Прощення замінить гіркоту любов’ю
Прощення означає, що колишні проблеми більше не диктують нам долю, і ми можемо зосередитися на майбутньому, маючи в серці любов Бога.
Які дивовижні ті дари Духа, що були дані Господом старійшині Нельсону! Його вміння благословило не тільки Церкву, а й увесь світ.
Сьогодні я хотів би поговорити про прощення.
Я виріс у невеличкому фермерському містечку, де вода була основою життя для всіх мешканців. Я пам’ятаю, як вони постійно чекали дощу, хвилювалися, коли його не було, і молилися про нього, про дозвіл на зрошення і про воду взагалі. Інколи діти бурчать на мене. Вони кажуть, що в житті не бачили людину, яка була б так стурбована відсутністю дощу. Я їм кажу, що, мабуть, так і є, бо там, де я виріс, про дощ не просто хвилювалися. Ним жили!
Під впливом і натиском суворості клімату деякі люди бувало проявляли не найкращі свої риси. Час від часу сусіди сперечалися через те, що хтось занадто багато води забрав з резервуару. Саме з цього почалася історія двох чоловіків, скажімо, Чета і Уолта, які жили поблизу гірського пасовиська. Вони не доходили згоди через воду зі спільного резервуару для поливу. Спочатку все було доволі невинно, але вони дозволили непорозумінню з роками перерости в обурення, а тоді в суперечку, що дійшла навіть до погроз.
Одного липневого ранку цим чоловікам знову здалося, що їм замало води. Обидва пішли перевірити резервуар, кожен подумки нарікаючи на іншого, який викрав воду. До входу вони підійшли одночасно. Обмінялися лютими словами й образами. Уолт був велетнем, людиною дужою. Чет був маленьким, жилавим і чіпким. У розпалі сутички чоловіки застосували один до одного лопати як зброю. Уолт випадково поцілив лопатою Четові в око, на яке той залишився сліпим.
Пройшли місяці й роки, а Чет не міг ані забути, ані пробачити. Його не відпускала злість за те, що він втратив око, і ненависть стала ще запеклішою. Одного дня Чет пішов у сарай, зняв із цвяха рушницю, сів на коня і направився до резервуару. Він поставив заслінку в резервуарі й перекрив доступ води на ферму Уолта, знаючи, що той зараз приїде подивитися, що сталося. Потім Чет сховався в кущах і затаївся. Коли Уолт з’явився, Чет застрелив його. Тоді стрибнув на коня, а, приїхавши додому, зателефонував шерифу і сказав, що тільки-но убив Уолта.
Мого батька попросили бути присяжним на суді щодо вбивства. Батько відмовився, оскільки був давнім другом обох чоловіків та їхніх сімей. Чета допитали і визнали винним у вбивстві; його засудили на довічне ув’язнення.
Пройшло багато років, і до мого батька прийшла дружина Чета й попросила його підписати петицію до губернатора з проханням достроково звільнити її чоловіка, здоров’я якого сильно похитнулося за роки примусової роботи. Батько підписав її. Через кілька днів на нашому порозі з’явилися двоє дорослих синів Уолта. Вони були розлючені. За їхніми словами, у зв’язку з підписом батька петицію підписало багато інших людей. Вони попросили його забрати підпис назад. Він сказав: «Ні». Батько розумів, що Чет був хворим і нещасним. Він багато років відстраждав у в’язниці за той жахливий злочин, що вчинив у розпалі. Батько хотів, щоб Чета поховали, як нормальну людину, біля своїх родичів.
Сини Уолта із злістю кинули: «Коли його звільнять із в’язниці, тоді побачимо, скільки шкоди йде від нього та його сім’ї».
Зрештою Чета звільнили з-під сторожі й дозволили повернутися додому й померти там. На щастя, між сім’ями більше не траплялося лихого. Батько часто горював з приводу того, що Чет і Уолт, ці сусіди та друзі з дитинства, піддалися полону своєї злоби і дали їй зруйнувати обидва життя. Яка трагедія, що миттєвому запалу було дозволено вийти з-під контролю, що зрештою забрало життя обох, лише тому, що чоловіки не могли простити один одному незначну кількість забраної води для поливу.
Спаситель казав: «Зо своїм супротивником швидко мирися, доки з ним на дорозі ще ти»1, цим заповідаючи нам розв’язувати розбіжності одразу, щоб миттєвий спалах не злетів до рівня фізичної чи моральної жорстокості і щоб ми не стали заручниками своєї злоби.
Цьому принципу важко знайти краще застосування, ніж удома. Можливо, яблуком незгоди буде не вода, але у кожного, хто живе на землі, під тиском телестіального клімату знайдеться причина—справжня чи надумана—образитися. Як реагувати на це? Чи будемо ображатися? Чи шукатимемо провину? Чи дозволимо миттєвому оволодіти нами?
Президент Бригам Янг порівнював образу з укусом отруйної змії. Він говорив, що існує «два шляхи того, що може вчинити людина, яку вжалила гримуча змія. Перший—у злобі, страху або помсті кинутися за твариною і вбити її. Або ж вона може поспішити і видалити отруту з організму». Він сказав: «Якщо ми підемо другим шляхом, то, ймовірно, виживемо, та якщо спробуємо піти першим, нам може не вистачити сил вбити її»2.
Дозвольте мені зауважити, що ми перш за все повинні пильнувати за собою, щоб не спричинити в сім’ї духовних чи душевних зміїних укусів. У сучасній культурі чесноти прощення й доброта здебільшого принижуються, а знущання, злість і грубе критиканство навпаки процвітають. Якщо не будемо пильнувати, то, можливо, почнемо так поводитися вдома, в сім’ї, і незабаром почнемо критикувати своє подружжя, дітей або родичів. Не ображаймо близьких нам людей критиканством, плодом егоїзму! Дрібні суперечки і незначна критика в сім’ї, якщо не стримувати їх, можуть отруїти стосунки і перерости у відчуженість і навіть у жорстокість і розлучення. Натомість, як і у випадку з отрутою, ми повинні «поспішити» і приборкати ці суперечки, позбутися знущання, полишити критиканство і покінчити з обуренням і гнівом. Ми не можемо дозволити собі роздумувати над цим, ані дня.
Протилежністю трагічній історії про Уолта й Чета є приклад Йосипа з Єгипту. Брати ненавиділи його і заздрили. Вони домовилися позбавити його життя і продали, як раба. Йосипа привезли до Єгипту, де він роками намагався піднятися з рабства. В усі ці важкі часи Йосип міг би проклинати своїх братів і клястися помститися. Він міг би плекати свій біль планами одного дня поквитатися з ними. Та він не робив цього.
З часом Йосип став управителем у всьому Єгипті, другою людиною після самого фараона. Коли настав нищівний голод, брати Йосипа прийшли до Єгипту за провізією. Не впізнавши його, вони схилилися перед ним, людиною високої посади. Без сумніву, в цю мить Йосип мав владу, щоб помститися. Він міг кинути братів за ґрати чи засудити на смерть. Натомість він проявив силу прощення. Він сказав: «Я Йосип, ваш брат, якого ви продали були до Єгипту… А тепер не сумуйте, і нехай не буде жалю в ваших очах, що продали мене сюди… І послав мене Бог перед вами зробити для вас, щоб ви позостались на землі, і щоб утримати для вас при житті велике число спасенних. І виходить тепер,—не ви послали мене сюди, але Бог»3.
Бажання Йосипа прощати змінило гіркоту любов’ю.
Я хотів би уточнити, що прощення гріхів не повинно плутатися з терпінням зла. Насправді, згідно з Перекладом Джозефа Сміта Господь каже: «Судіть судом праведним»4. Спаситель просить нас облишити зло і боротися з усіма його проявами, і хоча ми маємо простити ближнього, який робить нам шкоду, ми повинні вдаватися до конструктивних заходів, щоб цього більше не сталося. Жінка, з якою жорстоко повелися, не повинна прагнути помсти, однак, не повинна вона й думати, що не може захистити себе від подібного в майбутньому. Підприємець, якого обманули з угодою, не повинен ненавидіти кривдника, але може спробувати виправити ситуацію. Прощаючи, ми не мусимо приймати зло чи терпіти його. Ми не мусимо робити вигляд, що не бачимо нечесності у світі або у власному житті. Але, борючись з гріхом, ми не повинні дозволити злобі контролювати наші думки чи дії.
Спаситель сказав: «Отже, Я кажу вам, ви повинні прощати один одного; бо той, хто не прощає своєму братові його провини, стоїть засуджений перед Господом; бо на ньому залишається більший гріх»5.
Я не кажу, що прощати легко. Коли хтось ображає нас або близьких нам людей, витримати біль буває майже неможливо. Може здаватися, що цей біль або несправедливість є центром всесвіту і що нам нічого не залишається, як шукати розплати. Але Христос, Князь миру, вчить нас кращому. Дуже важко буває простити людину, яка заподіє нам шкоду, та якщо все ж таки робимо це, то відкриваємо для себе світліше майбутнє. Помилки людей більше не стримують нас. Коли ми прощаємо інших, то стаємо вільні вибирати свою дорогу життя. Прощення означає, що колишні проблеми більше не диктують нам долю, і ми можемо зосередитися на майбутньому, маючи в серці любов Бога.
Нехай насіння небажання прощати, що мучило моїх сусідів, не пускає коріння у вашому домі. Молімося Небесному Батькові, щоб Він допоміг нам здолати безглузду гордість, обурення і дріб’язковість! Нехай Він допоможе нам прощати і любити, щоб ми були друзями Спасителю, людям і собі. «Як і Христос вам простив, робіть так і ви!»6 В ім’я Ісуса Христа, амінь.