“Бути з ними і укріпляти їх”

Старійшина Джеффрі Р. Холланд

З Кворуму Дванадцятьох Апостолів

Сьогодні ми молимося про те, щоб кожен чоловік і кожна жінка пішли з цієї генеральної конференції, сильніше зобов’язавшись щиро піклуватися одне про одного.

Перефразовуючи висловлювання Ральфа Волдо Емерсона, скажу, що найнезабутніші миті у житті—це ті, коли ми відчуваємо потік одкровення¹. Президенте Нельсон, я не знаю, скільки ще таких потоків ми будемо в змозі сприйняти протягом цих вихідних. У декого з нас слабке серце. Але, думаю, ви можете подбати також і про це. О, який у нас пророк!

У дусі чудових заяв і свідчення Президента Нельсона, виголошених вчора ввечері та цього ранку, я приношу моє особисте свідчення про те, що ці зміни є прикладами одкровення, яке скеровувало цю Церкву від самого її початку. Втім є й більше свідчень того, що Господь прискорює Свою роботу в належний час².

Усі, хто палко прагне дізнатися подробиці цього, будь ласка, знайте, що відразу по завершенні цієї сесії конференції будуть виконані наступні дії, не обов’язково саме в такій послідовності. Зокрема всім членам Церкви, чиї електронні адреси ми маємо, буде надіслано лист від Першого Президентства. Усім провідникам священства і допоміжних організацій буде додатково надіслано документ обсягом сім сторінок із запитаннями і відповідями. Зрештою, ці матеріали будуть відразу розміщені на сайті ministering.LDS.org. “Просіть, і буде вам дано, шукайте і знайдете”³.

Тепер щодо чудового доручення, яке Президент Нельсон дав мені та сестрі Джин Б. Бінгем. Брати і сестри, оскільки організація роботи Церкви вдосконалюється, очевидно і нам особисто слід ставати кращими—індивідуально відходити від будь-якої механічної рутини, де є функції і немає почуттів, і наближатися до щирого учнівства, про яке казав Спаситель наприкінці Свого земного священнослужіння. Готуючись залишити купку Своїх все ще недосвідчених і дещо збентежених послідовників, Він не наводив їм список з дюжиною адміністративних дій, які їм слід було б виконувати, і не вручав їм жменю звітів, які слід було б заповнювати у трьох примірниках. Ні, Він підсумував їхнє завдання в одній фундаментальній заповіді: “Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви! По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою”⁴.

Щоб наблизити нас до цього євангельського ідеалу, ця щойно оголошена концепція служіння священства і Товариства допомоги буде містити, серед іншого, вказані далі елементи, деякі з яких вже дуже успішно впроваджені Товариством допомоги⁵.

Ми більше не будемо користуватися такими термінами, як домашнє і візитне вчителювання. Почасти це тому, що наше служіння здебільшого відбуватиметься не в домівках, і почасти тому, що наші контакти з підопічними проходитимуть не як проведення підготовлених уроків, хоча, безперечно, урок можна провести, якщо в ньому є потреба. Основною метою служіння буде, як було сказано про народ у дні Алми, “пильнува[т]и своїх людей, і живи[т]и їх тим, що стосується праведності”⁶.
Ми продовжимо відвідувати домівки у міру можливості, але місцеві обставини, такі, як велика кількість відвідувань, далекі відстані, особиста безпека та інші виклики можуть завадити відвідуванню кожної домівки щомісяця. Як радило Перше Президентство багато років тому, робіть усе, що у ваших силах⁷. Окрім будь-якого визначеного вами розкладу для фактичних відвідувань, в нього можна додати телефонні дзвінки, написання записок, текстові повідомлення, електронні листи, відеочати, спілкування на церковних зборах, спільні проекти служіння, громадські заходи та безліч інших можливостей у світі соціальних медіа. Однак я хочу наголосити, що у цьому широкому новому баченні немає місця словам вибачення, які я недавно помітив на наклейці на бампері автомобіля. Там було написано “Ось я вам погудів, і цим домашнє вчителювання провів”. Брати, будь ласка, (адже сестри ніколи не будуть винні в цьому—я звертаюся саме до братів у Церкві), знайте, що цими змінами ми хочемо досягти збільшення піклування і турботи, а не їх зменшення.
Я відчуваю, що ви, дізнавшись про цю нову концепцією служіння, яка більш ґрунтовно основана на євангелії, починаєте непокоїтися з приводу того, що враховується у звіті. Гаразд, розслабтеся, оскільки більше немає ніякого звіту—принаймні щоразу 31-го числа непотрібно звітувати словами: “Я ледь впорався з моїм дорученням”. У цьому ми також прагнемо вдосконалитися. Єдине, про що слід буде звітувати,—це про кількість співбесід, проведених провідниками протягом даного кварталу з парами приходських служителів. Мої друзі, яким би простим це не видавалось, ці співбесіди абсолютно необхідні. Без цієї інформації єпископ не матиме можливості отримати потрібну йому інформацію про духовне і мирське становище своїх людей. Пам’ятайте: брати-служителі є представниками єпископату і президентства кворуму старійшин; ті не діють замість них. Дія ключів єпископа і президента кворуму поширюється далеко за межі цієї концепції служіння.
Оскільки цей звіт відрізняється від усього, що ви відправляли раніше, дозвольте мені наголосити, що нам у Головному управлінні Церкви непотрібно знати, як або де, або коли ви контактуєте зі своїми підопічними, ми лише піклуємося про те, що ви дійсно це робите і що ви благословляєте їх як тільки можете.

Брати і сестри, ми—вся Церква, маємо чудову нагоду жити за “чистою релігією, непорочною перед Богом”⁸—“н[оси]ти тягарі один одного, так щоб вони були легшими” і “співчувати тим, хто потребує співчуття”⁹, служити вдовам і сиротам, одруженим і неодруженим, непохитним і збентеженим, хворим і здоровим, щасливим і засмученим—коротше кажучи, усім нам, кожному з нас, оскільки всім нам потрібно відчувати теплу руку дружби і чути рішуче проголошення віри. Однак, попереджаю вас, нова назва, більше гнучкості та менша кількість звітів ні на йоту не змінять нашого служіння, доки ми не побачимо це, як запрошення піклуватися одне про одного у сміливий, новий, більш святий спосіб, як щойно сказав про це Президент Нельсон. Зосереджуючи погляд наших духовних очей на тому, щоб в більшій мірі жити за законом любові, ми віддаємо належне поколінням, які роками служили в цей спосіб. Дозвольте мені навести недавній приклад такої відданості, у сподіванні, що набагато більше людей осягнуть Господню заповідь “бути з [нашими братами і сестрами] і укріпляти їх”¹⁰.

Цього року 14-го січня, в неділю, десь після 5-ї години вечора, мої молоді друзі Бретт і Крістін Хемблін спілкувалися у себе вдома у Темпі, Аризона, після того як протягом всього дня Бретт виконував своє служіння у єпископаті, а Крістін була заклопотана піклуванням про їхніх п’ятьох дітей.

Раптом Крістін, якій минулого року, здавалось би, вдалося успішно одужати від раку молочної залози, впала непритомною. Була викликана бригада швидкої медичної допомоги, і вони відчайдушно намагалися її реанімувати. З благанням молячись, Бретт швидко зробив тільки два інші телефонні дзвінки: один—своїй мамі, з проханням допомогти попіклуватися про дітей, а другий—Едвіну Поттеру, своєму домашньому вчителю. Остання розмова буквально була такою:

Едвін, у якого висвітився номер того, хто дзвонив, сказав “Привіт, Бретте! Як справи?”

Бретт майже вигукнув у відповідь: “Ти мені потрібен тут—негайно!”

Через кілька хвилин, менше, ніж Бретт очікував, його брат у священстві вже був поруч з ним, щоб допомогти попіклуватися про дітей і потім повезти брата Хембліна в лікарню слідом за машиною “швидкої допомоги”, яка везла його дружину. Там, менш ніж через 40 хвилин після того як Крістін вперше заплющила очі, лікарі констатували її смерть.

Коли Бретт ридав, Едвін обіймав його і плакав разом із ним—довго, дуже довго. Потім, залишивши Бретта горювати з іншими членами сім’ї, Едвін поїхав до єпископа додому, щоб розповісти йому про те, що сталося. Чудовий єпископ відразу вирушив до лікарні, а Едвін поїхав до домівки Хемблінів. Там він і його дружина Шарлотта, яка також швидко примчала туди, пограли з п’ятьма дітьми Хемблінів віком від 12 до 3 років, які тепер залишились без матері. Вони нагодували їх вечерею, провели експромтом музичну репетицію і допомогли їм підготуватися до сну.

Пізніше Бретт сказав мені: “Найдивовижніше в цій історії не те, що Едвін приїхав, коли я зателефонував йому. У надзвичайній ситуації завжди є люди, готові допомогти. Ні, найдивовижніше в цій історії те, що я тоді думав саме про нього. Неподалік були й інші люди. У Крістін є брат і сестра, які мешкають на відстані менше трьох миль. У нас є чудовий, найкращий єпископ. Але наші з Едвіном стосунки такі, що я інстинктивно відчув—коли мені знадобилася допомога, я маю зателефонувати саме йому. Церква пропонує нам упорядкований спосіб того, як краще дотримуватися другої заповіді—любити, служити і розвивати стосунки з нашими братами та сестрами, і це допомагає нам наблизитися до Бога”¹¹.

Едвін Поттер так сказав про цю подію: “Старійшино Холланд, іронія усього цього полягає в тому, що Бретт був домашнім вчителем нашої сім’ї довше, ніж я був учителем у них. Протягом цього часу він відвідував нас більше як друг, ніж за дорученням. Він був чудовим прикладом, уособленням того, яким повинен бути активний і небайдужий носій священства. Моя дружина, наші хлопчики—ми не бачимо в ньому людину, зобов’язану приносити нам послання наприкінці кожного місяця; ми вважаємо його другом, який живе трохи далі по нашій вулиці, там, за рогом, і який зробить усе можливе, щоб нас благословити. Я радий, що міг хоч трохи віддячити йому за все, що він зробив для мене”¹².

Брати і сестри, я приєднуюся до вас у вшануванні кожного квартального вчителя, приходського вчителя, домашнього вчителя та кожної візитної вчительки, які виявляли любов і служили так віддано протягом усієї нашої історії. Сьогодні ми молимося про те, щоб кожен чоловік і кожна жінка—а також наші старші молоді чоловіки і молоді жінки—пішли з цієї генеральної конференції, сильніше зобов’язавшись щиро піклуватися одне про одного, спонукані до цього лише чистою любов’ю Христа. Незважаючи на те, що всі ми відчуваємо нашу обмеженість і невідповідність, працюймо ж пліч-о-пліч з Господарем виноградника¹³, допомагаючи Богові й Батькові усіх нас у виконанні Його дуже важливого завдання—відповідати на молитви, приносити втіху, витирати сльози і зміцнювати ослаблі коліна¹⁴. Якщо ми будемо це робити, то станемо більш схожими на справжніх учнів Ісуса Христа, якими і маємо бути. У цю Великодню неділю любімо ж одне одного, як Він нас полюбив¹⁵. Про це я молюся, в ім’я Ісуса Христа, амінь.