“Паси вівці мої”
Люди стають найбільш чутливими до нашого впливу, коли вони відчувають, що ми дійсно любимо їх, а не тому тільки, що нам треба виконувати покликання.
Одного разу Спаситель тричі спитав Петра: “Симоне, сину Йонин, чи ти любиш Мене?” Той каже Йому: “Так, Господи, відаєш Ти, що кохаю Тебе”. Промовляє йому Ісус: “Паси вівці Мої”1.
Глибоко опікуючись добробутом дітей нашого Небесного Батька, Господь дав Петру особливу відповідальність пасти вівці. Він підтвердив це саме піклування і в наш час через одкровення, що дано було Джозефу Сміту:
“Тепер, Я кажу тобі, і те, що Я кажу тобі, Я кажу всім Дванадцятьом: Устаньте і підпережіть стегна свої, візьміть свій хрест, слідуйте за Мною і пасіть овець Моїх”2.
Вивчаючи Писання, ми помічаємо, що Спаситель служив людям відповідно до їхніх індивідуальних потреб. Наочний приклад цього, коли Він був біля Капернаума, і Яір, що був старшим синагоги, припав до Ісусових ніг та й став благати Його завітати до дому його і благословити його вмираючу доньку. Ісус пішов з Яіром, хоча натовп заважав Йому просуватися швидко.
А потім прийшов посланець і повідомив Яіру, що його донька вже вмерла. Навіть убитий горем, Яір зберігав тверду віру в Господа, який втішив його батьківське серце словами:
“Не лякайсь, тільки віруй,—і буде спасенна вона”.
Прийшовши ж до дому, не пустив Він нікого з Собою ввійти, крім Петра, та Івана, та Якова, та батька дівчати, та матері.
А всі плакали та голосили за нею; Він же промовив: “Не плачте,—не вмерла вона, але спить!”
… І узяв за руку її та й скрикнув, говорячи: “Дівчатко, вставай!”
І вернувся їй дух,—і хвилі тієї вона ожила; і звелів дати їй їсти”3.
Ісус виявляв терпіння і любов до всіх, хто приходив до Нього шукати зцілення від своїх фізичних, душевних або духовних хвороб, і хто відчував збентеження і пригніченість.
Щоб наслідувати приклад Спасителя, кожен з нас повинен оглянутися і надати допомогу вівцям, які опинилися в таких же скрутних обставинах; і підбадьорити їх, і заохотити продовжувати подорож до вічного життя.
Ця необхідність сьогодні така ж велика, а, може, навіть ще більша, ніж тоді, коли Спаситель ходив по цій землі. Як пастирі, ми повинні розуміти, що маємо живити кожну зі своїх овець, щоби привести їх до Христа. Саме це є метою всього, що ми робимо в цій Церкві.
Будь-який захід, зібрання чи програма має зосереджуватися саме на цій меті. Знаючи потреби людей, ми можемо зміцнювати їх і допомагати їм долати труднощі, аби вони могли залишатися стійкими на шляху, який приведе їх знов до нашого Небесного Батька і допоможе їм витримати до кінця.
Суть євангелії Ісуса Христа в людях, а не програмах. Іноді, поспішаючи виконати свої церковні обов’язки, ми витрачаємо забагато часу, зосереджуючись на програмах, замість того, щоб поставити в центр уваги людей, і врешті-решт забуваємо з’ясувати їхні справжні потреби. Коли таке трапляється, ми втрачаємо бачення своїх покликань, нехтуємо людьми, не сприяємо розвитку їхнього божественного потенціалу, аби вони могли здобути вічне життя.
Коли мені мало виповнитися 12 років, мій єпископ запросив мене на співбесіду і навчав мене, як готуватися до отримання Ааронового священства і посвячення в диякони. Наприкінці співбесіди він витягнув з шухляди бланки і запропонував мені заповнити їх. То були папери місіонерського покликання. Я був здивований. Адже мені було лише 11 років. Але той єпископ міг бачити майбутнє і ті благословення, які я зможу отримати, якщо належним чином підготуюся служити на місії, коли прийде мій час.
Він показав, що дійсно піклувався про мене. Він порадив мені, які кроки зробити, щоби підготуватися до служіння Господу і фінансово, і духовно. Після того він, а потім єпископ, якого покликали після нього, проводив зі мною співбесіди щонайменше двічі на рік, поки мені не виповнилося 19 років, і заохочував мене залишатися вірним у своїй підготовці.
Вони зберігали мої місіонерські папери у своєму архіві і згадували про них під час кожної співбесіди. З допомогою батьків та за підтримки люблячих і терплячих єпископів я служив на місії. Це служіння допомогло мені отримати більш глибоке розуміння тих благословень, які Бог підготував для всіх тих, хто витерпить до кінця.
Про кого б не йшлося: дитину, підлітка чи дорослого—кожному необхідно відчувати любов. Протягом вже декількох років нам радять зосереджуватися на роботі з новонаверненими та малоактивними членами Церкви. Люди залишаються в Церкві, коли вони відчувають, що хтось любить їх.
Даючи Своїм апостолам останні настанови, Він сказав:
“Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!
По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою”4.
Люди стають найбільш чутливими до нашого впливу, коли вони відчувають, що ми дійсно любимо їх, а не тому тільки, що нам треба виконувати покликання. Виявляючи справжню любов до людей, ми даємо їм змогу відчути вплив Духа, і вони можуть захотіти слідувати нашому вченню. Іноді нелегко буває полюбити людей такими, як вони є. Пророк Мормон пояснив, що нам слід робити в таких випадках:
“Отже, мої улюблені браття, моліться Батькові з усією енергією вашого серця, щоб вас було сповнено цією любов’ю, яку він дарував усім, хто є істинними послідовниками його Сина, Ісуса Христа; щоб ви могли стати синами Бога; щоб коли він явиться, ми могли бути такими, як він, бо ми побачимо його таким, як він є; щоб ми могли мати цю надію; щоб нас було очищено саме так, як він є чистим”5.
Христос Сам служив людям, піднімаючи важкі тягарі, даруючи надію засмученим і шукаючи заблукалих. Він показував людям, як сильно Він любить і розуміє їх, і якими цінними вони є для Нього. Він визнавав їхню божественну природу та вічну цінність. Навіть закликаючи людей до покаяння, Він засуджував гріх, не засуджуючи грішника.
У своєму першому посланні до коринтян апостол Павло підкреслював необхідність виражати цю справжню любов до кожної вівці Господнього стада:
“І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю,—то пожитку не матиму жодного!
Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,
не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,
не радіє з неправди, але тішиться правдою,
усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!
А тепер залишаються віра, надія, любов,—оці три. А найбільша між ними—любов!”6
Наслідуючи приклад і вчення Спасителя, ми можемо допомогти людям виконати їхню земну місію і повернутися жити з нашим Небесним Батьком.
Про це я свідчу в ім’я Ісуса Христа, амінь.