну участь в житті Церкви, і втратив вірне бачення мети нашої подорожі на цій землі. Я закликаю їх подумати над цим і повернутися, оскільки вірю в те, що ніхто не зможе виправдатися у цьому перед нашим Господом, Ісусом Христом.

Коли ми охристилися, то уклали завіти, не з якоюсь людиною, а зі Спасителем, погоджуючись “узяти на себе ім’я Ісуса Христа, маючи рішучість служити Йому до кінця”⁵.

Відвідування причасних зборів є одним з ключових способів, як ми можемо оцінити свою рішучість служити Йому, свою духовну силу і зростання нашої віри в Ісуса Христа.

Причащання—це найголовніше, що ми можемо робити в Суботній день. Господь пояснив цей обряд Своїм апостолам незадовго до Своєї смерті. Те саме Він зробив і на Американському континенті. Він каже нам, що якщо ми беремо участь у цьому обряді, це свідчитиме Батькові, що ми завжди пам’ятаємо Його, і Він обіцяє, що, відповідною мірою ми матимемо Його Духа з нами⁶.

В ученнях Алми молодшого своєму синові Шиблону ми знаходимо мудру пораду і застереження, яке допомагає нам залишатися вірними своїм завітам:

“Гляди, щоб ти не підносився до гордовитості; так, гляди, щоб ти не хвалився ні своєю власною мудрістю, ані своєю великою силою.

Користуйся сміливістю, а не зухвалістю; і також гляди, щоб ти стримував усі свої пристрасті, щоб ти сповнився любові; гляди, щоб ти утримувався від неробства”⁷.

Кілька років тому, у відпустці, я захотів уперше проїхатися на каякові. Я орендував каяк і, сповнений ентузіазмом, погріб у море.

За кілька хвилин хвиля перекинула каяк. Доклавши багато зусиль, тримаючи весло в одній руці, а каяк в іншій, я зміг стати на ноги.

Я знову спробував веслувати на каяку, але вже лише за кілька хвилин каяк знову перекинуло. Я вперто, але безуспішно не полишав спроб, доки хтось, вправний в управлінні каяком, не сказав мені, що, напевно в корпусі каяка є тріщина, і тому він, мабуть, заповнився водою, через що став хитким і ним неможливо управляти. Я витяг каяк на берег, витяг заглушку і, звичайно ж, з отвору вилилося багато води.

Я думаю, що іноді ми рухаємося життям з гріхами, які, подібно до течі в моєму каякові, перешкоджають нашому духовному прогресу.

Якщо ми не залишаємо свої гріхи, то забуваємо завіти, які уклали з Господом, незважаючи на те, що постійно “перекидаємося” через дисбаланс, який створюють в нашому житті ці гріхи.

Подібно до тріщин у моєму каяці, потрібно позбавитися тріщин у нашому житті. Деякі гріхи вимагатимуть більше зусиль для покаяння, ніж інші.

Саме тому ми маємо запитати себе: Де ми знаходимося у своєму ставленні до Спасителя і Його роботи? Чи не потрапили ми в ту саму ситуацію, що й Петро, коли він зрікся Ісуса Христа? Або, чи просунулися ми до тієї позначки, коли маємо такі ж ставлення й рішучість, що і він, отримавши від Спасителя “величне доручення”?⁸

Ми повинні прагнути виконувати всі заповіді, особливо звертаючи увагу на ті, які нам найважче виконувати. Господь буде поруч, допомагаючи нам у часи нужди й слабкостей, і якщо ми виявляємо щире бажання і діємо відповідно, Він зробить так, щоб “слабке стало сильним”⁹.

Послух дасть нам силу подолати гріх. Ми також мусимо зрозуміти, що випробування нашої віри вимагає від нас послуху, часто не знаючи, якими будуть результати.

Я пропоную формулу, яка допоможе нам витерпіти до кінця:

Щодня моліться і читайте Писання.
Щотижня приймайте причастя зі скрушеним серцем і упокореним духом.
Платіть свою десятину і щомісяця пожертвування від посту.
Кожні два роки—щороку для молоді—поновлюйте свою храмову рекомендацію.
Протягом всього життя служіть в роботі Господа.

Нехай величні істини євангелії зміцнюють наш розум, і давайте стежити, щоб у нашому житті не було тріщин, які можуть перешкоджати нашій безпечній подорожі морем цього життя.

Успіх на Господньому шляху має ціну, і єдиний спосіб досягти його—це заплатити цю ціну.

Який же я вдячний, що наш Спаситель витерпів до кінця, завершивши Свою велику спокутну жертву.

Він страждав за наші гріхи, біль, занепад, муки, немочі й сльози, а тому й знає, як допомогти нам, як надихнути нас, як утішити нас, і як зміцнити нас так, щоб ми могли витерпіти і отримати вінець, який уготовано для тих, кого не переможено.

Життя є різним для кожного з нас. Всі ми маємо час випробувань, час радості, час приймати рішення, час долати перешкоди і час скористатися можливостями.

Якими б не були наші особисті ситуації, я свідчу, що наш Небесний Батько завжди каже: “Я люблю тебе. Я підтримую тебе. Я з тобою. Не здавайся. Покайся і витерпи на шляху, який Я вказав тобі. І я запевняю тебе, що ми побачимося знову в нашому целестіальному домі”. В ім’я Ісуса Христа, амінь.