Молитва за дітей
Ми, батьки, можемо робити життя змістовним завдяки … любові й вірі, котра передається від покоління до покоління, кожній дитині.
Завершуючи перший день навчання відданих нефійців, воскреслий Спаситель приділив увагу особливим слухачам, до яких наш погляд часто не опускається і які інколи майже поза полем зору.
Священний літопис стверджує: «Він наказав, щоб було приведено їхніх малих дітей…
І … коли вони опустилися навколішки на землю,… він сам також опустився навколішки… і ось він молився до Батька, і те, про що він молився, не можна записати,… [—] такого великого і дивовижного, як те, що Ісус … говорив Батькові.
Коли Ісус закінчив молитися,… він підвівся … і … заплакав,… і він узяв їхніх малих дітей, одного за другим, і благословив їх, і [знову] молився Батькові за них.
А коли він зробив це, він знову заплакав;… [і сказав] натовпу: «Дивіться на своїх маленьких».
Нам точно невідомо, що відчував Спаситель у цю зворушливу мить, але знаємо напевно, що Він був «стурбований» і «стогнав у собі» через те нещадне зло, яке завжди вирує навколо невинних1. Ми знаємо, що Він відчував потребу помолитися за дітей і благословити їх.
У такі часи, як зараз, коли на глобальному, місцевому чи особистому рівні людям загрожує небезпека, я також молюсь за дітей. Іноді здається, що їх тягне в безодню море спокус і гріха, просто змиває їх ще до того, як вони можуть протистояти йому,—до того, коли мають стикнутися з ним. Й іноді, щонайменше деякі, такі сили не підвладні нашому контролю.
Що ж, на деякі з них ми не можемо вплинути, але я свідчу з вірою в живого Бога, що Він може зробити це. Він живе, і сила священства задіяна по обидва боки завіси. Ми не самотні і нам не треба тремтіти, як облишеним. Наша частина роботи в тому, щоб жити за євангелією і відстоювати її принципи. Ми можемо заявляти людям про вірну Дорогу, спасительну Правду, радісне Життя2. Ми можемо покаятися в усьому, в чому слід покаятися, і після всього—молитися. При цьому ми можемо благословляти одне одного, а особливо тих, кому наш захист потрібен найбільше—дітям. Ми, батьки, можемо робити життя змістовним завдяки тому, що завжди робило його змістовним—завдяки любові й вірі, котра передається від покоління до покоління, кожній дитині.
Я так само молюся за молодь, і хочу поговорити про конкретний аспект її безпеки. Я обережно і з любов’ю звертаюся до всіх дорослих цієї Церкви, хто є і не є батьками, кого, можливо, торкнулися цинізм і скептицизм, хто в питаннях повної відданості душі завжди задкує, хто в таборі вчень Церкви завжди ставить свій намет на периферії віри. Всім таким, кого ми любимо і чий намет бажаємо бачити ближче до наших, я кажу: будь ласка, майте на увазі, що за все треба буде сплатити, і за таку позицію рахунок не завжди приходить за вашого життя. Шкода, але це дечим схоже на перебір споживчого кредиту, виплати за який ітимуть з кишені ваших дітей і онуків й будуть набагато більшими, ніж ви думали.
У цій Церкві є безмежні можливості для навчання й пізнання, порівняння й обмірковування, для обговорення й сподівання на подальше одкровення—що є також священним повелінням. Всі ми вчимося «рядок за рядком, приписання за приписанням»3, щоб розвинути справжню віру, що поведе до істинно християнського життя. Тут немає місця для примусу чи маніпулювання, залякування чи блюзнірства. Але жодна дитина в цій Церкві не повинна сумніватися в батьківській відданості Господу Ісусу Христу, Відновленій Його Церкві, реальності сучасних пророків й апостолів, котрі зараз, як і раніше, ведуть цю Церкву згідно з «волею Господа,… думкою Господа,… словом Господа і силою Бога на спасіння»4. Говорячи про такі основи віри, пророки не вибачаються за заклик бути єдиними, по-справжньому злагодженими—в тому прекрасному змісті цього слова, який мав на увазі пророк Джозеф Сміт5. У всякому разі, як колись у дружній розмові мені сказав старійшина Ніл Максвелл: «Коли розступалися води Червоного моря, із злагодженістю, мабуть, проблем не було».
Батьки просто не мають права загравати із скептицизмом чи цинізмом і потім дивуватися тому, що діти роздмухали цей флірт до справжнього роману. Якщо в питаннях віри та вірувань діти під загрозою бути унесеними потоками філософствувань й наразитися на пороги сучасної культури, ми, їхні батьки, повинні як ніколи триматися надійних, безпомилкових причалів, добре знайомих нашим домашнім. Нікому не буде користі, якщо ми злетимо з ними з водоспаду й на ходу крізь ревіння вод пояснюватимемо, що, насправді, знали, що Церква істинна і що в ній є ключі священства, але просто не хотіли обмежувати чиюсь свободу думати інакше. Навряд чи варто сподіватися, що діти безпечно дістануться до берега, якщо батькам невідомо, де прив’язати свій човен. Колись Ісая, говорячи про невіруючих, вже вживав цей образ: «Опустилися [їхні] шнури,… не зміцняють підвалини щогли своєї, вітрил не натягують»6.
Я боюся, що деякі батьки не розуміють, що навіть при впевненості у своєму особистому свідченні, вони, однак, роблять цю віру заважкою для розуміння дітей. Ми можемо бути активними святими останніх днів, ходити на збори, та якщо ми не живемо цілісно за євангелією і не доносимо своїм дітям знання про непохитне і щире власне переконання щодо істинності Відновлення й божественного керівництва Церквою від першого видіння й до цієї миті, ці діти, на жаль, але не на подив, можуть стати неактивними святими останніх днів, які не ходять на збори, або щось у цьому дусі.
Нещодавно ми із сестрою Холланд познайомилися з чудовим юнаком, який прийшов до нас після блукання окультизмом і дослідження цілого набору східних релігій—і все з метою знайти істинну віру. Як він сам сказав, його батько ні у що не вірив. Але дід був членом Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. «Але він особливо не захоплювався цим,—повідомив нам юнак.—Він завжди доволі цинічно відгукувався про Церкву». Від цинічного діда до сина-атеїста, й від нього до внука, котрий тепер відчайдушно прагне того, що Бог колись вже дав його сім’ї! Яка прекрасна ілюстрація принципу, щодо якого колись застерігав старійшина Річард Л. Еванс.
Він говорив: «Інколи батьки помилково вважають, що можуть дещо розслабитися у поводженні й слухняності або перейняти так званий ліберальний погляд на основи основ, тобто, що халатність чи потурання щодо духовності не зіпсує загальної картини, або можуть не вчити дітей, що слід ходити до Церкви, або вголос критикувати. Деякі батьки вважають, що можуть розгнуздатися в дотриманні фундаментального, і це ніяк не вплине на їхню сім’ю або майбутні сім’ї дітей. Та якщо хтось із батьків трохи зійде з курсу,—казав він,—діти, скоріш за все, підуть ще далі»7.
Жоден з батьків і жодна людина не повинні мати права навіть ненавмисно увести дитину (чи будь-кого!) від відданості й фундаментальних вірувань через своє бажання виглядати розумними чи незалежними. У питаннях релігії скептично налаштований розум не вищий за достоїнством, ніж віруюче серце, а аналітичне розвінчування, популярне, скажімо, у сфері наукової фантастики, якщо його застосувати до сімей, що прагнуть жити вдома за вірою, може бути справжнім нищенням. І таке відхилення від справжнього курсу може бути оманливо невідчутним і мати вповільнені наслідки. Як сказав один оглядач: «Якщо ви будете підвищувати температуру води в моїй ванній на один градус кожні 10 хвилин, то звідки я зрозумію, що пора кричати?»8
Коли діти давнього Ізраїлю ставили в пустині Синай святу скинію, їм було наказано посилити мотузки й зміцнити коли, на яких вона трималася9. Чому? В житті постійно виникають бурі. Тож підтягни—прив’яжи, а тоді знов підтягни і прив’яжи! Ми знаємо, що навіть при цьому деякі діти приймуть рішення, що розіб’є батьківське серце. Мама й тато можуть все робити правильно, а діти все одно збиваються з дороги. Свободу волі ніхто не відміняв. Але й у такі важкі часи вас тішитиме знання, що діти знали про вашу непохитну віру в Христа, в Його істинну Церкву, в ключі священства й тих, хто їх тримає. Вас тішитиме знання, що хоч вони і сходять з прямої і вузької путі, та роблять вони це з усвідомленням, що батьки твердо стоять на ній. Крім того, у них буде більше шансів повернутися на цю путь, коли спам’ятаються10 і згадають поданий з любов’ю приклад і навчання, що йшли від вас.
Живіть за євангелією настільки сумлінно, наскільки можете. Дотримуйтеся завітів, про укладання котрих діти знають. Давайте благословення священства. І свідчіть!11 Не сподівайтеся, що ваші діти якось самі підхоплять зміст ваших вірувань. Пророк Нефій майже наприкінці життя сказав, що вони писали про Христа і зберігали власні переконання в Його євангелії, щоб «переконати наших дітей,… щоб наші діти могли знати … [і вірувати] правильно»12.
Як і Нефій, можемо запитати себе, що знають наші діти? Що знають від нас? Самі по собі? Чи знають діти, що ми любимо Писання? Чи бачать вони, як ми читаємо їх, як робимо позначки і застосовуємо щодня в житті? Чи відчиняли наші діти двері без стуку і бачили нас на колінах у молитві? Чи знають вони, що ми молимося не тільки з ними, а й за них, спонукані самóю лише чистою батьківською любов’ю? Чи знають діти, що ми вважаємо піст чимось більшим, ніж обов’язкове випробування в першу неділю місяця? Чи знають вони, що ми постилися за них та за їхнє майбутнє, про яке їм нічого ще невідомо? Чи знають вони, що ми любимо ходити до храму, бо в ньому створюються узи єднання, які ані смерть, ані легіони пекла не зможуть розірвати? Чи знають вони, що ми любимо і підтримуємо місцевих і генеральних провідників, якими б недосконалими вони не були, за їхнє бажання взяти на себе покликання, якого не вигадували, щоб зберігати норми праведності, які не встановлювали? Чи знають ці діти, що ми любимо Бога всім серцем і прагнемо побачити обличчя і припасти до ніг Його Єдинонародженого Сина? Молюся, щоб знали.
Брати і сестри, наші діти випускаються в майбутнє із силою і напрямком, які задаємо ми. І хоча ми стурбовано дивимося вслід цій стрілі в польоті, знаючи про зло, яке може відхилити її від курсу після того, як наша рука відпустила її, не слід забувати, що найважливішим фактором на цій землі, що визначає напрямок її польоту, є непохитність, міць і впевненість того, хто тримає лук13.
Карл Сендберг якось сказав: «Дитина—це уособлення переконання Бога, що життя має тривати»14. Будьте сильними, дивлячись у майбутнє цієї дитини і своє. Будьте віруючими. Не припиняйте любити і свідчити. Не припиняйте молитися. Ці молитви почують, і відповідь на них прийде в найбільш неочікуваний час. Бог нікому так поспішно не допоможе, як дитині, а також її батькам.
«І [Ісус] сказав їм: Дивіться на своїх маленьких.
І … вони кинули погляд до небес, і вони побачили небеса відкриті, і вони побачили ангелів, які спускалися,… нібито це було посередині вогню; і вони спустилися і оточили тих маленьких, і їх було оточено вогнем; і ангели священнослужили їм»15.
Я палко молюся про дітей, щоб завжди було так, в ім’я Ісуса Христа, амінь.