Запрошення на день проведення заходів
“Сполучити в одне розпорошених Божих дітей” (Івана 11:52).
“Не забудь, що сьогодні після школи день проведення заходів”,—сказала мама за сніданком.
Кларисса зітхнула. “Я знаю”.
“Щоcь не так?—запитала мама.— Я думала, що тобі подобається день проведення заходів”.
“Все гаразд”,—відповіла Кларисса.
“Пам’ятаєш, як ти раділа, коли тобі виповнилося 8 років?—запитала мама.— І тобі подобається сестра Кобіан”.
“Вона чудова,—сказала Кларисса. Але мені нелегко, тому що ми з Ешлі—єдині, хто приходить. Мені подобається Ешлі, і вона завжди до мене гарно ставиться. Але їй майже 12, а мені щойно виповнилося 9 років. Не знаю, про що з нею говорити. А це зовсім невесело”.
Мама обійняла Клариссу. “Мені шкода, що тобі буває так нелегко. У нас маленьке Початкове товариство, в ньому небагато дівчаток, але я впевнена, що сьогодні ви гарно проведете час”.
Після школи Кларисса пройшла один квартал до церкви, де проводився день заходів. Сестра Кобіан і Ешлі радісно привіталися з нею. Після вступної молитви сестра Кобіан сказала: “Я запитала у Президента Початкового товариства про дівчаток, які в списках Початкового товариства, але не приходять на день проведення заходів або в Початкове товариство. У мене є список цих дівчаток і номери їхніх телефонів. Я подумала, що якщо ми зателефонуємо напередодні проведення кожного дня заходів, то може вони прийдуть”.
“Чудова ідея!—вигукнула Кларисса. Було б чудово, якби з нами було більше дівчаток”.
Сестра Кобіан посміхнулася. “Я рада, що тобі сподобалася ця ідея, тому що я хочу попросити тебе зателефонувати дівчаткам напередодні наступного дня проведення заходів”.
“Meне?”—затнулася Кларисса. Вона трохи розгубилася. Сестра Кобіан вручила їй список. Вона знала всіх дівчаток по школі, а дехто з них іноді приходив до церкви. Але їй було лячно обдзвонювати і запрошувати їх.
“Ти зробиш це?”—запитала сестра Кобіан.
Кларисса знову поглянула на список. Дехто з дівчаток були її однолітками. День проведення заходів проходив би набагато веселіше, якби і вони прийшли. “Добре”,—сказала вона.
Перед наступним днем проведення заходів Кларисса обдзвонила дівчаток зі списку. Вона залишила послання або поговорила з усіма. То було зовсім неважко.
Наступного дня у школі Олівія, одна з дівчаток до якої телефонувала Кларисса, запитала, чи можуть вони піти на день проведення заходів разом. Кларисса так зраділа! Після школи Кларисса і Олівія пішли до церкви разом. Коли вони увійшли до кімнати Початкового товариства, сестра Кобіан радо їм посміхнулася.
Напередодні наступного дня проведення заходів Кларисса знову зателефонувала дівчаткам. Олівія знову була рада прийти. Челсі сказала, що і вона прийде. Наступного дня Кларисса була така щаслива, коли йшла до дому зборів з Олівією і Челсі.
Того вечора Кларисса розповіла своїй мамі, як весело було на дні проведення заходів, бо прийшло більше дівчаток. “Я б так хотіла, щоб Медісон пришла,—сказала Кларисса.— Вона моя найкраща подруга”.
“Чому б ні?”—запитала мама.
“Мамо, її немає у списку. Вона не член Церкви”.
“Немає значення,—сказала мама.— Запросивши її, ти будеш виконувати місіонерську роботу. Ти вже була місіонеркою, запросивши Олівію та Челсі”.
Клариса задумалася над цим. Коли вона знову обдзвонювала дівчаток, запрошуючи їх на день проведення заходів, то запросила також і Медісон. Медісон запитала у мами, чи може піти, і мама дозволила. Кларисса не могла повірити, наскільки легко було це зробити. Вона думала про те, чому не запросила Медісон ще кілька місяців тому!
Того тижня, на дні проведення заходів, сестра Кобіан зробила чудове оголошення. На наступному заході буде особливий гість, який навчатиме їх прикрашати торти. Кларисса і Медісон посміхнулися одна одній. Це буде весело! Коли вони йшли додому того дня, Медісон сказала: “Дякую, що ти мене запросила. Я хочу прийти наступного разу прикрашати торт”.
Наступного дня Кларисса почала розповідати всім друзям у школі про захід, на якому прикрашатимуть торти. Медісон допомагала в цьому. Багато друзів сказали, що й вони хочуть прийти.
“На наш наступний захід може прийти 15 дівчаток”,—сказала Кларисса мамі.
“П’ятнадцять!—вигукнула мама.— Де ти знайшла так багато дівчаток?”
“Я запросила всіх дівчаток свого класу”,—сказала Кларисса.
“Це чудово!—додала мама. Але тобі краще повідомити про це сестру Кобіан, щоб вона підготувалася їх зустріти”.
Кларисса зателефонувала сестрі Кобіан і розповіла, скільки дівчаток слід чекати. У день проведення заходів кімната Початкового товариства була наповнена дівчатками, які розмовляли і сміялися, поки прикрашали торти. Сестра Кобіан підморгнула Клариссі й широко їй посміхнулася.
Після заходу Кларисса допомогла сестрі Кобіан прибирати. Її подруга Емілі прийшла попрощатися. “Дякую,—сказала вона сором’язливо сестрі Кобіан.— А можна я наступного разу запрошу свою старшу сестру й двох двоюрідних сестер?”
Сестра Кобіан посміхнулася. “Це було б чудово, Емілі”,—сказала вона.
Кларисса з нетерпінням чекала наступного дня проведення заходів.
Ілюстрації Дженніфер Толмен.