Складати подяку за все
Коли ми складаємо подяку за все, то дивимося на труднощі й випробування в контексті мети життя.
В один з періодів духовних і матеріальних випробувань, описаних у Книзі Мормона, коли народ Божий терпів «всілякі скорботи», Господь заповідав йому «складати дяку за все» (Мосія 26:38–39). Я хотів би застосувати це вчення для нашого часу.
I.
Дітям Божим завжди заповідувалося складати подяку. Прикладів цього безліч у Старому та Новому Завіті. Апостол Павло писав: «Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі» (1 Солунянам 5:18). Пророк Алма вчив: «Коли ти прокидаєшся вранці, нехай твоє серце буде сповнене подяки до Бога» (Алма 37:37). А в сучасному одкровенні Господь проголосив, що «того, хто сприйматиме все з вдячністю, буде уславлено; і те, що від цієї землі, буде додано йому стократ» (див. УЗ 78:19).
II.
У нас стільки всього, за що маємо складати подяку. Найперше і найбільше ми вдячні за Спасителя, Ісуса Христа. За Батьковим планом спасіння Він створив світ. Через Своїх пророків Він відкрив цей план із супутніми заповідями та обрядами. Він прийшов на землю, щоб учити й показати шлях. Він страждав і розплатився за наші гріхи, якщо розкаємося в них. Він віддав життя, поборов смерть й піднявся з могили, щоб усі ми могли жити знову. Він є світлом і життям для світу. Як учив цар Веніямин, якщо ми складемо всю дяку і хвалу, яку вся наша душа має силу вмістити, тому Богові, який створив нас, і підтримав і зберіг нас, і служитимемо Йому всією душею, все одно ми будемо нічого не вартими служителями (див. Мосія 2:20–21).
Ми складаємо подяку за явлені істини, що є мірилом для всього іншого. Як учить Біблія, Господь дав нам апостолів і пророків «щоб приготувати святих» (Ефесянам 4:11–12). Ми приймаємо відкриті ними істини, «щоб більш не були ми малолітками, що хитаються й захоплюються від усякого вітру науки за людською оманою та за лукавством до хитрого блуду» (Ефесянам 4:14). Той, хто дивиться на всяке потрясіння й оцінює всяке твердження чи відкриття крізь призму відкритих істин, не буде «хитатися і захоплюватися», але буде міцним і спокійним. Бог на небесах, і обіцяння Його вірні. «Не бентежтеся,—сказав Він нам, говорячи про нищення, що передуватимуть кінцю світу,—бо коли все це станеться, ви можете знати, що обіцяння, які було дано вам, виповняться» (див. УЗ 45:35). Який це якір для душі в такі неспокійні часи!
Ми складаємо подяку за заповіді. Вони направляють нас подалі від пасток і запрошують отримати благословення. Заповіді вказують дорогу і ведуть до щастя в цьому житті та вічного життя у світі прийдешньому.
III.
За останні вісім місяців перебування на Філіппінах я чув багато свідчень про благословення євангелії. Виступаючи на освяченні каплиці свого приходу, єпископ, філіппінець, виразив вдячність за євангельську звістку, яка увійшла до його життя близько десяти років тому. Він розповів, як вона врятувала його від егоїстичного, нестриманого життя у своє задоволення і зробила з нього хорошого чоловіка й батька. Він свідчив про благословення, які він отримав завдяки сплаті десятини.
Виступаючи на зборах керівництва, один радник у президентстві колу, юрист і відомий громадський діяч, сказав: «Я без жодних вагань можу свідчити всьому світові, що найкраще, що було в моєму житті, так це членство в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Воно … надзвичайно змінило моє життя і життя моєї сім’ї, хоча мені слід ще багато чому навчитися і зробити в житті. Справді, Церква є чудовою роботою і дивом».
Щоб відчути дух таких свідчень, вам не обов’язково летіти на Філіппіни. Вони є скрізь, куди доходить євангелія і де за нею живуть. Але ми із сестрою Оукс безмежно вдячні за можливість жити і служити на Філіппінах, де в нових умовах зустрілися з тисячами прекрасних членів Церкви і побачили євангелію в іншому світлі.
У країнах, де Церква розвивається, ми бачимо важливість її становлення—не лише навчання і хрищення, а утримання нових членів Церкви любов’ю, покликанням та висвяченням і насиченням добрим словом Бога. Ми побачили, як важливо закликати членів Церкви полишити культурні традиції, що суперечать євангельським заповідям та завітам, і жити так, щоб вони і їхні нащадки були «не чужі й не приходьки, а співгорожани святим і домашні для Бога, збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос» (Ефесянам 2:19–20).
Люди, які роблять це, стають складовою всесвітньої євангельської культури заповідей і завітів, обрядів і благословень. Такі люди переживають «сильну зміну» в серці, «що [вони] вже не ма[ють] бажання чинити зло, але постійно чинити добро» (Мосія 5:2). Образ Божий «вигравіюваний на [їхніх] обличчях» (Алма 5:19). Таких послідовників Христа можна знайти в кожній землі, де є євангелія і Церква. Таких багато на Філіппінах, і ми працюємо, щоб їх стало ще більше. Ми робимо це за рахунок зростання центрів сили, концентрації навчання там, де достатньо багато відданих членів Церкви, щоб забезпечити товаришування, навчання, приклад та необхідну допомогу слабким новохрищеним, які тільки починають розуміти, чого просить і що дає нам євангелія.
IV.
Одкровення, за які ми складаємо подяку, кажуть, що ми повинні дякувати навіть за випробування, бо вони повертають наші серця до Бога і дають можливість стати такими, якими Він хоче нас бачити. Господь учив пророка Моронія: «Я даю людям слабкість, щоб вони були покірними», а потім пообіцяв, що «якщо вони упокорюються» і «мають віру в Мене, то я вчиню так, щоб слабке стало сильним для них» (Етер 12:27). У час, коли святі останніх днів терпіли пік переслідувань в Міссурі, Господь передав приблизно такі ж учення й обіцяння: «Істинно Я кажу вам, Мої друзі, не бійтеся, нехай серця ваші заспокояться; так, завжди радійте і в усьому приносьте дяку;… і все, від чого ви страждали, спрацює вам на благо» (див. УЗ 98:1, 3). А Джозефу Сміту у стражданні в тюрмі Ліберті, Господь сказав: «Знай, сину Мій, що все це додасть тобі досвіду і буде тобі на благо» (див. УЗ 122:7). Бригам Янг розумів це. Він говорив: «На землі немає таких умов [або] жодної хвилини переживань, які б не були на благо всім тим, хто вчиться на них, й прагне вдосконалюватися на отриманому досвіді» (Teachings of Presidents of the Church: Brigham Young [1997], 179).
Як хтось сказав, існує велика різниця між 20-річним досвідом та річним досвідом, повтореним 20 разів. Якщо ми зрозуміємо Господні вчення й обіцяння, то зможемо вчитися і розвиватися завдяки випробуванням.
У серії видань «Учення Президентів Церкви», нашому курсі навчання для Мелхиседекового священства й Товариства допомоги, зібрано багато натхненних учень сучасних пророків. Вічні вчення й принципи, включені до цих книг, є джерелом неземної мудрості й провідництва. Мудрі вчителі у приходах і філіях не замінюватимуть їх своїми темами й мудрістю, але будуть зосереджувати увагу на цих натхненних повчаннях та їхньому застосуванні до існуючих обставин і випробувань.
Наприклад, в цьогорічному підручнику ми читаємо такі слова Президента Джона Тейлора про вдячність за страждання: «Через страждання ми багато чого пізнаємо. Ми називаємо це стражданням. Я ж називаю це школою досвіду… Я ніколи не дивився на це в жодному іншому світлі, крім того, що це випробування заради очищення святих Божих, щоб вони могли бути, як сказано в Писаннях, як золото, яке сім разів очистили вогнем» (Учення Президентів Церкви: Джон Тейлор, 203). Піонери, такі, як Президент Джон Тейлор, які бачили вбивство їхнього пророка й пережили за свою віру нескінченні переслідування і неймовірні труднощі, славили Бога і дякували Йому. Завдяки випробуванням і завдяки відвазі й натхненню, з якими зустрічали їх, вони зміцнилися у вірі й духовності. Завдяки стражданням вони стали такими, якими їх хотів бачити Бог, і заклали основу величної роботи, яка сьогодні благословляє наше життя.
Як і піонери, ми повинні дякувати Богові за наші страждання й молитися про допомогу в подоланні їх. З таким ставленням і завдяки вірі й слухняності ми реалізуємо обіцяння, що їх Він дав нам. Все це є у плані.
Мені подобається мюзикл і фільм «Скрипаль на даху». В ньому батько, єврей, співає пісню «Якби я був багатієм». Його незабутня молитва завершується таким запитанням-мольбою:
Господь, Хто лева і ягня створив,
Ти мене, яким я є, зробив.
Чи перевернувся б вічний план,
Якби я був багатієм?
(слова Шелдона Гарніка [1964])
Так, Тев’є, план міг би перевернутися. Дякуймо за те, ким ми є, і за умови, в які нас помістив Бог для нашої особистої подорожі земним життям!
У давні часи пророк Легій говорив про цю істину своєму синові Якову:
«У своєму дитинстві ти зазнав багато бідувань і смутку через жорстокість своїх братів.
Проте, Якове, мій першонароджений у пустині, ти знаєш велич Бога; і він освятить твої скорботи на твою користь» (2 Нефій 2:1–2).
Моя мати любила ці вірші й жила за цим принципом. Найбільшим лихом в її житті була смерть чоловіка, нашого батька, через якихось 11 років подружнього життя. Це змінило її життя і принесло багато труднощів, адже їй довелося заробляти на хліб й самотужки виховувати трьох дітей. Та попри все це вона часто казала, що Господь освятив її страждання їй на благо, оскільки смерть чоловіка змусила її розвивати здібності, служити і стати такою, якою ніколи б не стала, не будь цієї трагедії. Наша мати була духовним велетнем, міцною і в усьому гідною напису вдячності, який троє її дітей зробили на надгробному камені: «Її віра зміцнила всіх».
Благословення лиха дістається й іншим. Я знаю, що бути вихованим овдовілою матір’ю, дітям якої довелося змалку вчитися наполегливо працювати,—це благословення. Я знаю, що бідність і важка праця не гірші, ніж достаток і необмежене дозвілля. Я також знаю, що сила здобувається у випробуваннях і що віра зміцнюється в ситуаціях, які ми не можемо передбачити.
V.
Коли ми складаємо подяку за все, то дивимося на труднощі й випробування в контексті мети життя. Ми тут, щоб бути випробуваними. Протилежність має бути в усьому. Так і мало бути, щоб ми вчилися і зростали завдяки протилежності, здоланню випробувань і навчанні інших тому ж. Приклад цього нам подав наш дорогий колега старійшина Ніл А. Максвел. Його мужність, покірність у прийнятті випробування раковим захворюванням і невпинне служіння принесли втіху тисячам і донесли вічні принципи мільйонам. Його приклад доводить, що Господь не тільки освятить наші страждання нам на благо, а й завдяки ним благословить життя величезної кількості інших людей.
Ісус виклав цей урок, коли Йому з учнями зустрівся сліпий від народження чоловік. «Хто згрішив: чи він сам, чи батьки його, що сліпим він родився?»—запитали учні. «Ані він, ні батьки його»,—відповів Ісус. Чоловік був сліпим, «щоб діла Божі з’явились на ньому» (Іван 9:2–3).
Якщо подивимося на життя крізь духовні лінзи, ми побачимо багато прикладів справ Божих, що творилися завдяки випробуванню Його дітей. Я часто буваю біля Американського меморіалу війни в Манілі. Це місце для мене святе. Там поховано більше 17 тисяч солдат, моряків та льотчиків, які загинули у ході Другої світової війни в Тихоокеанському регіоні. Меморіал також вшановує більше 36 тисяч військових, які загинули, але чиї тіла так і не було знайдено. Проходячи прекрасними стінами, на яких викарбувані їхні імена і рідний штат, я бачу, що багато з них, можливо, були відданими святими останніх днів.
Роздумуючи над загибеллю у війні гідних і хороших членів Церкви та стражданням, яке вона завдала близьким, я згадую величне видіння Джозефа Ф. Сміта, описане в 138 розділі книги «Учення і Завіти». Він бачив незліченне військо праведних духів, які у земному житті були вірними свідченню про Ісуса (вірш 12). Вони були організовані й направлені як посланці, «зодягнут[і] силою і повноваженням, і признач[ені] … іти й нести світло євангелії тим, хто були в темряві,… і таким чином євангелію проповідували мертвим» (вірш 30). Розмірковуючи над цим одкровенням і згадуючи мільйони загиблих у війні, я радий, що є Господній план, за яким лихо смерті багатьох праведних стало благословенням, бо тепер вони посланці й проповідники євангелії для товаришів по службі.
Якщо ми зрозуміємо той принцип, що Бог дає нам можливості заробляти благословення і благословляє через власні випробування і випробування інших, то зрозуміємо, чому він знов і знов заповідає нам: «Дякуй Господу Богу твоєму в усьому» (див. УЗ 59:7).
Я молюся, щоб ми були благословенні розумінням істини й цілей вчень і заповідей, про які я говорив, і щоб у нас вистачило відданості й сили, щоб складати Йому подяку за все. Я свідчу про Ісуса Христа, нашого Спасителя, Викупителя і Творця, за якого ми складаємо подяку, в ім’я Ісуса Христа, амінь.