Святе місце
Наша здатність шукати, пізнавати і підносити святе над нечистим і мирським визначає нашу духовність.
У відповідь на запитання Пилата: «Чи Ти Цар Юдейський?» Спаситель відповів: «Моє царство не із світу цього» (Іван 18:33, 36). Кількома цими словами Ісус проголосив, що Його царство незалежне й відділене від цього світу. Учення і особистий приклад Спасителя підносять усіх, хто дійсно вірить у Нього божественним чином, вимогою чого є те, щоб і око, і розум були єдиноспрямовані до слави Бога (див. УЗ 4:5; 88:68). Слава Бога вміщує усе, що є святим. Наша здатність шукати, пізнавати і підносити святе над нечистим і мирським визначає нашу духовність. Справді, не маючи святого і духовного, ми залишаємося тільки з нечистим і мирським.
Серед суєти цього світу з його певною непевністю мають бути місця, які пропонують духовний затишок, відновлення, надію та спокій. Такі місця справді існують. Вони і святі, і духовні. Це місця, де ми зустрічаємося з божественним і знаходимо Дух Господа.
Три рази в книзі Учення і Завіти Господь радить Своєму народу «стояти на святих місцях» (див. УЗ 45:32; 87:8; 101:22). Зміст Його поради стає все більш значимим по відношенню до стану сучасного світу. Спустошуючі хвороби, переслідування і війни мають надто звичний для нас вигляд і стали невід’ємною частиною нашого щоденного життя. Всупереч таким величезним труднощам Господь радить: «Ось, це Моя воля, щоб усі ті, хто прикликає Моє ім’я і поклоняється Мені згідно з Моєю вічною євангелією, зібралися разом і стояли на святих місцях» (див. УЗ 101:22).
Святі місця завжди були необхідними для належного поклоніння Богові. Для святих останніх днів такими святими місцями є історичні місця, наші домівки, зали причасних зборів і храми. В цих місцях відображено більшість того, що ми шануємо як святе, і чого навчаємо шанувати наших дітей. З такими місцями пов’язані віра і благоговіння, а також повага, яку ми відчуваємо по відношенню до того, що там відбувається, або відбувалося, щоб зробити їх святими. Навряд чи можна переоцінити важливість цих святих місць у нашому поклонінні.
Отримання нами духовної користі від «стояння у святих місцях» вимагає серйозної особистої підготовки. Святі місця також вирізняються тією жертвою, якої вони вимагають. Старійшина М. Рассел Баллард навчав, що англійською мовою «слово жертвувати буквально означає ставати святими або набувати святості» («Закон жертви», Ліягона, березень 2002, с. 13). Слова «святе» і «жертва» тісно пов’язані. Людина не може отримати щось святе, якщо спершу щось за це не пожертвує. Без особистої жертви не може бути святості. Жертвою освячується святе.
Для багатьох людей гай поблизу ферми Смітів у штаті Нью-Йорк є просто місцем краси і спокою. Однак для святих останніх днів по всьому світі це місце—святе завдяки вірі й благоговінню, які ми додаємо до цього, а також глибині жертви, яку воно являє. Кілька місяців тому в один з прекрасних днів пізньої осені ми з дружиною сиділи у тому гаї. Там було справді красиво, і ми насолоджувалися присутнім відлюдним спокоєм. Однак це місце було чимсь набагато більшим, оскільки ми сиділи саме там, де Бог-Батько і Його Син Ісус Христос явилися молодому пророку Джозефу Сміту. Наша віра у цю подію і благоговіння по відношенню до неї, а також особисті жертви, принесені за все це— як у житті пророка, так і в житті наших власних предків, перетворили цю прекрасну ділянку у святе місце.
Подібні глибокі та благоговійні почуття викликають і інші святі місця по всій землі, які пов’язані з історією та встановленням цієї Церкви. Ці святі місця надихають нашу віру і зміцнюють відданість їй, а також спонукають іти вперед, незважаючи на випробування, які можуть постати на нашому шляху.
Також наші домівки є святими місцями, сповненими духовної атмосфери. Хоча в них не завжди царює спокій, вони можуть бути сповнені Духом Господа. Перше Президентство і Кворум Дванадцятьох Апостолів у «Сім’я: Проголошення світові» навчають: «Щастя в сімейному житті може досягатися найкраще, коли сім’я основується на вченнях Господа Ісуса Христа. Щасливі шлюби й сім’ї основуються й утримуються на принципах віри, молитви, покаяння, прощення, поваги, любові, співчуття, праці, а також повноцінного відпочинку» (Ліягона, жовтень 1998, с. 24).
Така домівка вимагає особистої жертви. Пророку Джозефу Сміту Господь сказав: «Твоя сім’я мусить покаятися, і полишити дещо» (див. УЗ 93:48). У кожної з наших сімей є довгий перелік заходів і розваг, не всі з яких є добрими і корисними—і багато з яких взагалі зайві. Чи не потрібно і нашим сім’ям, так само, як сім’ї пророка, покаятися і полишити дещо, щоб підтримувати священну природу наших домівок? Побудова наших домівок як святих місць відображатиме глибину жертви, яку ми ладні принести за їх освячення.
Причасні збори насправді є набагато більшим, ніж просто збори. Це священні хвилини у святому місці. Під час цих щотижневих хвилин ми розмірковуємо про наймилосердніший вчинок жертви, відомий будь-коли цьому світові. Ми думаємо про любов Бога, який віддав Свого Єдинонародженого Сина, щоб ми отримали вічне життя. Приймаючи причастя, ми згадуємо Його і висловлюємо свою готовність узяти на себе Його ім’я й дотримуватися Його заповідей. Старанна особиста підготовка, включаючи власну жертву розбитого серця і упокореного ду-ха є передумовою постійного духовного оновлення, яке приходить від гідного прийняття причастя. Ми повинні мати бажання і бути спроможні відокремитися від світу хоча б на кілька хвилин для того, щоб зосередитися на справах більш святих. Без цього духовного оновлення наша віра легко поглинається нечистим і мирським.
Багато років тому, коли наші хлопчики ще були маленькі, якось за обідом я сказав про те, якими прекрасними були наші причасні збори і як багато я навчився. Вони відреагували поглядом, який говорив про те, що вони не певні, чи взагалі були на тих самих зборах. Різниця між моїм досвідом і їхнім полягала просто в більшій зрілості та особистій підготовці. Духовне оновлення, яке ми отримуємо від причасних зборів цілком залежить від нашої підготовки і бажання навчатися.
Храми, на яких написано «Святиня для Господа», посідають місце серед найсвятіших з усіх місць на землі. Вони стоять як свідчення Божої любові до всіх Його дітей: і живих, і померлих. Благословення храму переплітаються з величезними жертвами, вони невіддільні від них. Обряди, які проводяться там, відкривають доступ до повноти вияву Спокутної жертви Спасителя. Тільки це вже робить храм святим. Однак ще вимагаються особисті жертви. Ми жертвуємо часом для пошуку даних про наших предків і часом, щоб виконувати наші обов’язки по відношенню до храму. Ми також намагаємося жити за найвищими нормами особистої гідності, які дозволяють нам входити у священну атмосферу цього найсвятішого місця.
У святих місцях ми знаходимо духовний затишок, оновлення, надію і спокій. Чи все це не варто необхідної особистої жертви? Мої брати і сестри, нехай кожен із нас шанує і поважає те святе, що є в нашому житті. Давайте ми також будемо вчити цього наших дітей. Давайте стояти у святих місцях духовного миру.
Я висловлюю своє свідчення про Господа і Спасителя Ісуса Христа, Самого Князя миру і надії. В ім’я Ісуса Христа, амінь.