Влада священства в сім’ї і в Церкві
Є багато подібного і дещо несхожого в тому, як влада священства функціонує в сім’ї та в Церкві.
Моя тема—влада священства в сім’ї і в Церкві.
I.
Мій батько помер, коли мені було сім. Я був найстаршим з трьох малих дітей, виховувати яких довелось овдовілій матері. Коли мене висвятили на диякона, вона сказала, як їй радісно мати священство в домі. Але мати й надалі очолювала сім’ю, зокрема призначала когось із нас молитися, коли ми разом ставали навколішки щоранку. Я розгубився. Мене вчили, що священство головує в сім’ї. Мабуть, я чогось не знав щодо того, як працює цей принцип.
Приблизно в той же час у нас був сусід, який панував над своєю дружиною й іноді ображав її. Він ревів наче лев, а вона скулилася мов ягня. Коли вони йшли до церкви, вона завжди була на пару кроків позаду нього. Це обурювало мою мати. Вона була сильною жінкою, яка не приймала такого панування, і її сердила така зневага до іншої жінки. Я згадую про її реакцію щоразу, коли бачу чоловіків, які зловживають владою, щоб улестити свою гордість або застосувати контроль чи примус до дружин у будь-якій мірі неправедності (див. УЗ 121:37).
Я також бачив відданих жінок, які невірно розуміли, як функціонує влада священства. Уважні до своїх партнерських відносин з чоловіком у шлюбі, деякі дружини намагалися поширити ці відносини і на покликання своїх чоловіків, наприклад, єпископа або президента місії. На противагу цьому, деякі незаміжні жінки, ображені чоловіками (наприклад, розлучені), помилково плутають священство з жорстокістю чоловіка і не довіряють будь-якій владі священства. Особа, яка мала неприємний епізод в експлуатації якогось електроприладу, не повинна відмовлятися взагалі від використання електрики.
Кожна з описаних обставин є наслідком нерозуміння сили священства і того великого принципу, що хоча ця влада дозволяє керувати і в сім’ї, і в Церкві, в кожному з названих місць священство працює по-різному. Цей принцип сприймається і застосовується тими прекрасними провідниками в Церкві і сім’ї, яких я знаю, але він рідко пояснюється. Навіть Писання, які описують різні сфери застосування влади священства, рідко з чіткістю описують, які принципи стосуються використання влади священства тільки в сім’ї, а які—в Церкві, і які з них стосуються і першого, і другого.
II.
У нашій вірі й практиці сім’я та Церква взаємопов’язані спільним синергічним фактором. Сім’я залежить від Церкви в ученнях, обрядах і ключах священства. Церква забезпечує вчення, повноваження і обряди, необхідні для продовження сімейних стосунків у вічностях.
Ми проводимо програми і заходи і в сім’ях, і в Церкві. Вони настільки взаємопов’язані, що служіння в одному є служінням в іншому. Коли діти бачать, як віддано батьки виконують церковні покликання, це зміцнює сімейні стосунки. Коли сім’ї міцні, міцна сама Церква. Це паралельний рух. Кожне з місць є важливим і необхідним, і в кожному необхідно бути уважним до інших. Церковні програми і заходи не повинні бути настільки частими, щоб відволікати членів сім’ї від сімейних заходів. А сімейні заходи не повинні плануватися на час, відданий причасним зборам чи іншим важливим зборам в Церкві.
Нам потрібні і церковні заходи, і сімейні. Якби всі сім’ї були повними і досконалими, Церкві довелося б організовувати менше заходів. Але у світі, де наша молодь часто росте в сім’ях без батька чи матері, або лише один з батьків є членом Церкви чи ж є неактивним у євангелії, існує особлива потреба в церковних заходах, які заповнюють цей дефіцит. Наша овдовіла мати мудро збагнула, що церковні заходи дадуть її синам досвід, який не дасть вона, адже в домі не було прикладу чоловіка. Пам’ятаю, як вона закликала мене дивитися на хороших чоловіків у приході і бути, як вони. Вона наполягала, щоб я був скаутом і брав участь у інших заходах, що допоможуть в цьому.
Там, де багато неодружених, які наразі не мають уз партнерства, що їх Господь прагне для всіх Своїх синів і дочок, Церква та її сім’ї повинні також виявляти особливу турботу про потреби дорослих неодружених людей.
III.
Влада священства функціонує і в сім’ї, і в Церкві. Священство—це сила і влада Божа, щоб благословляти всіх Його дітей, чоловіків і жінок. Деякі наші розмовні скорочення, наприклад, “жінки і священство”, несуть в собі помилковий зміст. Чоловіки не є “священством”. Збори священства—це збори тих, хто носить і використовує священство. Благословення священства, як то хрищення, отримання Святого Духа, храмовий ендаумент і шлюб на вічність, доступні однаково і чоловікам, і жінкам. Влада священства функціонує і в сім’ї, і в Церкві, згідно з принципами, встановленими Господом.
Коли помер мій батько, мати очолила нашу сім’ю. У неї не було чину священства, але як єдина з двох батьків вона стала старшою у своїй сім’ї. У той же час вона завжди і в усьому поважно ставилася до влади священства нашого єпископа та інших керівників Церкви. Вона головувала у своїй сім’ї, але вони головували в Церкві.
IV.
Є багато подібного і дещо несхожого в тому, як влада священства функціонує в сім’ї та в Церкві. Якщо ми не зможемо побачити ці розбіжності й поважати їх, то зіткнемося з труднощами.
Ключі. Одна важлива розбіжність між функціонуванням священства в Церкві та в сім’ї полягає в тому, що вся його влада в Церкві функціонує під керівництвом одного, хто має відповідні ключі священства. На відміну від цього, керівник у сім’ї—чи то батько, чи незаміжня мати,—функціонує в сім’ї без потреби в уповноваженні кимось, хто має ключі священства. Влада в сім’ї означає управління заходами в сім’ї, сімейними зборами, як наприклад, домашні сімейні вечори, сімейна молитва, навчання євангелії, поради та виховні моменти із домашніми. Висвячені батьки також можуть давати благословення священства.Однак для висвячення чи рукопокладання членів сім’ї необхідне уповноваження ключів священства. Це тому, що відповідальною за виконання і запис обрядів священства Господь поставив Церкву, а не сім’ю.
Межі. Церковні організації, наприклад, приходи, кворуми чи допоміжні організації, завжди мають географічні межі, що обмежують відповідальність і повноваження в супутніх покликаннях. На противагу цьому, сімейні стосунки й обов’язки не залежать від місця проживання членів сім’ї.
Тривалість. Церковні покликання завжди тимчасові, а сімейні стосунки—постійні.
Покликання і звільнення. Інша розбіжність стосується ініціації та звільнення з посад. У Церкві провідник священства, який тримає необхідні ключі, має право покликати або звільняти осіб, які служать під його керівництвом. Він навіть може позбавити їх членства і “викреслити” їхні імена (див. Мосія 26:34–38; Алма 5:56–62). Однак сімейні стосунки є настільки важливими, що голова сім’ї не має права щось змінювати в членстві в сім’ї. Це може зробити лише той, хто вповноважений змінювати сімейні зв’язки за законом людей або законом Божим. Так єпископ може відкликати президента Товариства допомоги, але не може розірвати стосунки з власною дружиною без розлучення за цивільним законом. І знов, його запечатування на вічність не може бути розірвано без процедури скасування шлюбу за законом Бога. Так само молода особа, яка служить у президентстві класу або кворуму, може бути відкликана правомочним носієм священства в приході, але батьки не можуть відмовитися від дитини, якщо її образ життя не подобається їм. Сімейні стосунки є більш тривалими, ніж церковні.
Партнерські відносини. Найважливіша розбіжність у функціонуванні влади священства в сім’ї та в Церкві витікає з того, що урядування в сім’ї є патріаршим, в той час як урядування в Церкві є ієрархічним. Концепція партнерства по-різному функціонує в сім’ї та в Церкві.
Проголошення про сім’ю пропонує чудове пояснення стосунків між чоловіком і дружиною. Хоча в них різні обов’язки, “як рівноправні партнери, матері й батьки зобов’язані допомагати одне одному у виконанні цих священних обов’язків” (“Сім’я: проголошення світові”, Ліягона, жов. 2004, с. 49; курсив додано).
Президент Спенсер В. Кімбол так сказав: “Коли ми говоримо про шлюб як партнерство, називаймо його повним партнерством. Ми не хочемо, щоб наші жінки були партнерами без права голосу або інакше обмеженими у правах у цьому вічному дорученні! Будь ласка, будьте співзасновниками і повними партнерами” (The Teachings of Spencer W. Kimball, ed. Edward L. Kimball [1982], 315).
Президент Кімбол також заявив: “Ми чули про чоловіків, які казали своїм жінкам: “У мене є священство, і ти маєш робити, що я кажу”. Він рішучо засудив таке зловживання владою священства в шлюбі, заявивши, що такий чоловік “не буде шанованим у священстві”(The Teachings of Spencer W. Kimball, 316).
У деяких країнах світу існують культурні особливості чи традиції, що дозволяють чоловікам гнітити жінок, але така жорстокість не повинна бути привнесена в сім’ї Церкви Ісуса Христа. Пам’ятаєте, як учив Ісус: “Ви чули, що сказано… А Я вам кажу…” (Матвій 5:27–28). Наприклад, лагідне ставлення Спасителя до жінок ішло в розріз із тодішньою культурою. Ми повинні керуватися євангельською культурою, якої Він навчав.
Якщо чоловіки хочуть Господніх благословень у керівництві сім’єю, то мають застосовувати владу священства за Господніми принципами застосування:
“Жодна влада чи жодний вплив не можуть і не повинні підтримуватися через священство інакше, як тільки через переконання, довготерпіння, м’якість, і лагідність, і любов нелицемірну; Добротою і чистим знанням” (УЗ 121:41–42).
Коли влада священства застосовується саме таким чином у патріаршій сім’ї, ми досягаємо “повного партнерства”, про яке казав Президент Кімбол. Як сказано в Проголошенні про сім’ю:
“Щастя в сімейному житті найпевніше досягають, коли воно засновано на вченнях Господа Ісуса Христа. Щасливі шлюби й сім’ї засновуються та зберігаються на принципах віри, молитви, покаяння, прощення, поваги, любові, [та] співчуття” (Ліягона, жов. 2004, с. 49).
Церковні покликання виконуються за принципами, що управляють усіма нами, і під керівництвом влади священства в Церкві. Ці принципи включають переконання і доброту, описані в 121-му розділі, і вони особливо потрібні в ієрархічній організації Церкви.
Принципи, які я назвав стосовно використання влади священства, є більш зрозумілими і втішливими для заміжньої жінки, ніж для незаміжньої, особливо тієї, яка взагалі ніколи не виходила заміж. Вона зараз не відчуває влади священства у партнерських стосунках у шлюбі. Її спілкування з владою священства обмежується ієрархічною структурою взаємин у Церкві, і деякі незаміжні сестри відчувають, що не мають права голосу в тих взаєминах. Отже, необхідно мати ефективну раду приходу, де керівники чоловіків і жінок у приході регулярно зустрічаються, щоб порадитися під керівництвом влади єпископа.
V.
Хочу закінчити кількома загальними спостереженнями й особистим досвідом.
Релігійна система Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів зосереджується на сім’ї. Сім’я відіграє ключову роль у наших стосунках з Богом і меті земного життя. Ми є духовними дітьми небесних батьків. Євангельський план здійснюється через земні сім’ї, а наше найвище прагнення—зберегти ці сімейні стосунки у вічності. Найвищою місією Спасителевої Церкви є допомога нам у досягненні піднесення в целестіальному царстві, а цього можна досягти тільки у сімейних узах.
Не дивно, що наша Церква відома своїм акцентом на сім’ї. Не дивно, що ми приголомшені сучасною правовою і культурною деградацією щодо сім’ї та вагітності. В час, коли світ неначе втрачає розуміння мети сім’ї та цінності їхнього виношування, надзвичайно важливо, щоб святі останніх днів не були збентежені в цих питаннях.
Віддана овдовіла мати, яка виховала нас, чітко розуміла вічну природу сім’ї. Вона завжди шанувала роль нашого померлого батька. Вона змушувала відчувати його присутність вдома. Вона говорила про вічну тривалість їхнього храмового шлюбу. Вона часто нагадувала нам, чого від нас хотів би наш батько, аби ми могли справдити обіцяння Спасителя, що можемо бути вічною сім’єю.
Пригадую випадок, що свідчить про вплив її вчень. Саме перед Різдвом одного року, єпископ попросив мене, диякона, допомогти йому доставити різдвяні кошики вдовам у приході. Я мав підносити кошики до кожних дверей, і вітати. Коли він привіз мене додому, залишався один кошик. Він вручив його мені і сказав, що це для мами. Коли він поїхав, я стояв під снігом, що падав, і думав, навіщо моїй мамі цей кошик. Вона ніколи не називала себе вдовою, і я ніколи не замислювався, що вона нею є. Для 12-річного хлопчика, вона не була вдовою. У неї був чоловік, а у нас—батько. Просто він відлучився на якийсь час.
Я чекаю на той славетний день в майбутньому, коли розлучене з’єднається, і всі ми будемо об’єднані, як обіцяв Господь. Я свідчу про Ісуса Христа, Єдинородного Сина Вічного Батька, чия влада священства і чиї Спокута і воскресіння уможливили все це, в ім’я Ісуса Христа, амінь.