Чи побачу я свою матір знову?

Магдалена Доносо, штат Флорида, США

Мій храмовий досвід очистив моє серце. У той момент весь мій біль і гнів покинули мене.

Зображення

жінка дивиться у вікно

Фотографії Крістіни Сміт

Після розлучення моїх батьків мати з братом переїхали жити до бабусі. Трохи пізніше в Матагальпі, Нікарагуа, народилася я. Через два роки, коли мати помирала від раку, вона попросила мого батька взяти нас до себе. Він відмовився.

Це сильно образило мене. Однак після смерті матері батько почав змінюватися і відвідувати нас. Але я його не любила. Я ненавиділа його. Через шість років після смерті матері він загинув в автокатастрофі.

Оскільки батько погано ставився до матері, в мене сформувалося негативне уявлення про шлюб. Коли мені виповнилося 15 років, я серйозно задумалася над тим, щоб стати черницею, аби не виходити заміж. Але колега сказала мені: “Існує багато інших способів служити Богу. Ти можеш зустріти хорошого чоловіка, вийти за нього заміж, і ви обоє зможете разом служити Богу. Попроси Його вказати тобі шлях”.

Того вечора під час вечірньої зміни в лікарні я обмірковувала її слова. Щоразу, коли в мене виникали проблеми чи труднощі в житті, я сумувала за мамою. Переглядаючи лікарняні документи, я заснула й уві сні побачила її.

У моєму сні я увійшла в стару церкву й сіла в першому ряду. Обернувшись, я побачила матір. Вона не сказала ні слова, але мала сумний вираз обличчя і рукою вказала на двері. Я зрозуміла, що вона не хоче, аби я стала черницею.

Після цього сну ми з тіткою почали шукати нову церкву, яку могли б відвідувати. Ми побували в кількох церквах. Мені вони всі подобалися, але я не відчувала, що там моє місце. Нам хотілося знайти церкву, де ми могли б відчути присутність Бога.

Відвідуючи різні церкви, я ставила їхнім провідникам “потаємні запитання душі”.¹ Я питала: “Чи побачу я знову свою матір? Чи упізнає вона мене, що я—її дочка? Чи розумітиму я, що вона—моя матір?” Більшість із них відповіли, що я впізнала б у ній лише свою сестру, а не матір. Я думала, що це не справедливо.

Ви теж маєте докласти зусиль

Зустрівши місіонерів Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, я нарешті отримала відповіді, які шукала.

Я запитала в них: “Чи упізнає мене моя мати, що я—її дворічна дочка, яку вона загубила, коли померла?”

“Так,—відповіли вони,—і ти розумітимеш, що вона—твоя мати”.

“Чи зможу я колись знову її обійняти?”

“Так,—сказали вони мені,—але щоб це сталося, ти маєш виконати свою частину роботи”.

“Що мені потрібно робити?”

“Дозволь нам навчати тебе,—сказали місіонери. Потім ти маєш молитися про те, що ти дізнаєшся. І якщо ти відчуєш, що наше навчання є істиною, тобі потрібно христитися”.

Того ж дня вони також навчали мене про храм. Між нами відбулася дуже особлива розмова. Я зрозуміла, що те, чого мене вчили, було істиною. Через два місяці моя тітка, двоє її дітей і я христилися і були конфірмованими в члени Церкви.

Після хрищення я дуже хотіла, щоб храмова робота була виконана за мою маму, але не за батька. Однак місіонери заохочували мене.

“Це частина твоєї роботи,—сказали вони. Твій батько також чекає, що ти зробиш все, аби робота за нього була виконана.

Я відповіла, що мені байдуже. Мене все ще переповнювало розчарування в ньому.

“Ми знайшли євангелію,—сказала мені моя тітка.— Тобі варто пробачити його й виконати роботу за нього”.

Я неохоче прийняла їхні поради. Через рік після хрищення я привезла імена своїх батьків до храму в Гватемалі. Це був надзвичайний, емоційний досвід. Я христилася за свою маму та ще кількох людей. Потім президент нашої філії був готовий охриститися за мого батька. Мені не хотілося на це дивитися, тож я почала йти звідти.

Коли президент філії увійшов до купелі, під час обряду я почула ім’я свого батька. Одразу після цього я відчула поруч його присутність. Цей досвід змусив мене відчути сором за те, що я не хотіла виконувати роботу за нього.

“Пробач мене, Небесний Батьку”,—молилася я, почавши плакати. “Я була егоїсткою”.

Повернувшись до Нікарагуа, я пішла на цвинтар, де похований мій батько. Я вперше відвідала його могилу й поклала на неї квіти. Я попросила його пробачити мене та сказала, що люблю його. Тоді я знову заплакала.

Мій батько, як і моя мати, чекав, коли я віднесу його ім’я до храму, де Небесний Батько дозволив мені отримати чудесний досвід. Цей досвід очистив моє серце. У той момент я звільнилася від болю й гніву, які я відчувала до цього.

І я за це навічно вдячна.