Прекрасні миті
Якщо будемо шукати Господа і Його поради, якщо наша мета—повернутися до Небесного Батька, тоді будуть ці прекрасні миті.
Які ми вдячні за нашого сучасного пророка, Президента Гордона Б. Хінклі, та його слова: “Нехай Бог благословить Товариство допомоги Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів”!1 Кожна сестра в цій Церкві належить до Товариства допомоги. Кожна з нас може відчути любов, якої так багато в цій божественній організації!
Моє серце лине до вас, мої сестри, яких торкнулися нещодавні стихійні лиха. Я радію, коли мені розповідають, як служили праведні жінки і як служили їм. Завдяки служінню і той, хто служив, і той, кому служили, відчули любов Господню. У цей час випробувань я молюся, щоб ви відчували Його любов, а також мою, і любов численних ваших сестер з Товариства допомоги.
Пророк Джозеф Сміт визначив курс розвитку Товариства допомоги, коли сказав сестрам у 1842 році: “Жінкам природно мати почуття милосердя. Зараз ви опинилися в такій ситуації, коли можете діяти відповідно до цього співчуття, яким Бог обдарував вас. Якщо ви будете жити за цими принципами, як це буде славетно і прекрасно!”2
Сестер раннього Товариства допомоги надихав на дію пророк Джозеф. У цей час ми також маємо можливість служити “знаряддям у руках Бога для виконання цієї великої роботи”3.
Що практично означає—“бути знаряддям”? Я гадаю, це означає підживлювати людей. Джозеф Сміт назвав це “жити згідно із співчуттям” нашого серця. В мене було багато прекрасних митей, коли я відчувала, що Господь управляє мною як знаряддям. Припускаю, що вас також було ведено і підтримано, коли ви навчали, втішали і підбадьорювали.
Однак часто ми, жінки, дуже суворі до себе. Повірте мені на слово, що кожна з нас набагато краща, ніж ми думаємо. Нам потрібно відзначати свої правильні вчинки і радіти ним. Багато з того, що ми робимо, здається дрібним і неважливим—частиною буденного життя. Коли нас буде покликано “звітувати перед Єговою”4, як казав пророк Джозеф, я знаю, нам буде що сказати.
Дозвольте мені навести вам приклад. Нещодавно я спитала старійшину Уільяма У. Пармлі, якою він згадує свою мати Лаверн Пармлі, що 23 роки служила Генеральним президентом Початкового товариства. Він не згадував про її виступи на конференціях або численні програми, впроваджені нею. Він розповів про солодкі миті: коли йому було 17 і він готувався до від’їзду до коледжу. Він згадав, як сидів з матір’ю і як вона вчила його пришивати ґудзики. На дітей—будь-якого віку—дрібні і прості вчинки справляють незабутнє враження.
Не у всіх з нас є діти, щоб учити їх азам шиття. Сестри ранньої Церкви були такими ж різними, як і ми. Хтось одружений, хтось ні, були вдови, але вони були єдині в меті. Спілкуючись з вами у стількох країнах і містах, я відчула вашу любов. Сестри, я люблю вас і знаю, що Господь теж любить вас.
Серед вас багато незаміжніх. Ви навчаєтеся, ви працюєте, ви нові в Товаристві допомоги. Хтось уже давно в Церкві. Благаю, повірте мені: кожна з вас цінна й потрібна. Кожна з вас додає до цієї роботи свою любов, енергію, бачення і свідчення. Ваше прагнення жити близько до Духа благословляє всіх, адже ви навчилися покладатися на духа в силі й спрямуванні.
Якось ввечері одна незаміжня сестра на ім’я Синтія відчула спонукання відвідати свою підопічну сестру. Тієї сестри вдома не було. По дорозі додому Синтія побачила медсестру з двома дітьми на подвір’ї лікарні, обоє із сильними опіками. Коли Синтія почула, як медсестра назвала ім’я дівчинки, її осінило: вона бачила цих дітей, коли служила на місії в Болівії чотири роки тому. Привітавшись з ними на галявині біля лікарні, вона дізналась, що діти видужували фізично, але без будь-якої родинної підтримки страждали психологічно. Синтія почала відвідувати дітей і живити їх духовно. Дослухаючись підказок Духа, Синтія стала знаряддям Бога у благословенні тих двох дітей, що скучили за домом.
Чи зробила вона це тому, що була незаміжня? Ні! Це тому, що вона була уважною до Духа і підкорила своє серце Богові. Якщо ми будемо в гармонії з Духом, якщо будемо шукати Господа і Його поради, якщо наша мета—повернутися до Небесного Батька, тоді будуть ці прекрасні миті. І ми будемо цінувати їх, адже станемо знаряддям в руках Бога.
Іноді в нашому житті трапляються несподівані повороти і доводиться застосовувати “план “Б”. Одна незаміжня сестра писала: “Навряд чи я колись була по-справжньому щасливою, доки не усвідомила, що моя особиста цінність і цінність як дочки Небесного Батька не залежала від сімейного статусу. У ту мить я почала зосереджуватися на духовному й особистому зростанні, а не на тому, вийду я заміж чи ні”5.
Бачите, як ми вчимося і зростаємо, коли ділимося одна з одною свідченням, що Господь живе і любить нас? Як я вже казала, якби я могла дати кожній з вас щось одне, я би дала вам відчути любов Господа у щоденному житті.
Інколи ця любов проявляється несподіваним чином. Крістен закінчувала університет і нещодавно народила другу дитину. Їй здавалося, що інші випускники досягли набагато більшого, ніж вона, і неохоче йшла на випускний вечір. Її побоювання справдилися, коли за вечерею студентів попросили назвати свої професійні досягнення. Крістен пригадувала: “Мені раптово стало соромно й неприємно. Мені не було чим похвалитися, ані гучної посади, ані вражаючої дипломної роботи”. Ситуацію погіршувало те, що професор, вручаючи диплом кожному, зачитував всі заслуги. Жінка, що йшла перед Крістен, мала багато досягнень: вона вже мала ступінь доктора наук, вдруге отримувала ступінь магістра і навіть була мером міста! Їй гучно аплодували.
Потім була черга Крістен. Вона дала професору чистий аркуш, ледь стримуючи сльози. Цей професор викладав у неї і хвалив її за успішність. Він подивився на її аркуш і, не збиваючись з темпу, оголосив: “Крістен має найважливішу роль з усіх у суспільстві”. Він зробив паузу на кілька секунд, а потім урочисто проголосив: “Вона—мати своїх дітей”. Замість негустих аплодисментів на знак чемності, люди підвелися. Того вечора стоячи аплодували лише один раз—матері, яка була присутня там.
Матері, ви—знаряддя в руках Бога, ви маєте божественний обов’язок учити своїх дітей і дбати про них. Малятам так потрібні ваші ніжні й турботливі руки! Якщо вони будуть на першому місці, Він підкаже, як найкраще служити їм.
Усі, у кого діти підросли, потрібні вдома. Так, бувають розчарування, але ж є і радість. Дивіться за ними! Виростивши чотирьох працьовитих синів, я дещо дізналася про те, як бути знаряддям: насолоджуйтесь енергійністю цих років! Зробіть свою домівку безпечним, щасливим, спокійним місцем, де раді друзям. Слухайте, любіть, діліться історіями про своє дитинство і підліткові роки з дітьми.
Установіть межу очікування на них. У нас була комендантська година, і ми сказали синам, що Святий Дух лягає спати опівночі. Кілька разів, коли вони не поверталися додому вчасно, Святий Дух казав мені йти і шукати їх. Це дивувало їхніх подружок! Зараз ми сміємося над цим, але мушу визнати, сміятися легше, коли вони виросли.
Будьте поруч з дітьми. Сидіть на ліжку і ведіть опівнічні бесіди—намагайтеся не засинати! Моліться, щоб Господь надихав вас. Часто пробачайте. Робіть акценти. Свідчіть часто про Ісуса Христа і Його милість і про Відновлення. А, найголовніше, нехай вони знають, як ви довіряєте Господу.
Якщо діти виросли і поїхали, якщо ви незаміжня, розлучена чи овдовіла, не дозволяйте обставинам управляти вашим бажанням ділитися життєвим досвідом. Потрібен ваш голос.
На уроці Товариства допомоги в моєму приході ми обговорювали складові успішного шлюбу. Одна сестра, Ліза, сказала: “Мабуть, мені не варто щось казати, бо я розлучена. Але мене підтримують храмові завіти”. Після уроку я спитала кількох нових у Товаристві допомоги молодих сестер, що з уроку найбільше торкнулося їх? Вони сказали: “Найбільше нас вразили слова Лізи”.
Мої дорогі літні сестри, я бачу образ Бога на ваших обличчях. Скількох людей надихнули ваша мудрість, терпіння і досвід! Моя прекрасна свекруха Мері, коли їй було за 90 казала: “Люди думають, що якщо я стара, то нічого не розумію”. Дозвольте розповісти, що вона знала і що зробила. Перебуваючи у будинку для людей похилого віку, Мері попросила завідувача виділити одну кімнату для богослужінь. Він сказав “ні”, оскільки заклад був світським. Вона відмовилася приймати його відповідь! Разом з іншими літніми сестрами Мері наполягала, аж доки компанія не виділила приміщення. Невдовзі була організована філія, і члени Церкви щонеділі збиралися, щоб причаститися і поновити завіти. Вік—це не перепона, щоб стати знаряддям в руках Бога.
Існує безліч способів стати знаряддям в руках Бога. Наприклад, будьте таким візитним учителем, яким завжди мріяли бути; спитайте незаміжню, що їй подобається, а не чому вона досі неодружена; діліться, а не накопичуйте; уважно вибирайте одяг, мову та розваги; посміхайтеся своєму чоловікові або дитині, які знають, що образили або завдали болю; обійміть молоду жінку; навчайте з радістю в яслах; своїм ставленням показуйте, що ви радієте у подорожі життям. Пророк Джозеф Сміт казав про це: “Якщо ви використовуєте дані вам можливості, ангели не можуть бути обмежені у спілкуванні з вами”6.
Я свідчу, що ми залучені до роботи Божої. Спасибі вам за відданість вашим сім’ям, Товариству допомоги і Церкві. Дякую за те, що ви є знаряддям в руках Бога для виконання цієї великої роботи. Нехай ви відчуєте Божу любов у своєму житті й поділитеся цією любов’ю з іншими. Про це я молюся в ім’я Ісуса Христа, амінь.