Благословенні живою водою
Жива вода зцілює. Вона живить і підтримує. Вона несе мир і радість.
На початку Свого служіння Христос мандрував з Єрусалима в колиску свого дитинства—Назарет, у Галілею. Він переходив Самарію, і втомлений дорогою, зупинився відпочити біля старої Яковової криниці. Поки Ісус чекав Своїх учнів, які пішли в найближче містечко, щоб знайти їжу, до криниці підійшла самарянка. Ви знаєте цю історію. Коли Ісус попросив води, вона була здивована, що Юдей звернувся до неї з таким проханням. Протягом століть юдеї та самаряни вважали себе ворогами. Але Христос сказав їй, що якби вона розуміла, хто це говорить до неї, то тоді вона б попросила води у Нього—живої води, води, яка втамує її спрагу навіки. Звичайно, вона не зрозуміла, і Він пояснив:
«Кожен, хто воду цю п’є, буде прагнути знову.
А хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне» (Іван 4:13–14).
Самарянці сподобалася ідея щодо того, що ніколи вже не захочеться пити. Зрозуміло, що вона не сумуватиме за своєю щоденною працею—носити важкі жбани з водою від криниці додому. Але коли Христос засвідчив їй, що Він є Месія, і коли Дух підтвердив їй, що це істина, вона почала розуміти, що Ісус говорив про більші істини. Вона залишила осторонь воду з криниці й побігла шукати інших людей, які б могли прийти й послухати. Я сумніваюся, однак, що принаймні на той момент, вона повністю зрозуміла—або ж ми повністю розуміємо—що означає мати джерело живої води всередині нас.
Жива вода зцілює. Вона живить і підтримує. Вона несе мир і радість.
Одна жінка, яку я знаю, боролася з гнівом стосовно тих, хто образив її та її сім’ю. Хоча вона сказала своїм дітям, щоб не озлоблювалися і не ображалися, але сама намагалася вгамувати в собі ті почуття. Після декількох тижнів благань до Небесного Батька, вона зрештою відчула зміну. Вона каже: «Одного дня під час моїх майже неперервних молитов прийшло зцілення. Я фізично відчула, як щось пройшло крізь моє тіло. Після цього я відчула безпеку й спокій. Я знала, що б не сталося, зі мною і з сім’єю, зрештою, все буде гаразд. Я звільнилася від гніву, а також від бажання помститися».
Жива вода—це євангелія Ісуса Христа; її речником є Святий Дух. Моя подруга знала, що є правильно. Вона сказала необхідні слова для сім’ї. Але як тільки вона смирила себе настільки, щоб випити води і відчути Святого Духа—тоді змогло розпочатися її зцілення.
Зустрічаючись протягом останнього року з багатьма жінками та їхніми провідниками священства, я чула незліченну кількість історій про Христову силу зцілення. У земному житті так багато страждань, стільки всього завдає болю. Я знаю людей, які відправили своїх рідних у небезпечні регіони і кожного дня моляться за їхню безпеку під час бою. Я розмовляла з батьками, які бояться за своїх дітей, розуміючи ті спокуси, з якими їм доводиться стикатися. У мене є близькі друзі, які страждають від руйнуючого впливу хіміотерапії. Я знайома з одинокими батьками, яких залишили їхні подружжя, і які виховують дітей самі. Я сама відчула на собі знесилюючі наслідки депресії. Але з власного досвіду і досвіду тих, з ким я зустрічаюся, я пізнала, що ми ніколи не залишаємося наодинці. Ми ніколи не буваємо покинутими. Джерело доброчесності, сили і впевненості знаходиться всередині нас, і коли ми прислухаємося з довірою, ми підносимося. Ми зцілюємося. Ми не тільки виживаємо, але й любимо життя. Ми посміхаємося; ми насолоджуємося; ми йдемо вперед з вірою.
Жива вода також насичує. Я свідчу вам, що саме так, як Христос обіцяв, Він приходить до всіх обтяжених; Він заспокоює нас (див. Матвій 11:28). Він підтримує нас, коли ми слабкі. Джерело—це безперервний потік, який несе з собою постійне відновлення сил—якщо ми п’ємо з нього. Гординя може зруйнувати цей вплив, так само, як і просте нехтування. Але ті, хто вільно п’ють, не лише зцілюються самі, а й стають джерелом для інших, коли один дух доглядає і живить іншого.
Минулого року померла людина, яка була дорогим другом нашої сім’ї. Люсілі було 89 років, і вона була вдовою вже більше 20 років. Вона не була ні багатою жінкою, ні популярною, і більшість світу нічого не знали про її смерть. Але її сім’я знала. Її сусіди знали. Члени її приходу знали. Тому що для всіх, хто відчули її любов, її смерть ослабила цей світ. Під час удівства Люсіль пережила важкі випробування, серед яких—смерть дорогого внука та нездужання, які приходять з віком. Але Люсіль продовжувала живити кожного, кого знала, своїм духом, а ще випічкою, стьобаними ковдрами та кольоровими шерстяними хустками. Усе це з гумором і доброзичливістю. І вона любила храм. Якось навесні 1981 року вона написала в щоденнику: «Сьогодні вранці о 3:30, йдучи стежкою до храму, я подивилася на прапор, який обдувало легким вітерцем, і на прекрасне небо й відчула, яка я щаслива, що знаходжуся тут. Мені було сумно за всіх людей, які спали і не могли бачити пробудження прекрасного дня».
Більшість з нас не думає, що світ «пробуджується» о 3:30 ранку, і ми десь у такий час абсолютно спокійно повертаємося в ліжку і дозволяємо Люсілі сумувати за нас. Але яке ставлення [до людей]! Це можна пояснити тільки внутрішнім потоком доброчесності. Чи мала вона таку ж чистоту духа у 15, 25 або навіть у 55 років? Не знаю. У більшості випадків ціле життя йде на те, щоб навчитися спілкуватися зі Святим Духом настільки, щоб добре знати голос Бога, і навчитися довірятися живим водам так, щоб пити від них протягом усього дня—особливо того дня, який починається о 3:30. Але я вірю, що живі води підтримували Люсіль протягом тих довгих років, коли вона могла піддатися жалості до себе, а її життя, її дух стали поживою для всіх, кого вона знала.
Живі води можуть принести спокій і радість, навіть коли здається, що пересохло саме джерело всередині нас. Недавно я почула про жінку, чий син, маючи емоційне захворювання, неочікувано помер. Сім’я була спустошена. Мати не могла навіть уявити, що колись знову знатиме щастя. Але її благословенням стало служіння молодої жінки, однієї з її колишніх дівчат групи «Лавр», яка тепер була молодою сестрою Товариства допомоги і її візитним учителем, яка сказала: «Ви допомогли мені; тепер я допоможу вам—і ми пройдемо через це разом». Спокій, навіть радість, почали повертатися в її життя.
Усе життя, і навіть більше, може піти на повне очищення нашого духа, але жива вода доступна всім, включаючи молодих. Я з натхненням дивлюся на молодих сестер Церкви, які після отримання в дитинстві духовного навчання входять до Товариства допомоги й відразу приносять додаткову силу більш досвідченим жінкам. Я безмежно радію, коли бачу, що ці молоді жінки розуміють, як багато вони можуть дізнатися від старших жінок. Спокій приходить до нас від Господа, але ми можемо допомагати одне одному відчувати цей спокій, ділячись нашими тягарями і нашим щастям.
Обіцяння Христа просте і величне: «Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!» (Іван 14:27). Брати і сестри, з усіх боків нас оточують негаразди. Економіка [багатьох країн] в занепаді; в сім’ях—непорозуміння; ми живемо, як сказав Президент Хінклі, у «важкі часи» («Час, в який ми живемо», Ліягона, січень, 2002, с. 83). Але живі води все одно пропонують спокій і радість. Коли ми живемо праведно, коли ми робимо все можливе з нашого боку, один з дарів, який ми отримуємо, це впевненість. Господь говорить нам: «… будьте спокійними та знайте, що Я є Бог» (див. УЗ 101:16). Серед хаосу нам слід зупинятися. Ми повинні слухати Духа, який говорить нам: «Все гаразд!» («Грядіть святі», Гімни і дитячі пісні, с. 2), так як мали робити перші святі. У нас дійсно є чим перейматися, але є ще більша причина мати спокій.
Самарянка дивилася в обличчя Христа, чула Його голос і впізнала Його тоді, коли більшість інших не сприймали все, чого Він навчав. Ми також знаємо Його або можемо пізнати, якщо дозволимо Його владі зцілення, Його силі живлення, Його спокою та радості ввійти в нас «джерелом тієї води, що тече в життя вічне». І я молюся, щоб ми так і зробили, в ім’я Ісуса Христа, амінь.