Дорослій молоді
Місіонери, які повернулися раніше: Ви не самотні
Автор, родом з Франції, навчається в Юті, США
Дорослі молоді люди розповідають, як їм вдалося знайти сенс життя і спокій після передчасного повернення з місії, і як це можете зробити й ви.
Фотографія Тіффані Майлоан Тонг
Армія місіонерів повного дня, яка намагається виконати свій обов’язок, “запрошуючи [людей] прийти до Христа”1, приносить багатьом “великі надії і велику радість” (Aлма 56:17). Ті місіонери, як і юні воїни у Книзі Мормона, кожного дня борються з “дивовижною силою; і з такою могутньою силою” (Алма 56:56).
Але навіть серед 2060 юних воїнів все ж було 200, які “знепритомніли через втрату крові” (Aлма 57:25). Чи були вони через це менш доблесними? Менш сильними? Менш сміливими? Менш гідними, ніж інші? Ні на йоту.
Так само й ви, місіонери, які передчасно повернулися додому через психічні або фізичні проблеми зі здоров’ям, не є менш доблесними, менш сильними, менш сміливими або менш гідними. Ваша витривалість у подоланні своїх труднощів є—і має бути—дивовижною. Вас було збережено—можливо, сильно поранено, але збережено. Ваші рани, чи то фізичні, психічні або духовні, зараз необхідно лікувати (див. Aлма 57:28). Для тих, чиє повернення додому було спричинено порушенням норм гідності, покаяння стане важливою складовою зцілення.
Пристосовуючись до життя вдома, робіть усе можливе, щоб знаходити час для лікування, й пам’ятайте, що завжди треба довіряти Богові (див. Aлма 57:27). Він нагадував нам: “Коли Я даю наказ будь-кому з синів [або дочок] людських виконати роботу Моєму імені”—наприклад, служити на місії—“і ті сини [й дочки] людські йдуть виконувати цю роботу з усією своєю силою і з усім, що вони мають, і не припиняють своєї старанності, а їхні вороги”—у деяких випадках це наші фізичні або психічні захворювання чи інші ушкодження—“нападають на них і заважають їм виконувати цю роботу, ось, не потрібно Мені більше вимагати виконання цієї роботи з [їхніх] рук …, але прийняти їхні приношення” (Учення і Завіти 124:49).
Незалежно від того, чи ви отримали свої рани в бою, чи вони знову відкрилися під час бою,—якщо ви гідно служили або гідно покаялися, ваш вклад був необхідним і прийнятним для Господа.
Фотографії від Getty Images
Після прочитання наступних історій вам, можливо, принесе втіху той факт, що ви не самотні і що можете допомогти іншим, поділившись своєю історією.
Зрозумійте, що Спаситель уже відчув ваш біль
Під час перельоту на місію, я уявляв, яким буде моє повернення додому. Я уявляв радісні вигуки, обійми сім’ї та друзів, і решта мого життя пройде спокійно, бо я буду насолоджуватися благословеннями, які отримує місіонер, що з честю повернувся додому.
Через одинадцять місяців, під час перельоту додому, мене ні на мить не полишало хвилювання через те, що чекає на мене попереду. Сім’я мене чекала, і хоча вони дійсно раділи й обнімали мене, ще до того, як я це усвідомив, я був самотнім, навіть не уявляючи, що чекає на мене в майбутньому.
Спаситель бачив мої темні дні. Він знав, що я відчував упродовж трьох тижнів, лежачи в ліжку, де плакав і спав, щоб утекти від реальності. Він знав, що мені потрібна буде Його сила, бо ніхто навколо мене не міг зрозуміти або навіть відчути через що я проходив. А Він міг. Я б не витримав ні місію, ні моє передчасне повернення без Нього.
Алі Боаза, Квінсленд, Австралія
Будьте готові виконувати Господню волю
Усе на моїй місії йшло добре. Я здобув неймовірний досвід, який назавжди залишиться в моєму серці. Однак через вісім місяців у мене виникли проблеми зі здоров’ям. Після того, як за мене багато постилися й молилися, було прийнято рішення відправити мене додому. Я був спустошений. Я вважав, що сам в усьому винен. Я перестав читати Писання й молитися так часто, як раніше. Я сумнівався, чи зробив усе можливе для того, щоб залишитися.
Однак я зрозумів, що це є випробуванням на перевірку моєї вірності Господу. Було важко, однак я поклав свою довіру на Нього і повернувся на місію, де знову здобув прекрасний досвід.
Потім проблема зі здоров’ям знову повернулася. Втім, цього разу я мав більше бажання підкоритися волі Небесного Батька. Тож я повернувся додому вдруге. Було важко, але я знав, що можу навчатися з усього, через що пройшов.
Хоча я й не відслужив 24 місяці, я знаю, що відслужив з честю. Я знаю, що той час, упродовж якого я служив Господу, мав важливе значення для мене і для людей, яким я допомагав. Я вдячний за свого Спасителя і Його безмежну Спокуту. Він знає труднощі кожного з нас. І якщо ми на Нього покладаємося без жодних сумнівів, то ніколи не будемо самотніми.
Філліп Хоффман, Гойяс, Бразилія
Не марнуйте час, міркуючи: “Чому?”
Думка про передчасне повернення додому була нестерпною. Як тільки радник озвучив її, я відчула складну суміш емоцій: сором, полегшення, вину, спокій, смуток. Усе це в один і той же час.
Я знаю, що Бог мене підтримував, бо якимось чином я пережила той перший тиждень вдома. А потім я пережила ще один тиждень. І ще один. Поки я нарешті не відчула, що це знову я. Тато був для мене найбільшою підтримкою і дійсно взяв мене під своє крило. Він завжди хотів розмовляти зі мною і проводити час. Не для того, щоб допитуватися, а що ж “пішло не так”, але просто дізнатися, як я себе почуваю.
Коли через кілька місяців мій батько загинув під час походу в гори; я без жодних сумнівів знала, що у Бога є для мене план. Завдяки тому, що я була разом з батьком останні місяці його життя, моє свідчення про план спасіння зміцнилося. Я й досі не розумію всіх причин, чому я повинна була повернутися додому саме тоді, але я також дізналася, що якщо ви надто багато часу присвячуєте тому, щоб дізнатися “чому”, то пропустите дивовижні чудеса, які Бог приготував для вас на кожен день.
Крістен Ватабі, шт. Огайо, США
Переналаштуйте свої сподівання
Коли я захворіла настільки, що вже не могла продовжувати місію, то знала, що Бог хоче, аби я поїхала додому, але це було протилежним тому, що хотіла я. Я також була в стресі від того, що раптом втратила здоров’я. Пізніше я зрозуміла, що це було початком хронічного стану, який зробив мене непрацездатною.
Пристосовуючись до хвороби, я відчула, що втрачаю свою мету. Мені так потрібна була допомога, і я відчувала, що нічого не можу запропонувати. Однак я знала, що необхідно й надалі виявляти свою віру, тож я продовжувала навчатися, молитися і діяти за спонуканнями Духа. Одного дня, вивчаючи Новий Завіт, я натрапила на картину Джеймса Тіссо під назвою Ісус наказує апостолам відпочити. Це зображення подій, описаних в Євангелії від Марка 6:30--31, відразу ж мене заспокоїло. Коли я побачила, як Христос дивиться на своїх служителів, які відпочивали, то відчула, як сильно Він любить їх. І мене.
Пізніше я дізналася, що сподівання, які я мала стосовно себе, відрізнялися від тих, що мав Бог. Певним чином Його сподівання щодо мене були сповнені більшими викликами, але вони більше відповідали моїм потребам. Я така вдячна за спосіб, у який Він навчає мене повнішою мірою приймати Його допомогу і Його досконалу любов. Його віра в мене дає мені надію, необхідну для того, щоб іти вперед.
Сабріна Максвелл, шт. Юта, США
Залишатися на шляху завітів
Я передчасно повернувся додому з Філіппінської Східної місії Себу. Через думки “а що, якби …” і невідповідність “моделі колишнього місіонера” мені було важко знайти своє місце в житті. Оскільки я служив у своїй країні, то було важко від думки, що я засмутив свою філію, і від знання, що я не виправдав їхні сподівання. Коли я порівнював себе з колишніми місіонерами, які відслужили всю місію, то почувався меншовартісним або вигнанцем.
Згодом Господь навчив мене, що місія—це лише один зі способів служити Йому. Питання не в тому, де чи як довго ви служите, але як ви служите. Він навчав мене бути смиренним і залишатися на євангельському шляху, навіть якщо все йде шкереберть і не так, як я хочу.
Джаспер Гапус, Філіппіни
Зосередьтеся на Небесному Батькові та Ісусі Христі
Мене покликали служити в Новозеландській Веллінгтонській місії. Коли я дізналася, що маю передчасно повернутися додому, то мені здалося, що я підвела Небесного Батька і моїх батьків.
Я так багато всього засвоїла завдяки своїй місії і цій ситуації. Мені ніколи настільки не доводилося покладатися на Небесного Батька і Спокуту Спасителя, як тоді, коли я передчасно повернулася додому. Мені необхідно було довіряти Богові й прийняти все, через що, за Його волею, я мала пройти і чого навчитися. Я не можу заперечувати сили Спокути і того, як я по-справжньому зрозуміла, що Ісус Христос є моїм Спасителем. Я зрозуміла, що Бог мене упокорює і навчає за допомогою слабкостей і важких часів.
Де б я не була, незалежно від того, чи є у мене табличка з іменем на грудях, я залишаюся учнем Ісуса Христа. Я знаю, що Господь все ще любить мене і поруч зі мною, і Він хоче, щоб я продовжувала служити іншим. І хоча я вдома, я знаю, що не є невдахою, бо Він допоміг мені стати кращою людиною завдяки цьому досвіду.
Наташа Крісаналом, Таїланд
Зміцнюйте свої стосунки зі Спасителем
Я мала привілей служити в Анкориджі, Аляска, США. Мені було дуже сумно передчасно повертатися додому через ускладнення, що виникли після того, як я підвернула обидві ноги. Звичайно, це було нелегко, але в мене було багато випадків, які допомогли здобути цінні життєві уроки. Я зрозуміла, що Небесний Батько має мету в усьому, що стається в нашому житті. Я також навчилася більш позитивно долати випробування. Мої стосунки зі Спасителем зміцнилися, як ніколи раніше, бо я зрозуміла, якою дієвою є зцілююча сила Його Спокути.
Небесний Батько дійсно допомагав мені пережити важкі часи. Хоча мені все ще буває нелегко, я знаю, що Небесний Батько спостерігає за ходом подій і Він знає краще за мене, що мені потрібно в житті.
Амбер Бангертер., шт. Юта, США
Знайте, що місіонерська робота триває, де б ви не були
Я служив в Угорській Будапештській місії. Коли я передчасно повернувся додому, було важко, бо всі мої напарники продовжували місію, а я вже не був місіонером. Я також боявся, що інші члени Церкви засуджуватимуть мене, але, на щастя, всі ставилися до мене з любов’ю і розуміли мою ситуацію.
Час минав, мені ставало легше. Я прочитав статтю в Ліягоні про місіонерів, які повернулися передчасно, і це допомогло мені почуватися краще, бо я не почувався, ніби я один такий (див. Дестіні Ярбро, “Передчасне повернення”, Ліягона, січ. 2018, сс. 44–47). І я також взяв до уваги слова своєї тітки: “Miсіонерська робота продовжується там, де є ми”.
Лукас Людвіг Саїто, Сан-Паулу, Бразилія
Оточіть себе добротою
Я ніколи не думав, що повернуся з місії передчасно. Я ніяковів і хвилювався, як буду дивитися людям в очі. Хоча той момент був одним з найважчих у моєму житті, я багато чого навчився. Я став кращою людиною.
Я повернувся додому, щоб пройти через процес покаяння. Деякі рішення, прийняті мною до місії, не узгоджувалися з євангельським вченням і заповідями. Через збентеження і бажання зберігати репутацію в Церкві я не пройшов через процес покаяння з моїм єпископом до місії. Однак вже через кілька перших місяців я відчув потребу повернутися додому і покаятися, аби я міг служити з честю й гідністю.
Серед того, що підтримувало мене після повернення додому, були: участь у духовних надихаючих заходах, серед яких церковні збори, проекти служіння і храм, як тільки отримав можливість до нього увійти. Однак найбільше допомагало те, що люди навколо мене—сім’я, дехто з друзів і навіть люди, яких я ніколи раніше не зустрічав,—виявляли мені любов і доброту.
Зрештою, з допомогою Господа і завдяки прикладу оточуючих мене людей, які йдуть за Христом, я зміг повернутися до Флориди й закінчити свою місію. Я маю надію, що всі ми будемо намагатися уподібнюватися до Христа у своєму ставленні до інших незалежно від того, чи вони повернулися передчасно з місії чи просто в нужді.
Кайген Стюарт, шт. Юта, США
Покладайтеся на Спасителя.
Я отримала покликання в Замбійську Лусакську місію. Найважчим у передчасному поверненні додому було те, що члени Церкви не розуміли місіонерів, які повертаються раніше.
Після повернення мені на три тижні необхідно було лягти в лікарню, і ніхто з членів Церкви не подзвонив і не прийшов. Єдиними людьми, які приходили до мене, були лідер групи і місіонери. Вони кожної неділі прислужували мені причастя—і це лише тому, що я їх про це просила. Я дійсно могла б покладатися на допомогу членів Церкви у відновленні сил та віри в Ісуса Христа упродовж тих перших кількох тижнів удома, однак мені довелося робити це на самоті.
Господь продовжує мене навчати кожного дня про те, чому я вдома раніше, ніж сподівалася, хоча іноді мені й досі це важко зрозуміти. Зараз я усвідомлюю, що передчасне повернення допомогло мені знайти батька і його сім’ю та встановити з ними стосунки. Це допомогло мені побачити, що я маю недугу, яка й досі не відступила. Я зрозуміла, якими є мої сили і слабкості. Наприклад, як сказати “ні”. Раніше мені було так важко сказати “ні” будь-чому або будь-кому. Я завжди була готова щось робити і ставила інших людей на перше місце незалежно від того, якою стомленою чи зайнятою я була. Це не є чимось поганим, але завдяки цьому випробуванню я зрозуміла, що іноді потрібно ставити на перше місце свої потреби.
Я продовжую відкривати щось нове про Господа і про те, чому я мала повернутися раніше додому. Але я отримувала багато благословень і кожного дня покладаюся на Господа. Хоча іноді важко й люди не завжди розуміють, я знаю, що Спаситель розуміє. І я продовжую покладатися на Нього і Його нескінченну Спокуту.
Лінді Чібейз, Ґаутенг, Південно-Африканська Республіка
Обіцяння, дане у вашому листі-покликанні на місію, коли ви вирішили взятися за цю роботу, буде виконано: “Господь пошле вам нагороду за ваше доброчесне життя”. Увага й турбота можуть зцілити ваші рани, і вони стануть знаряддям, яке зробить вас спроможними допомагати іншим людям приходити до Христа. Зрештою в цьому й полягає обов’язок місіонера.