Принципи служіння
Як створити в церкві атмосферу залученості?
Фотографії від Getty Images
Коли ми поглянемо на наші приходи і філії, то побачимо людей, яким, як здається, легко долучатися до всього, що відбувається. Чого ми не усвідомлюємо, то це того, що навіть серед тих, хто, як здається, влився в життя приходу чи філії, є багато людей, які почуваються самотніми. Наприклад, одне нещодавно проведене дослідження показує, що майже половина дорослих у Сполучених Штатах почуваються самотніми, полишеними або ізольованими від інших людей1.
Важливо мати відчуття єдності з іншими. Це одна з найважливіших потреб людини, і нам боляче, якщо ми відчуваємо себе “за бортом”. Відчуття полишеності викликає сум або злість2. Коли ми не маємо відчуття залученості, то маємо схильність шукати місце, де нам буде більш затишно. Ми повинні допомогти кожній людині відчути, що вона належить до церкви.
Залучати, як це робив Спаситель
Спаситель був досконалим прикладом того, як цінувати інших і залучати їх. Обираючи апостолів, Він не зважав на їхній статус, багатство чи престижну професію. Він шанобливо ставився до самарянської жінки біля криниці й свідчив їй про Свою божественність, незважаючи на те, що юдеї зверхньо ставилися до самарян (див. Іван 4). Він дивиться на серце, а не на обличчя (див. 1 Самуїлова 16:7; Учення і Завіти 38:16, 26).
Спаситель сказав:
“Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!
По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою” (Іван 13:34–35).
Що ми можемо робити?
Іноді важко зрозуміти, чи людина почуває себе аутсайдером. Більшість людей не розповідають про це—принаймні не кажуть про це чітко. Однак з любов’ю в серці, за скеруванням Святого Духа і докладаючи зусиль, ми можемо розпізнати, коли людина не відчуває себе залученою до церковних зборів та заходів.
Можливі ознаки того, що людина відчуває відкинутою:
-
Тілесний блок—наприклад, руки міцно складені або очі відведені.
-
Людина сидить у кінці кімнати або сидить сама.
-
Не приходить до церкви або приходить не регулярно.
-
Рано залишає збори або захід.
-
Не бере участі у розмовах або уроках.
Ці ознаки можуть вказувати також і на інші емоції, наприклад, сором’язливість, занепокоєність або відчуття дискомфорту. Члени церкви можуть відчувати себе “не такими”, коли вони щойно приєдналися до Церкви, приїхали з іншої країни або належать до іншої культури чи нещодавно пережили болісну зміну в житті, наприклад, розлучення, смерть члена сім’ї або передчасне повернення з місії.
Якими б не були причини, нам слід не вагаючись допомагати з любов’ю. Те, що ми кажемо і робимо, може створювати відчуття, що всі є бажаними і потрібними.
Ось кілька способів бути приязними і привітними
-
Не сидіть завжди біля одних і тих самих людей у церкві.
-
За зовнішнім виглядом людини намагайтеся побачити її справжню сутність. (Більше матеріалів на цю тему міститься в статті “Служити—це бачити людей такими, якими їх бачить Спаситель”, Ліягона, черв. 2019, сс. 8–11).
-
Залучайте інших людей до розмови.
-
Запрошуйте інших людей долучатися до вашого життя. Ви можете задіяти їх у заходах, які вже запланували.
-
Знаходьте і підтримуйте спільні інтереси.
-
Не припиняйте дружби з людиною лише тому, що вона не відповідає вашим сподіванням.
-
Коли ви бачите щось особливе в певній людині, зацікавтеся цим, замість того, щоб не помічати або уникати.
-
Виявляйте любов і кажіть щирі компліменти.
-
Приділяйте час, щоб подумати, що насправді означають наші слова: Церква—для всіх людей, якими б різними вони не були. Як ми можемо втілити це?
Не завжди легко почуватися комфортно серед тих людей, які відрізняються від нас. Але з часом ми можемо навчитися краще розуміти важливість відмінностей і цінувати унікальний вклад кожної людини. Як навчав старійшина Ухтдорф, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, наші відмінності можуть допомагати нам покращуватися і бути щасливішими: “Прийдіть, допоможіть нам розбудовувати і зміцнювати культуру зцілення, доброти і милості до всіх Божих дітей”3.
Благословляти залученням
Крістел Фештер переїхала до іншої країни після того, як у її країні розпочалася війна. Вона не дуже добре розмовляла іноземною мовою і не знала нікого із сусідів, тож спочатку вона відчувала свою ізольованість і самотність.
Будучи членом Церкви, вона зібрала всю свою відвагу і почала ходити до свого нового приходу. Вона хвилювалася, що через її сильний акцент люди не захочуть з нею розмовляти або її будуть засуджувати за те, що вона незаміжня жінка.
Ожнак вона познайомилася з людьми, які не зважали на її відмінності і радо вітали у своєму товаристві друзів. Вони з любов’ю підтримали її, і невдовзі вона вже допомагала навчати у класі Початкового товариства. Діти були чудовим прикладом того, як приймати новачків, і почуття любові й потрібності зміцнили її віру та допомогли відновити відданість Господу, що тривала все життя.