Диво в Господньому домі в Києві

Дору Васіле

Бухарест, Румунія

Ілюстрація Аллена Гарнса

Разом зі своєю сім’єю я з радістю їхав машиною з Румунії до Києва, Україна, на освячення храму в 2010 році. Знаючи, що цей храм призначається і для святих Румунської/Молдавської місії, ми їхали 14 годин, щоб дістатися туди. Коли ми прибули, то зустріли ще одну групу, яка також приїхала з Румунії. Ми всі дуже раділи, що можемо бути в Києві на такій священній події.

У день освячення нашій групі з Румунії було призначено дивитися церемонію за допомогою трансляції у кімнаті на першому поверсі храму. Дехто почав висловлювати своє незадоволення. Вони сподівалися бути разом з пророком у целестіальній кімнаті. Інші почали казати, що краще залишилися б удома і дивилися трансляцію у себе в каплиці в Румунії.

Я почав молитися у своєму серці: “Небесний Батьку, як ми можемо допомогти цим членам Церкви з Румунії здобути незабутній досвід у Твоєму домі?”

Я все ще не отримав відповіді, коли почалася сесія освячення. Невдовзі ми дізналися, що пророк, Президент Томас С. Монсон (1927–2018), буде виходити, щоб закласти наріжний камінь. Можливо, це і є відповідь! Я молився, щоб якимось чином Пророк підійшов привітати святих із Румунії.

“Я не прошу цього для себе,— молився я,—лише для братів і сестер”.

Після церемонії закладення наріжного каменя Президент Монсон проходив повз нашу кімнату, щоб повернутися до целестіальної кімнати. Раптом я серцем відчув, що мені треба встати і запросити його до нашої кімнати.

Я встав і сказав: “Наш пророче! Зайдіть до нас. Ми з Румунії”.

Здалося, що він мене не почув. Потім через мить він повернувся. “Румунія!”—сказав він і увійшов до кімнати.

Він привітав усіх нас і сказав, що дуже любить. Моє серце співало, коли я бачив радісні обличчя наших дорогих членів Церкви. “Дякую, дорогий Батьку,—молився я,—за це диво у Твоєму домі”.

Коли пророк пішов з кімнати, більше ніхто нічого не казав. Я відчував, що ми знаходимося в найбільш благословенній кімнаті храму. То був вечір, якого я ніколи не забуду.