Лише в цифровому форматі: доросла молодь
Як в’язання гачком допомогло мені відновити моє свідчення
Хобі під час пандемії допомогло мені зрозуміти процес зростання і зміцнення моєї віри.
Я перебирала речі в старому запорошеному ящику, тримаючи в руці ангела. Я зв’язала гачком голову та тулуб ангела, але щоб зв’язати німб і крила, мені потрібна була жовта пряжа, а я не була впевнена, чи є в мене.
Я навчилася в’язати гачком, коли мені було 11 років, але не брала гачок у руки вже десь десять років. Лише під час пандемії в’язання гачком знову стало моїм хобі, і в мене з’явилася ціль: я хотіла зв’язати повний набір фігурок зі сцени вертепу до Різдва.
Я вже майже здалася, але несподівано побачила жовту смужку тканини. Я потягнула за неї і дістала велику нерівну ковдру. Вона складалася з гігантських, вульгарних смуг контрастних кольорів: помаранчевого, рожевого, темно-синього та жовтого, які були зв’язані разом гачком у огидно яскравий візерунок.
Усі смуги були різного розміру. Петлі були в них нещільними та нерівними. Але ковдра все одно змусила мене посміхнутися, бо я в’язала її, тільки-но навчившись тримати гачок у руках. Моя зосередженість і мотивація зникли задовго до того, як я її дов’язала, і вона роками лежала в цій купі незавершених речей, невикористана і непобачена.
Я взялася за вільний, незакріплений кінець ковдри й потягнула. Останній ряд ковдри не був закритий, тож я змогла розпустити кілька петель за раз, просто злегка потягнувши за нитку.
Перш ніж розпустити її далі, я завагалася. Ковдра була старою та надто яскравою, але мене трохи засмучувала думка, що я збираюся зіпсувати все, над чим так важко працювали мої юні пальці. Але я зрозуміла, що в цій ковдрі, яку я зв’язала багато років тому, зберігся саме той матеріал, який був мені потрібен, і тепер його можна було використати для цієї кращої мети.
Тому я розпустила ковдру. Я продовжувала тягнути за нитку, доки в мене на колінах не утворилася купа пряжі, а потім почала в’язати. Тепер мої руки були набагато вправнішими, і незграбні дитячі петлі моєї ковдри перетворилися на витончені крила ангела.
Під час роботи в мене з’явилася дивна думка.
Моє свідчення схоже на цього маленького ангела.
Перетворення моєї віри
Спочатку ця думка змусила мене посміхнутися, але що довше я думала про це, то більше розуміла, що це правда. Моє свідчення, як і моя маленька ковдра, спочатку було простим дитячим витвором. Потім я розпустила її, оскільки моя віра зіткнулася з випробуваннями. Здавалося, що слабкі неакуратні петлі, які лягли в основу мого свідчення, розриваються.
І ось нарешті відбулося перетворення. Коли я перестала так міцно триматися за минуле, почала довіряти Спасителю і дозволила своєму свідченню розвиватися й змінюватися, воно перетворилося на щось набагато прекрасніше, щось глибше й значуще, ніж те, на що я була здатна в дитинстві.
Почесний генеральний авторитет із Кворуму сімдесятників, старійшина Брюс К. Хейфен пояснив цю концепцію, коли описав те, що він назвав “простота за складністю”1. В основі цієї концепції лежить ідея того, що, вирішуючи складні питання в нашому житті, ми отримаємо новий сильніший вид простоти. Він пояснив, що “наші тунелі неоднозначності покликані навчати нас, а не мучити. … Завдяки вірі ми свідомо вирішуємо зростати шляхом складних речей, які дозволяють нам дивитися на світ широко відкритими очима та серцем”2.
Що довше я думала про це, тим більше я розуміла, що не тільки моє свідчення, але й моє життя розвивалося за цією схемою. Це сталося не відразу, але поступово, з часом, мені вдалося змінитися. Завдяки Христу я змінилася. Завдяки Христу я подолала труднощі й стала новою собою.
Пізнання Христа як нашого Викупителя
Я розпочала в’язати гачком, щоб просто мати якесь хобі під час карантину, але в’язання стало ідеальним нагадуванням про вплив Христа та святкування нового життя. Тому що Христос пропонує нам можливість перетворитися на щось абсолютно нове. Ми святкуємо народження дитини у Віфлеємі, оскільки знаємо, що це дитя виросло і стало Тим, Хто може дати нам можливість зростати, змінюватися і ставати цілісними.
Як сказав Президент Томас С. Монсон (1927–2018): “Коли ми з вами йтимемо шляхом Ісуса, то пізнаємо, що Він уособлює більше, ніж дитя у Віфлеємі, більше, ніж сина тесляра, більше, ніж найвеличнішого вчителя, які будь-коли жили. Ми пізнаємо Його, як Сина Бога, нашого Спасителя і нашого Викупителя”3.
Хоча народження Христа було чудом, моє святкування Різдва стає більш глибоким і значущим, коли я згадую, чому саме ангельська звістка принесла таку “велику радість” (Лука 2:10). Ангел пророчив: “І вона [Марія] вродить Сина, ти ж даси Йому ймення Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів” (Матвій 1:21).
Святкуючи народження Христа, ми також згадуємо про надію на нове життя та другий шанс, які Він дає нам. Різдво — це чудовий час традицій і дарування, але воно також може стати часом для зміцнення або навіть відновлення нашого свідчення. Ми можемо дозволити Господу, з Його вмінням і мудрістю, зробити нас чимось кращим, ніж ми могли собі уявити.