2022
Я вважала, що інститут мені не потрібен, але він змінив усе в моєму житті
Лютий, 2022


Лише в цифровому форматі: Дорослій молоді

Я вважала, що інститут мені не потрібен, але він змінив усе в моєму житті

Коли мені було важко знайти істину, відвідування інституту релігії стало тим кроком, який мені необхідно було зробити, щоб наблизитися до Небесного Батька.

п’ять студентів сидять за столом в інституті

В юності я вважала, що мені не обов’язково мати за мету відвідування інституту релігії. Хоча старійшина Л. Том Перрі (1922–2015), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, порівнював інститут із “захисним щитом, який оберігає вас від спокус та випробувань світу”1, я думала, що, оскільки відвідувала семінарію, цього було достатньо! Мені здавалося, що я вже вивчила все, що могла. Моє зернятко віри було посаджено, і я була готова до зростання. Я вважала, що здобула все необхідне знання про євангелію, щоб протистояти світу.

Але невдовзі я зрозуміла, що всі спокуси світу були сильнішими, ніж я думала. Перехід у категорію дорослої молоді не був для мене легким. У семінарії я здобула необхідні духовні засоби, але я не знала, як ними користуватися.

Свої кілька перших дорослих років я провела в подорожах між рідною Новою Зеландією і Сполученими Штатами. У мене була стипендія для навчання в одному з коледжів у Массачусетсі, і, оскільки я була спортсменкою, то не приділяла церкві ні свій час, ні свою увагу. Наприкінці навчання я не ходила до церкви і не долучалася ні до чого, пов’язаного з євангелією, понад два роки.

Не знаючи того, я стала вразливою у своїй духовній битві зі світом.

І світ перемагав.

Однак усе змінилося, коли я повернулася додому в Нову Зеландію, щоб закінчити останні роки навчання. Я почала зациклюватися на почутті вини й сорому через те, що нехтувала своєю духовністю. Оскільки я так довго віддалялася від євангелії, у мене виникли запитання і сумніви стосовно Церкви, які поглинули моє маленьке зернятко віри.

Ідучи територією університету з опущеною головою, я набрела на будівлю інституту релігії. З важким серцем, купою запитань і крихтою віри, яка в мені залишилася, я переконала себе увійти. Моє ставлення до євангелії було скептичним, і я неохоче долучалася до всього, пов’язаного з Церквою, однак я зареєструвалася на навчальний курс, вважаючи, що це допоможе мені здобути певне скерування.

Той навчальний курс вивів мене на шлях, який змінив усе життя. І завдяки йому я засвоїла чотири важливі уроки.

1. Бог нас любить досконалою любов’ю

Серед найбільших запитань, які я мала на початку курсу, було таке: “Чи Бог все ще мене любить?” Я мала такі суперечливі почуття стосовно рішень, які приймала, коли поїхала навчатися. Мені здавалося, що я досягнула точки неповернення. Але, продовжуючи ходити до інституту кожного тижня, під час кожного уроку я отримувала послання, яке западало мені в серце: “Божа любов не має меж”.

Ми можемо припускатися помилок, але лагідне нагадування від учителя про те, що Небесний Батько любить нас досконало, було одним з найбільших послань кожного заняття в інституті під час мого першого семестру. Я зрозуміла, що хоча ми можемо вважати навпаки, однак Він нас любить і хоче скеровувати.

2. Небесний Батько хоче, щоб ми ставили запитання і шукали істину

У дитинстві в мене було так багато запитань стосовно Церкви, але я ніколи не відчувала, що можу їх озвучити, оскільки боялася осуду. А в юності запитань стало ще більше.

Коли я почала ходити до інституту, я була більше зосереджена на своїх запитаннях, які залишалися без відповіді, ніж на вірі та істинах, які я вже знала. А коли розпочалася пандемія COVID-19 і стрес та тривожність заволоділи мною, мені було важко відчувати Духа. Сподіваючись щось відчути, я стала на коліна і вперше за багато місяців помолилася. Перш ніж я змогла сказати хоч слово, на очі навернулися сльози і мене огорнуло сильне почуття любові. Я благала Господа дати відповідь на всі свої запитання, полегшити тягарі й надати спокій.

Незабаром після цієї молитви мій викладач із інституту запросив мене і однокласника сісти і поговорити про те, що потрібно молодим дорослим, оскільки під час уроків він хотів розглядати спільні для всіх нас труднощі та запитання. Мені було приємно знати, як сильно він хоче допомогти, і я розповіла про свої почуття. Поки ми того вечора обговорювали потреби дорослої молоді в Церкві, я знайшла відповідь на свою молитву в словах свого однокласника.

Я зрозуміла, що не єдина, хто має запитання, і що немає причини соромитися їх, як я раніше вважала.

Після тієї розмови я відчула духовний підйом і вперше була впевнена, що Небесному Батьку небайдужі мої запитання і що Він допоможе мені з часом знаходити відповіді.

3. Ми можемо навчатися від молодих людей, які є нашими однодумцями

Доросла молодь у Церкві ходить різними шляхами, має різні погляди і часом нам буває важко знаходити щось спільне одне з одним. Але є те, що об’єднує нас—це євангелія.

Я все більше долучалася до інституту, з великим захопленням слухала молодих людей, кожен з яких мав свій унікальний досвід пошуку духовної основи в боротьбі з супротивником.

Ізоляція, яку я відчувала, починала зникати, коли я приходила на інститут. Завдяки постійному товаришуванню та розмовам про євангелію я знайшла друзів і вплив їхньої дружби благословляв і надихав мене в процесі зміцнення віри.

4. Ми повинні розвивати власне свідчення

У дитинстві я ходила до церкви, бо цього хотіли батьки. Моє свідчення про євангелію було лише тінню їхнього свідчення. Але, продовжуючи зростати й шукати істину в інституті, я навчилася спиратися на власне свідчення замість того, щоб ховатися за свідченнями батьків. Ті зернятка віри, які я посадила кілька років тому, почали швидко проростати, оскільки заняття в інституті забезпечували хороший ґрунт і живлення, необхідні для зростання.

Зрештою заняття в інституті зіграли велику роль в моєму наверненні до євангелії Ісуса Христа. Інститут продовжує сприяти моєму зростанню у вірі. В ньому я не боюся ставити важкі запитання. І хоча я належу до Церкви все своє життя, лише після того, як я почала відвідувати інститут і навчилася застосовувати євангельські принципи у своєму житті, моє свідчення стало щирим і, що більш важливо, моїм власним.

Участь в інституті відкриває дорослій молоді можливості для отримання багатьох благословень. Президент Томас С. Монсон (1927–2018) пообіцяв: “Якщо ви будете брати участь в інституті і старанно вивчатимете Писання, ваша сила уникати спокус і отримувати скерування Святого Духа в усьому, що ви робите, збільшиться”2.

Я хочу повторити і ще раз наголосити на цих обіцяних благословеннях, згаданих нашим колишнім улюбленим пророком, які приносить відвідування інституту. Мені стало набагато легше пристосовуватися до змін, які є в житті дорослої молоді, оскільки моє свідчення про євангелію зміцнилося. Завдяки участі в інституті я змогла розвинути своє свідчення, яке дійсно стало моїм щитом і допомагає уникати спокус світу, а завдяки постійному вивченню Писань разом з молодими людьми свого віку, я побачила, що інститут дійсно є програмою, даною через натхнення від нашого Небесного Батька.

Посилання

  1. Л. Том Перрі, “Сприйміть істину”, Ліягона, січ. 1998, с. 63.

  2. Thomas S. Monson, Apr. 21, 2009, institute.ChurchofJesusChrist.org.