Оповіді з книги Святі, том 3
Зберігати віру під час війни
Ілюстрації Грега Ньюболда
Неллі Мідлтон, п’ятидесяти п’ятирічна свята останніх днів, жила в Челтенгемі зі своєю шестирічною дочкою Дженніфер. Аби підготувати дім до авіанальотів, вона використала свій скромний доход швачки, щоб облаштувати сховище у цокольному поверсі свого будинку, куди знесла їжу, воду, масляні лампи і маленьке металеве ліжечко для Дженніфер. Виконуючи настанови уряду, Неллі також завісила вікна сіткою, яка мала затримувати уламки скла, що розліталися внаслідок бомбардувань1.
По всьому Челтенгему у повітрі свистіли бомби й вибухали на землі з громовим гуркотом. Страхітливий шум наближався до дому Неллі, і от від потужного вибуху на сусідній вулиці захиталися стіни її будинку, вікна розбилися, наповнивши сітку гострим, як бритва, склом.
Уранці на вулицях міста було багато уламків. Внаслідок бомбардування загинуло двадцять три людини і понад шістсот залишилися без даху над головою2.
Неллі та інші святі в Челтенгемі робили все можливе, аби протриматися після бомбардування. Коли майже рік тому президент місії Х’ю Б. Браун та інші північноамериканські місіонери залишили країну, невеличкій філії та іншим, подібним їй, було нелегко заповнити всі покликання і підтримувати функціонування церковних програм. Потім місцеві чоловіки пішли на війну, і не залишилося носіїв священства, щоб благословляти причастя або офіційно керувати справами філії. Невдовзі філію довелося розформувати.
Один літній чоловік на ім’я Артур Флетчер, який мав Мелхиседекове священство, жив за двадцять миль, і він їздив на своєму поржавілому велосипеді, щоб побачитися зі святими в Челтенгемі, коли мав змогу. Але переважно саме Неллі, колишній президент Товариства допомоги в Челтенгемській філії, взяла на себе відповідальність за духовнеі матеріальне благополуччя святих у своїй місцевості. Оскільки філію було закрито, члени Церкви більше не могли збиратися в орендованому залі, куди вони приходили в неділю, тож вітальня Неллі стала місцем, де сестри Товариства допомоги молилися, співали і навчалися3.
Тихого листопадового вечора 1943 року Неллі Мідлтон почула, що у двері хтось дзвонить. Надворі було темно, але вона добре знала, що не слід умикати світло, коли відкриваєш двері. Майже три роки минуло з того часу, як німецькі бомби вперше впали поблизу її будинку, і Неллі постійно завішувала вікна ввечері, щоб убезпечити себе і доньку від авіанальотів.
Не вмикаючи світла, Неллі відчинила двері. На порозі стояв молодий чоловік, його обличчя було в тіні. Він простягнув руку і тихо назвав себе братом Реєм Хермансеном. Його вимова безперечно була американською4.
У Неллі перехопило дихання. Після розформування філії вона та інші жінки в Челтенгемі дуже хотіли частіше приймати причастя. Сполучені Штати нещодавно послали війська до Англії, щоб підготуватися до наступу союзників проти нацистської Німеччини. Як тільки Неллі збагнула, що хтось із американських солдатів, розміщених у її містечку, може бути святим останніх днів, який зможе благословляти причастя, вона попросила свою зведену сестру Маргарет намалювати зображення Солт-Лейкського храму і повісила його у місті. Під зображенням був напис: “Якщо хтось із солдатів зацікавиться цим зображенням, він знайде теплий прийом за адресою: вулиця Святого Павла, 13”5.
Чи побачив цей американець її плакат? Чи має він повноваження благословляти причастя? Неллі потисла йому руку і запросила в дім.
Рей був двадцятирічним солдатом-святим останніх днів з Юти, священником в Аароновому священстві. Хоча його розмістили за десять миль від цього містечка, він почув про зображення Солт-Лейкського храму від солдата іншого віросповідання і отримав звільнення, щоб прийти за адресою. Він ішов до дому Неллі пішки, тому прибув, коли вже стемніло. Коли Неллі розповіла йому про своє бажання прийняти причастя, він запитав її, коли може прийти, щоб прислужити їй причастя.
21 листопада Неллі, її дочка і три інші жінки вітали Рея на своїх недільних зборах. Неллі відкрила збори молитвою, а потім вся група заспівала гімн “Безмежна мудрість і любов”. Після того Рей благословив і розніс причастя, і всі чотири жінки свідчили про євангелію.
Невдовзі інші солдати-святі останніх днів почули про збори на вулиці Святого Павла. Бувало так, що в неділю у вітальні Неллі було стільки людей, що комусь доводилося сидіти на сходах6.
Коли третій том буде опубліковано, він міститиме повний перелік процитованих джерел і буде доступний на сайті saints.ChurchofJesusChrist.org.