Жертва, плід праведності

Старійшина Адейнка А. Оджедіран

Сімдесятник

Приклад Авраама навчає нас, що, коли ми ставимо Господа на перше місце, благословення прийдуть.

Abraham about to sacrifice his son Isaac

Коли я був президентом філії в Нігерії, одна молода новонавернена сестра виявила бажання служити на місії.Її батько, який не був членом Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, категорично не погоджувався з цими її планами. Радою приходу ми обговорили цю ситуацію. Ми вирішили,що буде доречно, якщо президентство філії зустрінетьсяз її батьком.

На початку нашого візиту ми не досягнули позитивного результату, але потім я відчув натхнення поділитися з батьком дівчини історією про готовність Авраама пожертвувати своїм сином Ісаком, як це описується в 22-му розділі книги Буття. Авраам є прикладом довіри й віри в Бога. Незважаючи на те, що Ісак був єдиним сином Авраама і Сарри, якого вони народилив похилому віці, Авраам з готовністю послухався, коли Господь попросив принести жертву.

Авраам уже приготувався принести свого сина в жертву, коли втрутився ангел. “Не витягай своєї руки до хлопця,—сказав він.—І нічого йому не чини, бо тепер Я довідався, що ти богобійний, і не пожалів для Мене сина свого, одинака свого” (Буття 22:12). Слово богобійний у цьому вірші означає, “відчувати благоговіння й трепет перед [Богом] і слухатися Його заповідей”¹.

Пом’якшене серце

Батько був зворушений цим нагадуванням про послух Авраама. Він сказав, що ніколи не сподівався, що його попросять зробити щось подібне, хоча й не настільки грандіозне. Він погодився, щоб його дочка служила, і підтримував її фінансово впродовж 18 місяців.

Ця сестра відслужила з честю. Коли вона повернулася, то вийшла заміж за чоловіка зі своєї філії. Вони все ще вірно служать у Церкві й мають трьох дітей. Усі її брати й сестри стали членами Церкви. Її брат також служив на місії. А її наймолодша сестра вийшла заміж за мого наймолодшого брата.

Я досі під враженням, коли згадую про рішення того батька. Він дозволив своїй першій дитині, наверненій до віри, яка відрізнялася від його релігії, служити на місії. Я також згадую благословення, які отримала його сім’я, коли всі його діти стали членами Церкви. Сьогодні всі вони мають щасливі шлюби і гідних супутників життя та вірно живуть за євангелією Ісуса Христа. Той батько так ніколи й не приєднався до Церкви, але безсумнівно його жертва, подібно до віри в Бога, яку мав Авраам, “залічен[а] йому … в праведність” (Буття 15:6).

Подоба

Готовність Авраама принести в жертву свого сина була, звичайно ж, “подобою до Бога і Його Єдинонародженого Сина” (Кн. Якова 4:5). У цій таблиці вказано на деякі подібності:

Ісус Христос, Син Бога	Ісак, Син Авраама
Бог каже про Ісуса Христа як про Свого Улюбленого Сина (див. Матвій 3:17; Джозеф Сміт—Історія 1:17).	Бог каже про Ісака як про сина, якого любив Авраам (див. Буття 22:2).
Спаситель є Агнцем Божим, Який забрав гріхи світу (див. Іван 1:29; 1 Нефій 11:21, 33; Moсія 14:7; Aлма 7:14).	Ісак є агнцем, якого Авраам мав принести в жертву (див. Буття 22:7–8).
Бог віддав Свого Сина з любові до нас (див. Іван 3:16).	Авраам був готовий пожертвувати свого сина завдяки любові до Бога (див. Буття 22:12).
Спаситель є спадкоємцем Батькового трону (див. Римлянам 8:17; Євреям 1:2).	Ісак був спадкоємцем Авраама (див. Буття 15:4).
Через Христа ми всіє спадкоємцями царства (див. Римлянам 8:17; Галатам 3:29).	Через Ісака (або через завіти) нас зараховано до сімені Авраама (див. Буття 21:12–13).
Господня жертва є необхідною для викуплення. Завдяки вірності, обрядам і завітам ми можемо стати, як Він.	Завдяки обіцянням, даним Аврааму та Ісаку, ми можемо стати дітьми завіту, обраними Бога.

Коли ми з готовністю дотримуємося Господніх заповідей, ми приносимо для Нього жертву. Таким чином ми здобуваємо більше його уможливлюючої сили, яка дозволяє нам прямувати до вічного життя після того, як ми докладемо найкращих зусиль (див. 2 Нефій 25:23; Moроній 7:25). Коли ми осягаємо Спасителеву Спокуту, наша любов до Нього зміцнюється. Ми відчуваємо до Нього більшу прихильність. Це допомагає нам виконувати все, що Він від нас вимагає.

Добровільна жертва

У Писаннях міститься багато прикладів людей, які добровільно йшли на жертви, і після того Бог наділяв їх особливими здібностями.

Батько Легій, наприклад, залишив усе, аби вирушити до обіцяної землі. Потім Бог допоміг синам Легія здобути пластини з латуні від Лавана, надав Ліягону, яка скеровувала їх через пустиню, показував Нефію, як будувати корабель, і захищав його сім’ю, коли вони перетинали океан. (Див. 1 Нефій 2–18).

Алма молодший пожертвував своєю посадою головного судді, щоб присвятити себе більш священному покликанню первосвященника (див. Алма 4:11–20). Потім він установив “порядоку церкві” (Aлма 6:4), працював з Амулеком, навчаючи багато душ, і утік із в’язниці силою Господа (див. Aлма 8–16).

Те, як Алма пожертвував однією посадою заради іншої, нагадує мені про випадок з мого життя, коли мене покликали територіальним сімдесятником. Невдовзі після мого покликання компанія, в якій я працював, захотіла, аби я прийняв доручення чотири роки попрацювати в Європі. Те доручення вимагало зміни місця проживання, тож я відмовився. Тим людям, які були здивовані моїм рішенням, я пояснив, що Господь не покликав би мене служити в Західно-Африканській території, щоб лише за місяць припинити служіння і в травні поїхати до Європи. Я згадав старозавітну історію про Йону (див. Йона 1–3). Я знав, що Господь покликав мене, і я не хотів відмовлятися від свого покликання.

Головне в євангелії

Жертва—це плід праведності. Вона вимагає вміння подолати в собі тілесну людину, піддаючись спонуканням Святого Духа (див. Мосія 3:19). Ось деякі жертви, на які ми, члени Церкви, постійно йдемо.

Дотримання закону десятини. “Ось, нинішнє названо “сьогодні” аж до пришестя Сина Людини, і це істинно є днем жертвування і днем для обкладання десятиною Мого народу” (Учення і Завіти 64:23). Уявіть, що Господь каже вам: “Тепер я знаю, що ти шануєш Бога, оскільки ти не утримав своєї десятини”.

Вшанування Суботнього дня. Ми жертвуємо своїми задоволеннями, аби зробити Суботній день приємністю для Господа, і Він обіцяє великі благословення тим, хто шанує Суботній день (див. Ісая 58:13–14). “Тепер я знаю, що ти шануєш Бога, оскільки ти шануєш Суботній день”.

Місіонерське служіння. Чи може молоде покоління “зараз покину[ти] сіті” свої (Maтвій 4:20) або те, що утримує їх, і піти за Господом, служачи на місії? “Тепер я знаю, що ти шануєш Бога, оскільки ти не уникав служіння на місії”.

Приймати і віддано звеличувати покликання. Коли ми охоче приймаємо покликання служити Господу, то прагнемо Його скерування в усьому, що робимо. “Тепер я знаю, що ти шануєш Бога, оскільки ти робиш усе, що вимагається, і навіть більше”.

Служіння іншим. Коли ми жертвуємо часом і ресурсами в служінні, відвідуємо, надаємо підтримку та надихаємо інших, то стаємо справжніми послідовниками Христа. Виконання сімейно-історичної роботи і служіння у храмі надає можливість служити тим, хто за завісою. “Тепер я знаю, що ти шануєш Бога, оскільки ти служиш Його дітям”.

Вияв любові

Президент М. Рассел Баллард, діючий президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів, сказав: “Жертва—це вияв чистої любові. Ступінь нашої любові до Господа, євангелії та до ближніх може вимірюватися тим, що ми готові пожертвувати заради них”².

Коли ми беззастережно виконуємо Господні заповіді, то стаємо все більше схожими на Нього, і ми стаємо Ізраїлем, як навчав Президент Рассел М. Нельсон. Він запитав: “Чи прагнете ви, щоб Бог був понад усе у вашому житті? … Чи прагнете ви в першу чергу робити все, що Він хоче, щоб ви зробили, а вже потім будь-що інше? Чи прагнете ви, щоб вашу волю було поглинуто Його волею?”³

Коли ми робимо так, щоб Бог був понад усе в нашому житті, ми вважаємо нашу жертву Йому вдячністю за Його любов. Ми вважаємо служіння у Його царстві привілеєм, а не тягарем. Жертва стає легкою завдяки вірі в Господа, коли ми насолоджуємося Його викупительною любов’ю.