Як допомагати новонаверненим залишатися сильними у вірі
Усі ми залучені до того, щоб підтримувати активність нових членів Церкви. Процес навернення є неперервним—ми звертаємося до Господа, а потім знову і знову повертаємося до Нього.
Фотографія сестри Теннер зроблена Busath Photography; фотоілюстрація Генріка Алса; ілюстрації Стіва Кроппа
Якось чоловік супроводжував мене під час поїздки в південну частину Бразилії. Саме в тому регіоні він служив на місії. Одного вечора, коли ми приїхали на збори, біля входу нас привітала молода мати, яка сказала, що буде моїм перекладачем під час зборів. Вона схвильовано звернулася до мого чоловіка й сказала: “Старійшино Теннер, саме ви принесли євангелію в мою сім’ю багато років тому. У той час я була зовсім малою, але в дитячі роки я чула ваше ім’я у зв’язку з першими хрищеннями в нашій сім’ї”. Потім вона розповіла нам, як упродовж років кожен член сім’ї зберігав вірність Церкві. Яка то була зворушлива зустріч!
Коли мій чоловік оглядав аудиторію під час зборів, то побачив у залі обличчя інших людей, яких навчав євангелії і які залишилися вірними. Коли він свідчив, то сказав, що відчуває велику радість, бачачи цих людей, які зберегли віру. Він сказав, що згадав у зв’язку з цим історію з Книги Мормона, у якій Алма, повертаючись додому, зустрів своїх дорогих друзів—синів Мосії:
“Тож ці сини Мосії були з Алмою тоді, коли ангел вперше явився йому; тому Алма зрадів надзвичайно, що побачив своїх братів; і що ще додавало йому радості—вони все ще були його братами у Господі” (Aлма 17:2; курсив додано).
Того вечора у Бразилії мій чоловік також зустрів своїх друзів з минулого, які “все ще були його братами [і сестрами] у Господі”.
Кожен вірний місіонер має таке бажання: щоб новонавернені залишалися у Церкві й “[міцніли] у пізнанні істини” (Aлма 17:2). Усі сповнені вірою батьки мають таке бажання: щоб їхні діти залишалися відданими вірі. Це бажання співпадає з бажанням Церковних провідників стосовно членів Церкви, про яких вони піклуються, і таким самим щирим є бажання нашого Небесного Батька щодо Його дітей (див.Moйсей 1:39).
Як відшукати тих, хто зійшов з істинного шляху
Я зворушена тим, як часто Господь виявляє любов до Свого народу, навіть коли люди сходять з істинного шляху—а може, й особливо, коли вони відходять. Мені спадають на думку притчі, в яких Спаситель розповідає про щось загублене: вівцю, монету, про блудного сина (див. Лука 15). Пастух іде шукати загублену вівцю, жінка ретельно обшукує весь свій дім заради загубленої монети, батько вибігає назустріч сину, що збився з пуття, коли той “далеко ще був,… і кинувсь на шию йому і зачав цілувати його” (Лука 15:20). Так само і в притчі про оливне дерево ми помічаємо терплячу любов Господа до тих, хто зійшов на манівці (див. Кн. Якова 5). Як часто горював Господар виноградника: “Мене засмучує, що я маю втратити це дерево” (Кн. Якова 5:7, 11, 13, 32). Багато разів у книзі Ісаї Господь запевняє Ізраїль, що Він не може забути цей народ: “Отож, на долонях Своїх тебе вирізьбив Я” (Iсая 49:16). У книзі Єзекіїля Господь каже: “Загинулу вівцю відшукаю, а сполошену поверну, а поранену перев’яжу” (Єзекіїль 34:16).
Коли ми беремося до роботи утримання навернених у Церкві й повернення до активності неактивних, то стаємо співпрацівниками Господа у самовідданій роботі з розшуку братів і сестер, яких можна порівняти із загубленою вівцею, загубленою монетою чи блудним сином.
Початок нового життя
Коли новачки у Церкві намагаються пристосуватися до цієї великої зміни у своєму житті, їм може бути дуже нелегко. Одна навернена до Церкви сестра описала цю важку зміну. Вона сказала: “Коли ми, хто цікавилися Церквою, стаємо її членами, то зі здивуванням виявляємо, що увійшли в зовсім інший світ, світ, який має свої традиції, культуру і мову. Ми виявляємо, що немає ні якоїсь людини, ні якогось джерела інформації, до яких можна б було нам звернутися, щоб мати провід у нашій подорожі у цей новий світ”.1
Президент Гордон Б. Хінклі (1910–2008) неодноразово навчав про те, що як нові члени Церкви, так і ті, хто відійшов від неї, потребують допомоги. Їм потрібен друг, відповідальність і духовне живлення, як про це йдеться у книзі Моронія: “Після того як їх приймали до хрищення,… їх зачисляли до людей церкви Христа; і їхні імена брали, щоб їх можна було пам’ятати і насичувати добрим словом Бога, щоб утримувати їх на правильному шляху” (Moроній 6:4).
Під час тієї ж подорожі до Бразилії я відвідала багатьох молодих жінок у них вдома, бажаючи “пам’ятати і насичувати” їх. Деякі з них були беззастережно доблесними у своїх свідченнях, в той же час як інші стали неактивними у Церкві. Під час кожної зустрічі я запитувала, чи може молода жінка розповісти напам’ять девіз Товариства молодих жінок. Кожна змогла це зробити! Потім я запитувала, яка з цінностей Товариства молодих жінок є найбільш значущою для неї і чому. Під час кожної відповіді я відчувала Духа і помічала принаймні іскру віри, яка все ще жевріла в кожній дівчині, що не ходила більше до церкви. Я знала, що якби хтось пам’ятав про кожну з них, любив і живив ту маленьку іскорку віри, то вона перетворилася б знову на яскраве полум’я.
Особиста відповідальність
Живлення добрим словом Бога означає, що ми так само переймаємося духовним зростанням і благополуччям людей, як і турботою про своє фізичне тіло. Хоча і батьки, і провідники, і друзі мають допомагати в цьому процесі, однак новонавернені, допитлива молодь і члени Церкви, які долають певні труднощі, також мають особисту відповідальність самостійно шукати допомогу. Найкраще в цьому допомагає особисте вивчення євангелії.
Я добре пам’ятаю літо, коли закінчувала середню школу. То був час духовних пошуків, час, коли я, подібно до багатьох новонавернених, шукала свій шлях у євангелії. Ліками від проблем було уважне читання і вивчення Книги Мормона щодня, часто упродовж тривалого часу. Я й досі пам’ятаю той духовний досвід. В той час була закладена основа живлення і зростання мого свідчення.
Крім того, пам’ятаючи й живлячи тих, хто загубився чи зійшов зі шляху, нам слід надавати їм можливість служити. Спаситель напучував апостола Петра: “Ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою” (Лука 22:32). Церковні покликання дають членам Церкви можливість зміцнювати інших і, таким чином служачи, зростати самим.
Коли мої діти були підлітками і часом не хотіли йти на спільні заходи чи інші збори, я розмовляла з ними про їхні обов’язки. Я казала, що ми не завжди ходимо на збори заради того, щоб щось отримати, але заради того, щоб щось дати. Я часто казала: “Вам потрібна Церква, й ви потрібні Церкві”. Новонавернені й менш активні члени Церкви мають відчувати, що вони потрібні, тому що вони дійсно потрібні.
Робота для всіх
Усі ми залучені до того, щоб підтримувати активність нових членів Церкви. Процес навернення є неперервним—ми звертаємося до Господа, а потім знову і знову повертаємося до Нього. Алма називає це могутньою зміною (див.Aлма 5:14). Навернення—це процес, до якого залучені всі ми, чи то працюючи із зацікавленими Церквою, чи з молоддю, чи з менш активними чи навіть активними членами Церкви. Усі ми повинні докладати зусиль, щоб сприяти Господній роботі: здійснити безсмертя і вічне життя Його дітей (див.Moйсей 1:39).
Мій чоловік написав у своєму місіонерському щоденнику: “Навернення—це найбільше диво. Воно навіть є прекраснішим за зцілення хворого чи повернення до життя померлого. Бо зцілена людина згодом знову захворіє і з часом помре, а чудо навернення може тривати вічно і впливати на вічності як самого новонаверненого, так і його нащадків. Диво навернення зцілює і викупляє від смерті цілі покоління”.
Давайте ж разом з Господом шукати те, що загубилося, повертати те, що відійшло і перев’язувати те, що було поранене. Тоді, у той великий день Господній, ми зможемо радіти так, як і мій чоловік, побачивши, що люди, яких ми полюбили в євангелії, все іще є нашими братами і сестрами у Господі.
Новим членам Церкви й тим, що заблукали, потрібна наша допомога. Їм потрібен друг, відповідальність і духовне живлення.
Фотоілюстрація Стіва Бандерсона; Вони повернули мене, художник Стів Кропп