Старійшина Уліссес Соарес:чоловік, що немає в нім підступу
На початку Свого служіння, коли Ісус обирав апостолів, Він побачив Нафанаїла, який наближався до Нього. Він відразу ж відчув доброту Нафанаїла, промовивши: “Ото справді [чоловік], що немає в нім підступу!”1
Ісус знав, що Нафанаїл був людиною з чистим серцем, чесними намірами, не лицемір і не обманщик. Господу до вподоби ця риса—праведна цілісність,—і Він покликав Нафанаїла апостолом2.
Уліссеса Соареса можна порівняти з Нафанаїлом, який жив у ті стародавні часи, тому Спаситель його також покликав апостолом.
“Світло моїх батьків”
Уліссес, наймолодший з чотирьох братів, народився в Сан-Паулу, Бразилія, 2 жовтня 1958 р. Він народився у дуже скромній сім’ї, але його батьки—Аппаресідо і Мерседес Каречо Соарес—були шанованими роботящими людьми, які з відкритим серцем слухали місіонерів. Вони приєдналися до Церкви в 1965 році, коли Уліссесу було 6 років.
“Я не пам’ятаю, щоб брат Аппаресідо коли-небудь не прийшов на збори”,—каже Осіріс Кабрал, який служив президентом колу у юнацькі роки Уліссеса. “Meрседес також була дуже вірною. Уліссес успадкував відданість батьків”.
Уліссес Соарес “зростав у Церкві, ідучи за світлом” своїх батьків: Аппаресідо і Мерседес Соаресів (зліва). Оскільки Уліссес покладався на Господа попри спротив, який відчував, він з дитинства навчився міцно триматися за Спасителя і Його євангелію.
Природна доброта серця Уліссеса найбільше почала виявлятися, коли він навчався Господніх шляхів. “Я зростав у Церкві, ідучи за світлом своїх батьків”,—розповідає старійшина Соарес. Він ішов за тим світлом і його свідчення зростало, незважаючи на спротив.
“Я був єдиним членом Церкви у своїй школі, а інші хлопці завжди намагалися тягнути мене вниз і змусити робити щось неправильне,—розповідає він.—Мені потрібно було навчитися захищати себе за таких непростих обставин, однак я завжди всім своїм серцем вірив, що Господь допоможе мені вистояти. Ще в юності я зрозумів, що коли ти виконуєш свою частину, Господь зробить Свою. Проте тобі треба міцно триматися за Його за руку і за Його євангелію”.
Коли Уліссесу було 15 років, єпископ попросив його вести уроки в Недільній школі для молоді. Один з уроків, яких він навчав, був присвячений тому, як здобути свідчення про євангелію. Уліссес вивчав Книгу Мормона, завжди відчував, що Церква істинна, і вірив у Спасителя Ісуса Христа.
Під час підготовки до уроку він хотів скласти класу сильне свідчення про істинність євангелії. “Я вивчав матеріал і гаряче молився,—пригадує старійшина Соарес.—Коли я став на коліна, серце наповнило дуже приємне відчуття, тихий голос, який підтвердив, що я був на правильному шляху. Це відчуття було настільки сильним, що я вже ніколи не міг би сказати, що я цього не знаю”.
Коли Уліссес змужнів, то зрозумів, що коли він зробить більше, ніж від нього очікують або просять, Господь щедро його благословить. Один такий урок було засвоєно в процесі підготовки до місії. Під час співбесіди з Уліссесом Соаресом єпископ наголошував на тому, що важливо виконувати заповіді й жити гідно. Він також звернув увагу на фінансову підготовку.
Сьогодні всі місіонери в Бразилії роблять свій внесок у сплату за місію, а багато сімей сплачують усю суму. Коли Уліссес Соарес наближався до віку служіння на місії, він вирішив, що заробить всі гроші, необхідні для служіння. Скориставшись перевагами дотримання високих норм етики на робочому місці, які він засвоїв, працюючи в батьковому невеликому бізнесі, та озброєний здатністю швидко друкувати, Уліссес знайшов денну роботу, допомагаючи одній компанії здійснювати нарахування зарплати.
Здавши складний вступний екзамен, він почав вивчати бухгалтерію в технічному училищі у вечірні години. Кожного місяця після сплати десятини він заощаджував гроші на місію. Через рік його перевели до бухгалтерського відділу компанії, на яку він працював.
“Ось так я заробив гроші, щоб сплатити за свою місію,—розповідає Уліссес Соарес.—Кожного місяця упродовж трьох років до місії я купував щось із того, що було необхідно—сорочку, пару штанів, шкарпетки, костюм”. Йому також потрібна була—і він її отримував—сильна любов і підтримка батьків та місцевих провідників.
Уліссеса покликали служити в Бразильській місії Ріо-де-Жанейро. Він відслужив першу частину місії під керівництвом президента Геліо да Роча Камарго, який пізніше став першим генеральним авторитетом, покликаним з Бразилії. Уліссес розпочав свою місію в 1978 році. Перший храм у Латинській Америці було освячено пізніше того ж року в Сан-Паулу Президентом Спенсером В. Кімболом (1895--1985).
У січні 1980 року Уліссес і його напарник, який також не отримав свого ендаументу, сіли в автобус до Ріо-де-Жанейро, щоб подолати восьмигодинний шлях до Бразильського храму в Сан-Паулу. Батьки і сестри Уліссеса там його зустріли, і сім’я Соаресів запечаталася на час і на вічність. Уліссес ніколи не забував ті п’ять годин разом з сім’єю в храмі в Сан-Паулу. Пізніше того ж дня він разом з напарником повернувся на місце місіонерського служіння.
Ставити Бога на перше місце
Уліссесу подобалося успішне служіння на місії, яке потім зміцнило його свідчення. Коли він повернувся додому, то знайшов роботу й почав вивчати бухгалтерію та економіку в місцевому університеті.
Він був дома місяців сім, коли випадково зустрів на танцювальній вечірці для кількох колів “сестру Моргадо”. Уліссес якийсь час служив зональним лідером під час її служіння на місії, і вони удвох провели той вечір, пригадуючи цікаві випадки, які траплялися під час місії. Через три тижні вони почали зустрічатися.
Розані Фернандес Моргадо було вісім років, коли її старша сестра Маргарет почала брати її до церкви. Згодом дві сповнені віри юні слухачки отримали дозвіл від свого батька на хрищення, але кожній довелося чекати до того часу, коли виповниться 17 років. Розана ходила до церкви 9 років, перш ніж отримала дозвіл на хрищення.
Уліссес жив у північній частині Сан-Паулу, а Розана жила з батьками в південній частині. Перетнути величезне місто на автобусі й метро можна було за 2-3 години. На щастя, Маргарет зі своїм чоловіком Клаудіо жили недалеко від її батьків.
“Коли Уліссес приїжджав на вихідні, щоб побачитися з Розаною, йому було нелегко увечері повертатися так далеко додому,—пригадує старійшина Клаудіо Р. М. Коста, сімдесятник, про свого майбутнього зятя.—Тож вони з Маргарет запросили Уліссеса ночувати у них після побачень. “На якийсь час ми прийняли його до себе”,—додає старійшина Коста.
”Він спав на дивані у вітальні,—каже сестра Коста.—Ми щойно одружилися, тож у нас не було зайвих ковдр. Однак він вкривався старою шторою, яка в нас була. Він був радий, тому що міг знову наступного дня бачитися з Розаною. Він добре ставився до моєї сестри, і мої батьки дуже його любили”.
Уліссес і Розана уклали шлюб у храмі в Сан-Паулу, Бразилія, 30 жовтня 1982 р.
Якщо ви проведете зі старійшиною і сестрою Соарес кілька хвилин, то відразу ж помітите, з якою любов’ю, захопленням і повагою вони ставляться одне до одного. Для старійшини Соареса Розана—“приклад доброти, любові й цілковитої відданості Господу для мене й нашої сім’ї”3. Уліссес, за словами сестри Соарес,—це “дар з небес”.
Сестра Соарес додає: “Він завжди був винятково відповідальним і праведним, він завжди добре дбав по нашу сім’ю, і він завжди дуже добре до мене ставився. В усіх своїх церковних покликаннях він робив усе, на що був здатен. Він іде і робить. Він завжди ставить те, що від Бога, на перше місце. Я все більше закохувалася в нього, тому що знала: якщо він ставить Божі справи на перше місце, то і я буду на першому місці”.
Про свою дружину старійшина Соарес каже так: “Вона—справжній герой і натхнення для нашої сім’ї. Вона є втіленням любові, доброти і з терпінням ставиться до кожного. Вона об’єднує нашу сім’ю і бачить хороше в кожному. Вона надзвичайним чином сприяла всьому, що відбувалося в моєму житті. Про своє покликання до Кворуму Дванадцятьох Апостолів я жартома сказав їй: “Це твоя вина, бо ти так сильно звеличувала силу євангелії в моєму житті”.
Велике серце
Густаво, найстарша дитина Соаресів, пригадує вечір, коли ще хлопчиком він не послухався батьків і крадькома втік на щорічне святкування, яке відбувалося неподалік від них у Сан-Паулу під назвою Festa Junina.
“Я був посеред величезного натовпу, мені було весело і раптом я почув, як по гучномовцю мене запрошують вийти наперед,—розповідає він.—Отам я і побачив свого батька”.
Його батьки страшенно хвилювалися за нього, але замість того, щоб сварити Густаво, Уліссес міцно його обняв.
“У нас відбулася серйозна розмова про те, що я міг заблудитися, однак мої батьки ставилися до мене з повагою,—згадує Густаво.—Я відчував себе захищеним, я знав, що вони дійсно мене люблять”.
Уліссес віддано любить свою сім’ю. Упродовж багатьох років попри напружену роботу і постійні відрядження він знаходив час, щоб розвивати стосунки зі своїми дітьми.
Коли 31 березня 2018 року старійшину Соареса підтримали членом Кворуму Дванадцятьох Апостолів, мабуть найбільше це здивувало Густаво і його двох сестер—Летицію Каравелло і Наталію Соарес Авіла. Але якщо любов, працьовитість, співчуття і смирення є тими якостями, які роблять людину гідною апостольства, тоді, за їхніми словами, вони розуміють, чому Господь покликав їхнього батька.
“Коли Ісус покликав Своїх апостолів, Він не обрав найосвіченіших фарисеїв, Він обрав рибалок,—каже Летиція.—Мій батько і мама подібні до них. Вони повністю довіряють Господу і Він використовує їх для здійснення Своєї роботи, бо знає, що вони безкорисливі, готові багато працювати і достатньо смиренні, щоб приймати зауваження“.
“Велике серце” батька допоможе йому у здійсненні роботи одного з особливих свідків Спасителя, як вважає Наталія. “Його серце налаштоване на це,—каже вона.—Він відчуває вплив небес і він любить усіх та хоче робити те, що правильно”.
“Все буде добре”
Коли з 2000 по 2003 рік старійшина Соарес служив президентом Португальської місії Порто, він став добре відомим завдяки використанню цієї португальської фрази: “Tudo vai dar certo”—все буде добре.
“Він навчив нас цих слів,—згадує Тай Беннет, один з його місіонерів.—Він живе з вірою та оптимізмом, що коли ми робимо те, що просить нас Господь, то все буде добре”.
Він також навчав своїх місіонерів не вживати слово важкий чи неможливий, як пригадує ще один з його місіонерів. “Ми називали все “викликом”. Та порада допомогла мені сформувати своє життя, коли я дивився на події, як на “виклик”, який треба прийняти, а не як на щось “важке” або “неможливе”.
Така віра й оптимізм розвиваються не від легкого життя. Старійшина і сестра Соарес з власного досвіду знають, як важко обходитися без найнеобхіднішого, вони на собі відчували втому довгих днів роботи й навчання, негаразди зі здоров’ям і смуток через викидень, мертвонародження, а також втрату рідних братів, сестер та батьків.
Але на життєвому шляху вони покладали віру на уривок з Писань, який є улюбленим для старійшини Соареса: “Будь смиренним; і Господь Бог твій вестиме тебе за руку і дасть тобі відповідь на твої молитви”4.
“Виклики—це складова нашого розвитку,—каже старійшина Соарес.—Але коли ми терплячі у стражданнях, коли ми навчаємося долати життєві виклики, коли ми залишаємося вірними, Господь ставиться до нас з великою повагою і проливає обіцяні благословення”.
І він також вважає, що коли ми міцно тримаємося за жезл із заліза, Господь не залишить нас на самоті.
“Послідовність у неухильному дотриманні заповідей, послуху євангелії, Писанням і Господу Ісусу Христу допомагає нам долати життєві виклики,—свідчить старійшина Соарес.—Коли ми стаємо на коліна, щоб помолитися, Він буде з нами і вестиме нас. Він буде надихати нас, куди йти і що робити. Якщо ми слухняні й смиренні, Господь відповість на наші молитви”.
Відданий учень
Уліссес Соарес дуже здібна й підготовлена людина. Його освіта, включаючи ступінь з управління бізнесом, підготувала його до роботи бухгалтера й аудитора в міжнародних компаніях Бразилії. Цей досвід підготував його до роботи в церковному фінансовому відділі, де він, у свою чергу, підготувався у віці 31 року стати наймолодшим у Церкві директором з мирських справ. Така підготовка допомогла йому в служінні президентом місії та у його покликанні генеральним авторитетом–сімдесятником, яке відбулося 2 квітня 2005 року.
До 6 січня 2013 року, коли його було покликано в президентство сімдесятників, старійшина Соарес служив радником, а потім президентом Бразильської території та радником Південносхідної Африканської території. Там він служив радником старійшини Дейла Г. Ренлунда, на той час генерального авторитета-сімдесятника. Старійшина Ренлунд, нині член Кворуму Дванадцятьох Апостолів, із задоволенням згадує час, коли вони працювали разом.
“Старійшина Соарес—це життєрадісний, відповідальний, відданий послідовник Ісуса Христа,—каже старійшин Ренлунд.—Я не знаю іншу людину, яка з більшою увагою ставилася б до Господньої роботи, ніж він. Якщо його просять щось робити, він докладає до цього всіх зусиль”.
Чи то серед святих у Перу (зліва), Гані (внизу) або в іншій країні, де він служив, старійшина Соарес, за словами старійшини Клаудіо Р.М. Кости, швидко починає відчувати любов до людей
За його словами, старійшин Соарес швидко полюбив святих у Африці. Одним з його перших доручень в території було головування на конференції колу в Кананзі, Демократична Республіка Конго. “Після повернення він безупинно розповідав про доброту й відданість людей, з якими він зустрічався”,—розповідає старійшина Ренлунд.
Старійшина Л. Уітні Клейтон, який служив зі старійшиною Соаресом упродовж п’яти з половиною років у президентстві сімдесятників, називає старійшину Соареса будівничим злагоди. “Він слухає і зважує свої думки. Він дуже вдумливо поводиться під час зборів, аби наші голоси звучали, як хор, а не як змагання солістів”.
Старійшина Соарес не вихваляється своїм умінням спілкуватися португальською, англійською, іспанською та французькою мовами. Однак, за словами старійшини Клейтона, цей дар, який вимагає постійних зусиль, є благословенням для Церкви. Старійшина Соарес може звертатися до величезної більшості членів Церкви їхньою рідною мовою.
“Уліссес був лідером з дитинства,—зазначає старійшина Клаудіо Коста про свого зятя.—Він дуже освічена і здібна людина, і він відчуває свою відповідальність робити все якнайкраще. Він легко проймається любов’ю до тих, хто його оточує. Він має серце істинного учня Спасителя, і він має певне свідчення, що Ісус є Христос. Я люблю його і вдячний за можливість підтримати його у якості апостола Господа”.
І старійшина Девід А. Беднар, промовляючи до Кворуму Дванадцятьох Апостолів, додає: “Старійшина Соарес—це чистий, нелукавий, щирий послідовник Спасителя. Завдяки світлу на його обличчі, його теплій усмішці та люб’язному поводженню безліч людей та сімей відчули, відчувають і будуть відчувати більше бажання наслідувати Спасителя і жити за приписами Його євангелії”.
Фотографія з дружиною Розаною перед Солт-Лейкським храмом зроблена Крістін Мерфі, Deseret News
У нашому розподілі Господь сказав про Едварда Партриджа: “Його серце чисте переді Мною, бо він є як Нафанаїл у давнину, в якому немає підступу”5. Про Гайрума Сміта Господь сказав: “Я, Господь, люблю його за цілісність його серця і тому, що він любить те, що правильно переді Мною”6.
Про Уліссеса Соареса Господь сказав би те ж саме.