“Вам необхідно їхати звідси”
Автор живе в Антофагасті, Чилі.
Хоча я боявся переїжджати в північну частину Чилі разом зі своєю сім’єю, пустеля стала для нас обіцяною землею.
Фотографія Консепсьйон, Чилі, від Getty Images
Коли я читав у Книзі Мормона про те, як Нефій завжди підтримував свого батька-провидця, я вважав, що більшість молодих людей у Церкві, мабуть є такими, як Нефій. Але коли моїй сім’ї потрібно було переїжджати в пустелю, мені здавалося, що я більше схожий на Ламана і Лемуїла. Мені не хотілося залишати свій дім.
Подібно до Нефія і його братів я “народився від порядних батьків” (1 Нефій 1:1). Обоє вони приєдналися до Церкви у підлітковому віці, і мама чекала на батька, поки той служив на місії. Вони були активними, працелюбними членами Церкви.
Коли я закінчував школу, в нашому регіоні—Консепсьйон, Чилі—спостерігався економічний спад. Робочих місць стало менше, і батькові було важко знайти роботу. Зрештою він почав шукати роботу поза містом.
У пошуках роботи він потрапив до міста Калама, на півночі країни. Це був шахтарський край. Мій батько—інженер-будівельник, і там він знайшов хорошу роботу. Однак він був сам і дуже далеко. Ми бачили його лише тоді, коли він міг оплатити 32-годинний переїзд автобусом додому.
Через кілька років, упродовж яких ми його бачили два-три рази на рік, мама відчула, що настав час змін. Батьки вирішили, що вся наша сім’я має переїхати на північ.
Нам потрібно бути разом з батьком
Мій молодший брат легко сприйняв переїзд. І моя старша сестра, яка навчалася в коледжі, показала мені гарний приклад.
“Я пожертвую своїм навчанням,—сказала вона.— Нам потрібно бути разом з батьком”.
Усі підтримали рішення переїжджати, окрім мене. Я також хотів бути разом з батьком, однак не хотів робити зміни і йти на особисті жертви. У мене були друзі, я знав своє оточення, мені подобався мій стиль життя, і я хотів навчатися в коледжі в місті Консепсьйон. Я робив усе можливе, аби переконати маму, що нам не слід їхати.
Нарешті вона сказала: “Синку, твій батько самотній. Він хоче, щоб ми були з ним. Я хочу, щоб ти це зрозумів, але ти надто зосереджений на собі”. Потім вона запевнила мене: “У нас там будуть можливості”.
У серці я знав, що вона має рацію, хоча мій розум опирався цьому. У мене в той час не було міцного свідчення, втім я вирішив молитися про те, чи слід мені їхати разом із сім’єю. Я отримав чітку відповідь: “Вам потрібно звідси їхати”. Мені було сумно, однак я сказав батькам, що їду.
А де ж дерева?
Консепсьйон—зелений район. Там росте багато дерев. І випадає 127 см дощів на рік. Антофагаста—це місто поблизу Калами, куди ми переїхали. Там випадає лише 0,25 см дощів на рік.
Найгіршим моментом у процесі переїзду для мене стала сама подорож. Оскільки ми переїжджали на північ автобусом, спостерігати за переходом від зеленого до коричневого було болісно. Я думав: “А де ж дерева? Де корови у селах? Усе, що я бачив—це земля, каміння і пагорби.
Дійсно, північ Чилі—це пустеля, то чого ж я сподівався? Я згадав, що відчували Ламан і Лемуїл, коли сім’я Легія залишила землю успадкування і попрямувала у пустиню.
У мене було багато побоювань, коли ми прибули до Антофагасти. А що буде, якщо я не знайду друзів? А що буде, якщо я не звикну до цієї місцевості? А що буде, якщо мої сподівання на майбутнє не справдяться?
Як виявилося, мені не слід було хвилюватися. Мама мала рацію стосовно можливостей, які на нас чекали—особливо це стосується духовних можливостей.
До нашого переїзду євангелія не була для мене пріоритетом. Господь був на задньому плані. Але в Антофагасті в моєму житті з’явилися люди, які допомогли мені побачити красу євангелії. Я отримав допомогу від особливих провідників священства. Я знайшов друзів, які стали для мене скарбом. Моє духовне життя повністю змінилося.
Серхіо розмовляє з друзями в інституті.
Я вдячний, що послухався маму. Я вдячний, що Господь відповів на мою молитву. І я вдячний, що мав сміливість переїхати на північ зі своєю сім’єю.
Тут, у пустелі, я зробив зміни, які допомогли мені стати тим, ким я є сьогодні. Тут я взяв зобов’язання жити за євнгелією, служити на місії, укласти храмовий шлюб і присвятити життя Господу. Тут я взяв зобов’язання, що більше не хочу бути, як Ламан і Лемуїл.
Для мене і моєї сім’ї пустеля перетворилася на обіцяну землю.