Роздавати Божу любов
Не так давно ми з сім’єю переїхали до Кентуккі. Мені було дуже сумно, бо довелося залишити всіх своїх друзів та родичів. Кентуккі дуже відрізняється від того, до чого я звикла. Коли я вперше прийшла до церкви, то помітила, що в ній не так багато людей. Потім я зрозуміла, якою маленькою була філія, тож замість того, щоб думати щось погане, я вирішила якось допомогти.
Наступного дня ми з мамою пішли до магазину. Перед виходом з дому я взяла роздаткові картки з інформацією про Церкву. Коли ми прийшли до магазину, я взяла цукерку і пішла до каси. Касирка просканувала цукерку і потім дала її мені. Я повернула цукерку касирці. Вона подивилася на мене збентежено і сказала: “Пані, ви щойно за неї заплатили”.
Я відповіла: “Я знаю, але я дарую вам її”. Потім я поклала роздаткову картку біля цукерки. Касирка посміхнулася і подякувала мені. Вона поглянула на зворотній бік роздаткової картки, де було написано: “Кожна людина—це Боже дитя”. Я пішла дуже щаслива, знаючи, що якщо вона навіть не приєднається до Церкви, я все ж зробила щось хороше.
Пізніше того дня я згадала, що решту роздаткових карток залишила біля касирки! Наступного разу, коли я прийшла до магазину, то пішла запитати, чи картки все ще там. Потім я побачила те, що змусило мене зупинитися. Приблизно 5 касирів мали роздаткові картки з написом “Кожна людина—це Боже дитя”. Касирка роздала їх! Я відчувала радість за свій вчинок.